Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це було взимку в Каїрі. Мені тринадцять років. Хустка на голові стала частиною моєї плоті. Згодом я усвідомила, що можу скинути її, бо цей шмат тканини більше не відображав ані мене, ані моїх думок. Тієї ночі я йшла вулицями міста з непокритою головою, мене не відпускало відчуття того, що всі ззираються на мене так, ніби я цілком гола315.
Попри те що в Єгипті було не обов’язково носити хіджаб, як, приміром, у Саудівській Аравії чи Ірані, ідея «ганьби простоволосої» змушувала кожну жінку відчути на собі недоброзичливий погляд, уявний чи явний.
Свобода вибору
Позбутися хустки – означає, з-поміж іншого, набути досвіду звільнення. Цю істину іранська журналістка Масі Алінеджад усвідомила тоді, коли попросила іранських жінок викласти свої фото без хіджабів у мережі фейсбук. Надійшло тисячі фотографій, таємно зроблених десь у парку чи за кермом. На одній з них жінка тріумфально позує без хіджаба в тегеранському спорткомплексі «Яс-е Нарагі» перед велетенським рекламним щитом з текстом про те, що жінки повинні поважати ісламський хіджаб під час занять спортом. Усі ці фотографії демонстрували стан «краденої» свободи: портрети не підписували, аби нікому не створювати проблем. Намір фотографа полягав не в тому, щоб змусити людей повстати проти повинності носити хіджаб: «У мене зовсім не було мети заохотити когось кинути виклик хіджабові чи протистояти йому… Мені кортіло подарувати голос тисячам і тисячам іранських жінок, які вважають, що не мають жодної платформи, аби висловитися». Алінеджад сама носила хіджаб навіть перед батьком упродовж тридцяти років: «Мені знадобився час для того, аби вийти одного разу й зізнатися, що хіджаб не для мене і що я волію бути сама собою». Вона не відкидала хіджаб, лише наголошувала на тому, що кожен повинен володіти свободою вибору316.
Принципова свобода вибору відсутня в цьому контексті, в якому особиста гідність залежить від колективної честі. Туніска Аміна Сбуї порвала з цією узвичаєною практикою. Демонструючи себе топлес на власній фейсбук-сторінці, жінка тим дистанціювалась як особистість од закритої культури ганьби і честі. Вона торкнулася оголеного колективного нерва, про що свідчили невдоволені та агресивні реакції релігійних діячів-фундаменталістів і численних представників інших прошарків суспільства. На думку психоаналітиків, така миттєва образа свідчить про небезпеку ідентичності та нездорову потребу перевірити інших317.
Corpus delicti
Приклади відлюдників, що карали свої тіла або проводили частину життя, голодуючи серед пустелі, – свідчення того, що християнська традиція також боролася з проблемою збудження та ерекції. Ще один зразок цієї тривалої боротьби – діви, що виснажували власні тіла аж до припинення менструації не тільки з метою погасити хіть, а й понад усе – не провокувати бажання у представників протилежної статі.
Блаженний Августин у відомому уривку з праці «Про Град Божий» згадує Адама і Єву, які весь час перебували в Едемському саду голі, навіть не усвідомлюючи цього ідеального стану. Вони також були нездатні
визнати, яке благословення отримали в одежі благодаті, оскільки їхні члени не знали, як протистояти їхнім ж бажанням. Коли цієї благодаті не стало і їх настигло покарання, пропорційне непокорі, з’явилося щось нове й нескромне в рухах тіла. Як наслідок – голизна набула ганебних рис; і коли вони усвідомили цю зміну, то дуже розчарувалися318.
На думку сексолога і психолога Генрі Гевлока Елліса, Августин мав на увазі те, що в раю не виникало випадкових ерекцій319. Нам уже раніше траплявся натяк на страх «неконтрольованих порухів плоті». Пригадуєте Палестину, де ми стрічалися з ченцем Конаном, який достеменно володів знанням, як хрестити голих людей так, аби в нього не виникало спонтанної ерекції? Твердження щодо цих порухів плоті не вичерпуються контекстом Блаженного Августина чи взагалі християнства. Ненавмисні ерекції вважали гріхом, попри їхню спонтанність.
Відповідь на важливе запитання щодо ролі нашої волі залежить од бачення, яке сформували люди на підставі їхніх власних традицій. Правила і звичаї у трьох авраамічних релігіях виявляють величезний людський страх перед сексом і непередбачуваною поведінкою пеніса320.
Саме жінки здебільшого несли відповідальність за неконтрольованість чоловіків і, що досить дивно, погоджуючись із такою аргументацією, сліпо слідували подібним обмеженням. Подеколи жінки цілком брали на себе відповідальність за збудження чоловіків, оскільки ті керувались інстинктами. Аналогічне твердження віднаходимо в ісламській традиції, згідно з якою жінки мусять покривати себе, бо «чоловіки – звірі». Чи, наприклад, у віруваннях ультраортодоксальних єврейських жінок, згідно з якими завдання жінок – «рятувати чоловіків од самих себе», не тільки ховаючи тіло, а й не показуючи своїх облич. Що це – покірність чи зарозумілість?
Кілька років тому в Каїрі я вперше побачила плакат, на якому було зображено два льодяники: один загорнутий у целофан, інший – ні, на розгорнутому сиділи мухи. А під ними красномовний текст: «Вибір за вами!» (мал. 31 кольор. вкладки). Плакати з такими ж гаслами трапляється бачити в інтернеті різними мовами: «Одягніться! Ви не зможете їх зупинити, але можете захистити себе. Ваш Творець знає краще, що для вас добре». Чи буде Творець применшувати своє творіння, людину, до непримітної нещасної комашки? А як чоловіки сприймають приховані натяки, що половина людства складається зі зграї непогамовних нападників?
Що потужніший страх чоловіка перед збудженням, то жорсткіші правила для жінок стосовно одягання та поведінки, хоча corpus delicti (буквально «злочинне тіло») рідко згадують безпосередньо. Наваль ель-Саадаві у книжці «Приховане обличчя Єви» веде мову про один явний виняток, що бере початок від традиції Ібн Аббаса, поважного сподвижника пророка Магомета та фахівця з питань традицій:
Якщо в чоловіка встає член, то це цілковита катастрофа: його, заведеного, не врятує вже жодне богослужіння. Цей орган могутніший, аніж усі ті засоби, що їх диявол застосовує супроти людини. Ось чому пророк, хай буде з ним мир Аллаха, сказав: «Я ніколи не бачив, щоб істоти, кому б настільки бракувало розуму та релігії, були б більш здатні перемогти мудрість і ум чоловіків, ніж ви [жінки]»321.
Останнє спостереження не надто лестить жінкам, але Ібн Аббас чітко дає зрозуміти, що відповідальність за чоловічу ерекцію лежить суто на жінках, це судження й досі актуальне.
Підростаючи, хлопці постійно переймаються спонтанними ерекціями і тим,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення», після закриття браузера.