Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"

артистів, мчить до Ірландського моря. Блекпул неблизько: триста п’ятдесят кілометрів їзди…

Нарешті з’явилося океанське узбережжя з розкішними віллами та котеджами-особняками. Околиця міста забудована готелями для туристів та відпочиваючих. Не кожному по кишені скористатися такими розкошами. Номер в готелі тут втричі дорожчий, аніж у Лондоні. Обіч вулиці крикливими вивісками запрошують до себе ресторани, кав’ярні, бари, дансінги…

Ось і циркова арена. Будова займає весь чотирикутник великого кварталу. В цьому ж приміщені — ресторани, дансинги, атракціони. Увінчує будинок Тауер — величезна вежа. Звідси походить і назва цирку.

Ліфтом піднялися на найвищу площадку. Звідси, як на долоні, видно все місто-курорт і далекий морський горизонт.

На відміну від звичайних, зал цирку Тауер — квадратний. А чотирикутний амфітеатр обрамлює круглу арену. Купола тут немає. Його замінює стеля, яка висотою, правда, не поступається перед найвищими куполами. В розпалі курортного сезону тут щодня дають по три вистави. Одну й ту ж програму показують іноді й по півроку. І тому сьогодні на прощальну виставу американського цирку майже половини квитків не продано.

Чехословацькі артисти вирішили піти подивитися виступи своїх колег з-за океану. Тимбільше, що в недалекому майбутньому і самі збираються туди на гастролі. Про це вже не раз нагадувала власниця цирку. Тому цікаво подивитися-познайомитися з роботою прямих суперників на цирковій арені.

Пані Герцфертовова не поскупилася навіть купити кожному квиток. За власні гроші. Гей, знав уже дехто, чому їхня господиня така щедра. В Лондоні щодня аншлаг. Та й за цю поїздку їй перепаде чималий шматок золота. Йому вона завжди віддавала і віддає перевагу. Навіть перед фунтами стерлінгів, які добре ціняться на світовому ринку.

Іван з Руженою сіли в зручні крісла. Звідси добре буде видно все, що робиться на арені.

— Красно змайстровано, — сказав Іван, розглядаючись по залу.

— То є модерно зроблене! — захоплюється Ружена.

Прожектори освітили весь манеж. Він чомусь залитий водою. Посередині стоїть острівець. Світло падає на нього. На острівці заворушилися чоловічі постаті: одна товстелезна, а двоє — худих-прехудих, як тріски. Вони нібито залишилися на острові після катастрофи корабля. Що з ними далі буде? Глядачі чекають хвилину, дві, три. Товстун позіхає. Дивиться у далеч. Рятунку немає. Ліг на живіт. Перевертається з боку на бік. Худенькі чоловіки в жалобі поглядають на нього. Десь на п’ятій хвилині він знову піднімається, покректуючи. Кличе до себе худих. Почав їх лупити поза вуха. З усієї сили. Ті один на одного падають і сміються до сліз. Нарешті худенькі встають. Беруть товстуна за руки, за ноги і переносять через воду.

Іван засовався в кріслі і шепнув Ружені на вухо:

— А сміятися коли будемо?

— Зачекаємо ще, Іванку.

— Я думаю, цирк має запалювати чоловіка. Підносити його настрій. Нести добро і радість. То — дикунство! Наш Гамлет і той більше користі приносить глядачам, — сказав уже голосніше, та його все одно посторонні не розуміли, бо галакали по-своєму.

— Ти чуєш, декому й смішно?

— То штучний сміх, як і той виступ. То сміються циліндри, а не люди!

А ось і другий номер. На арену, рачкуючи, вийшла мавпа. Вона бралася по канату аж до стелі. Потому почала перестрибувати з одного каната на інший, хапалася за атрибути, що висять на значній висоті, одною рукою тримається за гойданку. Раптом мавпа зірвалася, впала на клітку. Почала шкрябатися в непристойне місце, ловить «блохи» і кидає в публіку. Схопилася, побігла по рядах. Прискіпується до жінки. Та з криком зірвалася з місця, шукає рятунок, гублячи один за одним предмети свого туалету. В ту ж мить мавпа повертається в манеж, плаче. В залі сміються. Мавпа розгнівалася і рве на собі шкуру. З-під неї з’являється акробат.

— Мерзко людям показувати таке! — буркнув Іван і ледь було не сплюнув. — То не в цирку треба показувати, а в хліві!

— Англійська публіка. Може, їм подобається таке?

— Не знаю, що треба мати на тому місці, де має бути голова…

— Не забувай, Іванку, то ж гроші роблять усе, а не артисти…

«Всюди бавлять гроші. Народишся — плати. Повінчаєшся — плати. Ховають — плати… Великий містер оті грайцарі!.. Якби їх більше було, то хіба би не викупив Яна з-за решітки? Айбо того не вистачить, що маємо. Ганічка пише, що треба п’ятдесят тисяч. Дорогі то слова, що їх говорив Ян… Людей скликав на страйк та демонстрацію. Хіба їх треба підбурювати? Вони самі всі, як сухе хворостиння: чиркни десь сірником, та з усіх боків почне горіти огонь проти панства. Шкода лише Яна. Як там родина виживе без нього? Порадимося з Руженою, що нам робити… Добре, коли є з ким порадитися. Аби чоловік не бовкнув у якусь галибу[89]. Добре ото мати біля себе таку челядину, як Ружена. А, може, пані Герцфертовова допомогла би? У неї кажуть, більше грошей, як у самого Масарика. І в неї би можна зазвідати…».

Поки Іван роздумував, усі місця в цирку були зайняті. Партери і ложі осліплюють коштовностями паній, одягнених у вечірні туалети. Чорними плямами виділяються смокінги чоловіків. Рябіють мундири військових. Лише у рядах, що оперізують ложі, сидять, очевидно, скромніші глядачі.

Серед публіки панує на диво піднесений настрій. Зал стримано гуде у передчутті незвіданого видовища.

Артисти чатують у форгангах, чекають сигналу на вихід. Хвилюються. Прислухаються до гудіння залу, до його дихання.

Настрій у всіх майже тривожний. Іван стоїть збоку та милується своєю Руженою.

Підбіг захеканий та неспокійний адміністратор. Щось перепужено гелготить. Ружена перекладає Івану:

— Вже заходять у