Читати книгу - "Чарівна діброва"

202
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 63
Перейти на сторінку:
гості. Може, то молодий пан приїхав, відбуваючи свою пошлюбну подорож, щоб заглянути-пожити в маминій хатці? Хоч давно вже земля її покрила, то її квіточки цвітуть так, наче б її трудящі руки щойно тільки перестали полоти чи огрібати грядочки. Дитячі іграшки над потоком, там же і Маріїн лежак та червоний фотелик. Усе — як було. Тільки господині немає і вже більше не буде. Життя ж не знає стриму.

Ех, як гарно хтось вигладив поле праворуч дороги! Воно прилягає боком до поля пана Мазура, і оце господар цілий тиждень орав, скородив, боронував, вигладжував та нагромаджував коріння. Дрібними рівчаками сполосовано поле, а струмент лежить через дорогу: машинерія, якій ви й назви не знаєте, оці каблуки, бубни чи тарілки. Добрий господар! Чи він це під будову чи під город?

Озеро тихе й гладке. Інколи вітер ударить його крилом або задує по ньому з свого широкого рота. Тоді поморщиться. Жде воно на дощі, жде воно на осінь.

Далі знову полюс дібров’яного яйця і хаща. Але тепер уже ніхто не примусить Ніну лізти в неї. Вертається до Діброви гладкою дорогою поміж обидвома озерами.

* * *

Не довго цвіла-пишалася хаща, так з тиждень, може, два. Її стоптано, і вона втратила свою незайманість. Уже ставши на березі, Ніна із здивуванням помітила, що нічого в ній не цвіте. А вона надіялась, що аж тепер вся хаща зацвіте і виглядатиме, як один золототканий кольоровий килим. Що ж сталося? Невже гураган ішов лісом і, замість дерев, поклав покотом його підшиття — цвітучу хащу?

Іде слідами, йде протоптинами і шукає золото-синього й біло-аметистового килима, шукає медяних капель, трубок розрив-трави. Де-не-де втоптані в поломані била й подавлене листя марніють на зломаному стеблі. З трудом віднаходить сині колоски пенстемону чи білу ялинку айстер. Вони поломані, потоптані, подавлені. А вже найгірша руїна довкола пнів, кругом дерев. Ах! Таж гриби вродилися в хащі, і сипнув за ними народ! Обшукав дбайливо кущі та пні, стовбури і рівчаки та зібрав яйцежовті масляки й купки ясноголових підпеньок — на темноголові, зимові, ще не пора.

Так, отже, лягла людям під ноги золотіюча хаща. Не спромоглась відцвісти та видати насіння. Її молоду, пишну, розцвілу, як відданиця, захопила передчасна смерть. Тільки там, де трясовиння, де не стане людська нога і не родяться гриби, там ще синіють китиці тирличів-генціян та де-не-де жовтіє стебло воскобоїни. А над самою водою фіолетова айстра дивиться в воду і, як у пісні, оглядає свою пишну вроду.

Спасибі, мокравино, що притулила-приголубила тих небагатьох, що втекли з хащі на твої купини, обведені довкруги чорним трясовинням! І подяка грибам, що не родяться на млаках, на мочарах.

Жовтень — листопад

Хто знає, може в інших країнах чи місцях жовтень і листопад різко відділені, але в нас, на Діброві, вони зовсім поєднані: листя бо жовкне й падає, коли на те прийде час, і обидві ці дії відбуваються майже одночасно. В міру того, як листя жовкне, воно снується вниз і своїм золотом, міддю, бронзою і багрінням покриває ситу зелень трав, маїть хащу, що вже зовсім почорніла та заснула або померла. Її сон і смерть — однакові. З весною воскреснуть ті, що померли, і народяться ті, що виросли з насіння, що його гойно розсіяли батьки. І немає смерти-кінця. Є смерть-сон, відпочинок. Так, отож, стоять дуби в мідяних шагах, зовсім не готові віддати їх землі. Вони зберігають їх, щоб гріли старі вузлуваті кості і щоб вітер не морозив дужих коренастих плечей.

Клени позолотіли всі нараз і скидають своє золото поволі, тихо і з повною гармонії резиґнацією. Стелять його навкруги свого стовбура так широко, як сягає корона, і обидві — корона на землі й на дереві — золоті.

Осики й берези жовкнуть блідо і трепочуть листям в осінньому вітрі. Вони ще потемніють і дістануть колір старого золота, тоді забере їх вітер на свою спину і понесе на озеро та кине на пильні дороги.

Яблуням байдуже. Вони ростуть будь-як, не дбаючи про красу. Присадкуваті, сучкуваті, розхрістані, незачесані. Одягаються тільки навесні і то накоротко. А пізніше вже родять, і немає в них часу цікавитися одягом. Так само й тепер: жовкнуть будь-як, і листя обсипається, як з котрої — одна вже гола, а її сусідка ще вся прибрана в латаний одяг з жовтих і зелених шматків. З одної зняли яблука заздалегідь, а друга не варта заходів — їй залишили яблука, звичайно, червиві. Червоніють вони на безлистому гіллі і падають, і листя, і вітер, і ліс, і поле пахнуть яблуками. Зрілими яблуками восени.

Великі рівні дерева американського чорного горіха позбулися свого листя заздалегідь. Ви навіть не знаєте, коли і в якому кольорі листки покинули свого батька-дерево. Він зовсім оголений, ні одного листочка. Але всі чорні гілки обсипані яснозеленими горіхами. На тлі синяви вони підстрибують і танцюють на вітрі, і все дерево наче вбралося в скляні яснозелені іграшкові кульки. Може, воно чекає Різдва — хоче виручити ялинку. Але дарма! Зірветься холодний північний вітер, обтрусить скляні лямпіоники, і швидко облетить з них зелена окраса, і тоді буде білкам робота заготовити їх на зиму.

Поруділи й змиршавіли модрини, скудовчилися їхні м’які чатини і втратили

1 ... 58 59 60 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна діброва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівна діброва"