Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

Борис не відповів. Тільки озирнувся і з ненавистю подивився на мене. Пістолет не випускав. Невдовзі ми приїхали до «Варшави», на вулиці не зупинилися, заїхали у двір, оточений високим парканом. У дворі зустріли кількох озброєних чоловіків, яким Борис наказав слідкувати за мною, після чого кудись побіг. Я знову попросив, щоб викликали лікаря, бо Анюті було зле. Але мене не слухали. Навпаки, наставили кольти і сказали, щоб я здав зброю.

— Дурні, сховайте свої кольти і викличте лікаря. Інакше я попрошу Бенціона Менделевича, щоб він звільнив вас під три чорти! — крикнув я. Більше роззброювати мене не намагалися, але й лікаря не викликали. Тримали мене на прицілі.

Почулися кроки, й у двір вийшов пан Крік.

— Іване Карповичу! — він підійшов до мене обійнятися. Постарішав, трохи накульгував. Побачив наставлені на мене кольти. — Ви що, подуріли! Ану сховайте зброю! — гримнув на охоронців. Ті помітно злякалися. За Кріком стояв блідий Борис, який уже дивився на мене скоріше розгублено, ніж із ненавистю.

— Пані Анетті потрібен лікар, — сказав я.

— Відвезіть її до Єврейської лікарні. Скажіть, що від мене. Четверо з нею. Не відступати ані на крок. Відповідаєте головою! — тихо сказав Крік. Бійці швидко залізли до авто й, шанобливо притримуючи Анюту, поїхали. — Прошу до мене, Іване Карповичу, — запросив Крік.

І ми пішли з ним до його кабінету, в окремий корпус «Варшави» з обмеженим доступом. Борис поспішав за нами. Дорогою зустріли кілька груп озброєних охоронців, які, вочевидь, чекали наказу й були готові діяти. Щоб пройти до кабінету пана Бенціона, довелося минути чотири пости охорони.

— Його треба обшукати! У нього є зброя, — прошепотів Борис, коли ми проходили останній пост.

— Борю, ти, мабуть, щось поплутав. Іван Карпович — мій гість. Мій дорогий гість. Кожному, хто спробує його обшукати, я руки по лікоть відріжу. Все зрозуміло?

Борис закивав і зблід ще більше.

— Прошу, сідайте, — показав пан Бенціон на велике чорне крісло, коли ми зайшли до кабінету. Сам сів у схоже. — Борю, налий нам трохи коньяку.

Борис кивнув і швидко налив. Ми були в кабінеті утрьох. Борис став у мене за спиною.

— Борю, відійди, — сказав пан Бенціон, помітивши, що присутність охоронця позаду мене трохи нервує. Борис відійшов. Став так, щоб мати можливість завадити, якби я спробував напасти на пана Кріка. — То що трапилося, Іване Карповичу? Борис дещо розповів, але мені здається, він неправильно зрозумів, бо каже щодо вас якісь дурниці.

— Пані Анетту спробували викрасти. Вони вели її ще з вокзалу. Я одразу помітив те авто, але подумав, що це ваші люди, бо пані Анетта розповіла, що в Одесі зараз неспокійно. Ми приїхали в ресторан, пообідали, потім пані Анетта поїхала готуватися до вечірнього виступу. Ті хлопці поїхали за нею. І тут з’ясувалося, що це не ваші люди. Ми кинулися навздогін. Нам пощастило, якби ми приїхали хоч трохи пізніше — викрадачі б зникли безслідно. Але ми зачепили їх, пошкодили авто, двох убили. Я поранив третього і завадив Борису вбити його.

— Так, саме цей ваш вчинок здивував Бориса і підштовхнув його до помилкових висновків, буцімто ви могли бути причетні до викрадення.

— Борисе, якби я був причетний, я б не заважав вам. Стріляйте, вбивайте, але що може розповісти труп? Нічого. Труп просто лежатиме на вулиці й чекатиме поліції. А ось поранений у бік викрадач, — до речі якого я поранив, — поїде до своїх товаришів. Йому буде потрібна допомога. Навряд чи він звернеться до лікарні, радше спробує знайти якогось підпільного лікаря. І тут уже вам усі карти в руки. Знайти лікаря, знайти пораненого, знайти його дружків і запитати, навіщо їм знадобилася пані Анетта. — Я говорив, а Борис ошелешено кліпав очима. Пан Бенціон усміхнувся.

— Пам’ятаєш, Борисе, я казав тобі, що коли Івана Карповича називають найкращим сищиком імперії, то радше применшують, а не перебільшують його здібності? Ти, здається, не повірив. Прибіг сюди, кричав, що він урятував нападника, аби захистити себе від підозр. Бачиш, як недобре вийшло. — Крік суворо подивився на Бориса.

— Вибачте, Іване Карповичу, я був неправий. Геть неправий. Просто все сталося так швидко, а ще й Ізю вбили, то я...

— Вибачу. А зараз я був би вдячний, якби ви зателефонували до лікарні і дізналися про стан пані Анетти. Потім знайшли тих людей. Бо поки вони на волі, пані Анетті загрожує небезпека.

— Борисе, ще четвірку людей до лікарні. І особисто перевір усіх підпільних лікарів.

— Слухаюся. — Борис пішов до дверей.

— А ще можна перевірити зброярні. У всіх нападників однакові новенькі браунінги, схоже, нещодавно куплені. Може, навіть в Одесі.

— Так, зброярні перевірити, — кивнув пан Бенціон.

— Слухаюся. — Борис вийшов. Крік відкинувся в крісло.

— Щось ніяк не вдається зустрітися у спокійній атмосфері, — усміхнувся.

— Не кажіть. Я так сподівався, що пригоди залишилися позаду, коли виходив на вокзалі в Одесі. Та виявилося, що ні. Кулі знову літали біля моєї голови, наче оси навколо достиглого яблука.

— Я прошу мені пробачити, Іване Карповичу, за те, що відбулося. Спробую якось компенсувати ваші хвилювання. Я підготував усе, що ви просили, і прошу прийняти це в дар від мене.

— Я просив досить багато, і воно коштувало