Читати книгу - "Лабіринт"

розуміти мову дерев, птахів, звірів. Світанок цивілізації. Хіба наші пращури не так само…

— Ти хочеш пофілософствувати, — сказав капітан, вмикаючи кулю світловода. — Може, краще на прогулянці, коли мене змінять на посту?

— Я хочу тебе застерегти: Маг щось задумав, ходить похмурий, то відводить очі, то раптом зиркає зухвало. Може, треба вжити заходів для нашої безпеки?

— Перебільшуєш, Кені. В могутності «прихідців з неба» він давно вже пересвідчився.

Куля світловода, досі наповнена білястим туманом, прозорішала, в ній усе чіткіше проступали обриси навколишнього: стежки в густій траві, ліс, Обсерваторна гора з кам’яними сходами.

— А он і той дуб, — сказала з якимось острахом Кені, — бачиш, туди стікаються люди…

Імпет уже й сам помітив чимало напівголих, зарослих чоловіків, що скупчилися на узліссі. До них приєднувались усе нові й нові постаті, ніби виникали з повітря.

— Отой підліток, то Магів син?

Кені поглянула на кулю:

— Ага, це Дан, поглянь — у нього в руках звірятко.

— Мабуть, упіймав кошеня. — Каштан сфокусував зображення. — Так і є, це буде перший приручений тут кіт.

— Та вони вже давно приручають тварин, — докинула Кені. — О, прошкує до нашого будинку.

— Певне, хоче показати Вадові.

Зненацька на узліссі почався рух. Кілька чоловіків стали кружка, мов у танці. Потім, коли Маг змахнув білою кам’яною дощечкою, взялися виривати траву, дерев’яними копачками зіскрібати землю. Незабаром з’явилося заглиблення, схоже на чорну таріль діаметром у кілька метрів.

— Що вони роблять? — не відриваючи погляду від кулі, обізвалась Кені.

— Мабуть, якесь ритуальне дійство. Побачимо.

Тим часом інші чоловіки носили камені — округлі, завбільшки з голову. Тими каменями вони вимостили «таріль», а тоді накрили сухим гілляччям і зеленим хмизом. Коли таким робом приготування були закінчені, всі трохи відійшли і сіли на траві. Маг, узявши дві сухі палички, почав терти, видобуваючи вогонь.

— Може, кинути їм пучок променів? — усміхнувся Імпет. — А то в нього трохи застаріла технологія.

— Не втручайся, — спохмурніла Кені.

Нарешті Маг запалив багаття. Сизий димок піднявся над хмизом саме тоді, коли зайшло Світило. Незабаром полум’я затанцювало над усією «таріллю», люди відсунулися подалі — в сутінки, один лише Маг лишився сидіти віч-на-віч із Духом Вогню. У світну кулю було добре видно, як тремтять відблиски вогню на його сухорлявому обличчі, як ворушаться старечі губи: він щось говорив Духові Вогню, мабуть, благав його, умовляв допомогти, бо і міміка, і жести рук, і похитування корпусу виражали упокорення. Ні погроз, ні найменшого залякування!

Багаття палало цілісіньку ніч, і десь передсвітом тишу розкололи лункі вибухи — то від жару тріскалось каміння. Перші промені Світила позолотили верхівки дерев, і тоді пролунав різкий звук ріжка, будячи сонних. Майже всі «прихідці з неба» вже були на ногах, а Кені та Імпет чи не найперші. Вони вже знали, що зараз відбудеться ритуал на догоду Духові Вогню, і поспішили на узлісся.

Видовище було вражаюче. До «тарілі», що пашіла жаром, підійшов невеликий гурт босих і майже голих чоловіків, стегна яких були прикриті свіжим листям із різних дерев. На мить вони зупинились, Маг кинув кілька зелених гіллячок на каміння і змахнув рукою. Присутні спокійно, без вагання рушили на «таріль», один за одним ходили по колу, ступаючи на розпечене каміння.

— Божевільні! — із жахом прошепотіла Кені.

Тим часом старий Маг почав кидати на «таріль» зелене листя — його жмутами подавали діти. Задиміло, зашипіло, — наче під ногами виконавців ритуалу звивалися гадюки. Картина одразу змінилася: учасники «ходіння по вогню» взялися за руки і почали танцювати, щось вигукуючи. А потім, узявши в дітей невеликі дерев’яні дзбани, почали чимось поливати каміння, затим усю «таріль» засипали землею. Оговтавшись, Кені підійшла до них, оглянула кожного, але ні в кого — найменшого опіку! Наче вони й не ступали на розжарене каміння.

Імпет наблизився до Мага. Старий випростався і наче повищав, очі йому сухо блищали, і важко було визначити, чого в них було більше: лютої затятості чи торжества. Капітан, не відводячи погляду від Магових палаючих зіниць, поцікавився, коли чекати допомоги, адже треба вести земляні роботи.

— Я питав Духа Лісу, — урочисто відповів Маг, — і він загадав благати Духа Вогню. Ти бачив, як Дух Вогню ласував камінням, чув, як воно тріщало в його зубах?

— Нам давно відомо, що вогонь зажерливий, — промовив капітан, спохмурнівши, — але ми втрачаємо час. Центральне Світило покарає усіх за таке зволікання. Треба негайно розпочинати роботу.

Маг прискалив око, і капітанові на мить здалося: старий наскрізь пройнятий отим жаром, що жеврів тут усю ніч.

— Дух Вогню наказав: син мій — Дан — мусить відправитися до самого Духа Світила!

— Як це? — здивувався капітан.