Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Одні вчені вважають поняття принципу верховенства права більш широким, ніж правова держава, пропонують виражати його таким відповідником, як правовладдя; другі, навпаки, звужують його до принципу правової держави, треті - не вбачають принципової різниці між поняттями «верховенство права» і «правова держава», мотивуючи тим, що англійському варіанту «rule of law» (верховенство/правління права) відповідає німецьке «rechtsstaat» (правова держава)[22].

Справді, підходи до тлумачення верховенства права і правової держави дещо відрізнялися у Великій Британії і Німеччині. Англійська доктрина верховенства права (А. Дайсі, кінець XIX ст.) акцентувала увагу на функціонуванні верховенства права в тих сферах, які держава не врегульовує нормами. Ґрунтуючись на ідеях природного права, ця доктрина складалася з вимог: обмежити свавільні дії державної влади щодо людини; встановити рівність усіх членів суспільства (в тому числі посадових осіб) перед законом; оцінювати права і свободи людини як джерело конституції, а не навпаки. У другій половині XX ст. доктрина верховенства права стала принципом конституції Великої Британії, потім Канади, США.

Німецька теорія правової держави (формальної) зародилася на початку XIX ст. і ґрунтувалася на ідеях юридичного позитивізму, для якого кожна держава (демократична і недемократична) є правовою. Інший характер мала концепція правової держави (матеріальної), покладена в основу Конституції Німеччини 1949 р. Вона була розроблена в часи відродження в Німеччині ідей природного права, тому поряд з вимогами верховенства конституції, відповідності позитивного права конституції, поділу влади, незалежності суду та інших, у ній містяться положення про обов’язок держави захищати «природні основи життя в рамках конституційного ладу» і визнавати нечинними положення самої Конституції, якщо вони порушують «основоположні принципи справедливості»[23].

Категорії «верховенство права» і «правова держава» поєднує їх пов’язаність з вимогою конституційного правління, демократичного розвитку. В наші дні німецький підхід наблизився до англійського, а англійська доктрина верховенства права, ставши принципом, увібрала різнобічні вимоги, набувши інтегрального характеру - стала міжнародним принципом (що визнається в Європі й певною мірою у світі). Переведений у сферу дії міжнародного права, цей принцип поступово (за допомогою судової практики в галузі захисту прав людини) набув автономного значення. Він діє в контексті норм міжнародного права, що стосуються прав людини. В Загальній декларації прав людини, прийнятій у 1948 р., є безпосереднє посилання на принцип верховенства права. Він міститься у Статуті Ради Європи (1949 р.), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), в установчих та інших договорах ЄЄ, Хартії основоположних прав ЄЄ (2000 р.). Він застосовується у практиці Європейського Суду з прав людини, який, завдяки нормативному тлумаченню змісту принципу, розвинув його основні вимоги відповідно до умов сучасності, наповнив їх новим змістом. Крім Конституції України, принцип верховенства права закріплений у конституціях Алжиру, Канади, Македонії, Філіппін.

Реальність прав людини, гарантування її безпеки стали вищими принципами як європейського, так і внутрішньодержавного права. Усі країни (серед них і Україна), що підписали Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), визнали пріоритет її положень над своїми національними правовими нормами і підсудність Європейському Суду з прав людини.

Щодо змісту верховенства права і правової держави, то сучасне їх якісне наповнення є однаковим. Адже принцип верховенства права в країні практично не може бути реалізований без державних органів, їх певних способів організації і діяльності, взаємодії з іншими суб’єктами. Проте, якщо в понятті «правова держава» закладена якісна характеристика держави, підкреслюється її обмеженість правом, правами людини тощо, то поняття «верховенство права» виділяє першість людини, пріоритет її невідчужуваних невід’ємних природних прав (природне право) незалежно від державних кордонів і водночас підкреслює збалансованість прав людини, інтересів суспільства, держави, а також узгодженість відносин останньої щодо прав і свобод людини з іншими державами й міжнародними організаціями, забезпеченість їх як державою, так і міждержавними об’єднаннями (на європейському континенті - ЄС, РЄ тощо).

Верховенство права, по суті, означає здійснення права за межами держави, у громадянському суспільстві, яке формується як правове суспільство та своїми інститутами обмежує державну владу, не допускає людської сваволі.

Правова держава ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, в якій юридично визнаються і рівно гарантуються усі основоположні (природні) права і свободи людини, реалізація яких збалансована з їх обов’язками та правами інших людей, а державна влада пов’язана правом з метою запобігання її зловживанням.

Утвердження верховенства права і функціонування правової держави можливі в результаті втілення таких вимог і умов (що визначають їх ознаки):

1. Сформованість громадянського суспільства - суспільства з високорозвиненою системою взаємодії вільних і рівноправних громадян та їх об’єднань, де реально забезпечується дія принципу рівних можливостей людей вільно і безпечно розпоряджатися своїми силами, здібностями, майном, керуючись правом і власною правосвідомістю. Виникнення та еволюція верховенства права і правової держави зумовлені саме потребами громадянського суспільства.

2. Реальність народного суверенітету - наявність демократії, що виражається передусім у широкому використанні форм народного представництва і безпосередньої демократії. У XXI ст. перевагу віддано новій моделі демократії - демократії консенсусного суспільства, демократії не більшості, а «вирішальної меншості».

3. Реальність основоположних прав і свобод людини - це визнання природних, невід’ємних і невідчужуваних прав і свобод людини вищою соціальною цінністю і безпосередньо чинними правом; закріплення в конституції каталогу прав і свобод людини відповідно до міжнародних стандартів; визначення прав і свобод людини виключно законом; гарантування їх здійснення - створення