Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

Неодмінно треба поцікавитися, чи бачив те-то й те, знаючи наперед, що цього, звичайно, не бачив, і тим самим зайвий раз підкреслити свою обізнаність.

Ми замовкаємо. Нас захоплює калейдоскопічна зміна краєвидів.

Потім зупинялися в джунглях, де сиро і темно, і густа мережа ліан заступила світло. Невеличкі сизі пташки, довірливі і неполохливі, впритул підпускають до себе. Якесь пташеня сіло мені на плече. Ще довго вгорі наді мною, кружляючи, жалібно квилила його мати.

Ось яка ти, коштовна земелька, котру так пожадливо грабують чужинці!

… Нічого похмурішого за ці фосфатні розробки я не зустрічав. Я бачив і розверзлі кратери вулканів, розмиті океанськими хвилями атоли, і випалені сонцем пустелі. Та якщо вже й звати щось пустелею, то тільки ці місця на острові Різдва!

Запитав, що воно за кам’яні зморшки, якими вкрита навколишня місцевість. Чорногорець щось розповідав, але я так і не зрозумів. Аж тепер з’ясувалося, що то за шрами на тілі землі.

Екскаватори, землечерпалки день і ніч розривають острів, вибираючи родючі шари грунту. Потім на кораблі — і в Австралію, на суперфосфатні заводи. А на острові лишаються велетенські кам’яні вирви. Де були вікові ліси — пустеля; де плодоносні землі — сумне провалля.

Фосфатів острова Різдва вистачить ще на два-три десятиліття. Тому, знаючи про безнадійність цієї землі в недалекому майбутньому, англійці продали острів Австралійській фосфатній компанії.

Нині острів — власність Австралії.

Кілька століть тому відкрита земля — коштовна 150-кілометрова скалка, загублена в безмежна океану, — продана і перепродана, по-хижацьки руйнується цивілізованими дикунами. Ще кілька десятиріч — і людство навіки втратить острів, його чарівну природу.

— Ну, старина, розказуй, що довелося побачити? — запитав Анукін.

І я розповів.

Я не милувався чарівною природою, не розказував про усмішку резидента, не згадав і про бачені екзотичні дива. Я розповів про єдине… Коли ми відвідали робітничий виселок, мене оточили діти. Вони не виявляли радості, захоплення, здивування. Виснажені, сумні, діти мовчали.

У дітей є ще хоч якась надія на краще, подумалось. А он у них, отих передчасно постарілих безруких, з невидячими очима чоловіків-остров’ян, що сидять пригнічені і згорблені біля бараків, — у тих не було минулого і, звісно, вже не буде майбутнього. Острів забрав сили, молодість, життя; погубив і поховав найкращі надії — і викинув їх, колишніх трударів, геть, як викинуть і поховають, зрештою, і його, острів з ім’ям життєлюбним Різдва.

Анукін вислухав мене мовчки.

Цього разу він не жартував.

ОГНЕДИШНА ЗЕМЛЯ

Радіохвилі доносять: на Україні морози, а ми мучимося від спеки. Наш курс на архіпелаг Бісмарка — до Соломонових островів, до великого острова Нова Британія й атола Херміт.

Ці місця, що трохи на схід від Нової Гвінеї, недарма називають гнилим кутком Тихого океану: нестерпна спека змінюється тропічними зливами, від яких нема порятунку. Вологість така, що нічим дихнути. Малесенька виразка на тілі за день-другий стає незагойною раною.

Вночі — пітьма. Дощ.

— Гу-гу-у!.. у-у! — тривожиться над океаном наш «Витязь».

— Пильнуй уважно! — наказав мені штурман.

Я вдивляюся у темряву, але так нічого й не бачу. Тільки десь на сході жевріє тоненька багряна смуга.

Землі ці майже не досліджені, відомості про них ще за минуле століття, та й то скупі і не точні.

— Якщо помітиш нові острови, ще не позначені на карті, назвемо їх твоїм іменем, — пообіцяв штурман.

Нам, вахтовим, ще звечора стало відомо, що «Витязь» зайде на один із атолів архіпелагу Бісмарка.

— Здається, ліворуч береги, — увійшовши до штурманської, спокійно мовив я.

— Здається?! — жахнувся старпом. — Ви можете висловлюватися точніше? Так береги чи ні?

— Ліворуч видно береги! — тепер уже впевнено, кажу.

— Не може бути! — заперечив старпом.

— Неймовірно! — сам до себе пробурмотів ї штурман, глянувши в ілюмінатор. — На жодній карті їх тут немає.

— Покликати третього!

Третій помічник капітана зайшов у ходову рубку. Усі разом (перечитують лоції — від Антарктиди до Нової Гвінеї. «Виверження вулканів тут — постійне явище. Землетруси часто супроводжуються катастрофічними хвилями, що раптово змінюють рельєф дна… В прибережних водах — хижі отруйні морські змії, риби, медузи, восьминоги, скати-хвостоколи… Багато небезпечних рифів, мілин, вивчених ще (недостатньо; чимало островів нанесено на карти не точно… людина важко переносить високу температуру повітря і велику вологість», — записано в лоції.

— Після такої характеристики серед капітанів мало знайдеться сміливців, щоб привести корабель до цих берегів. Та незважаючи на таку характеристику, проте якщо вже й експедиційне судно шукатиме второваних шляхів, то мені зостається єдине — перейти на «тюлькін» флот, на колісний річковий пароплав.

Так говорив наш боцман, смаглотілий дебелий чоловік, що, обіпершись об фальшборт, гортав лоцію південних морів. «Витязь» наближався до Нової Британії, найбільшого острова в архіпелазі Бісмарка і, мабуть, найглухішого, найменш дослідженого закутка планети.

Вже півострів Газелі висунув далеко в море свої носаті миси, густо порослі мангровою темно-зеленою гущавиною. Кажуть, бухта, до якої ми входимо, — одна з найкрасивіших у світі. Я немало бачив гаваней. Та коли судно минуло дві стрімкі й похмурі скелі Давапії, що немов дозорці стояли при вході в бухту, переді мною розкинулася велична картина гавані. Уявіть собі кратер велетенського вулкана, в якого врізано гостру вершину, кратер заповнено водою, а схили увінчані пишною тропічною зеленню, де на тлі неба кожна пальма здається тоненьким пагінцем, така вона маленька порівняно з цим — отака ця гавань.

Рабаул невелике місто, розташоване коло підніжжя кількох вулканів. Ми біля пірса, зробленого із затонулого в другу світову війну японського есмінця. Корпус корабля залито бетоном, і до нього тепер швартуються судна. Праворуч, над горами, бліді смуги диму — то вулкани Рабаланкаіа і Тавурвур.

Тридцять п’ять років тому під час виверження одного з них повністю. було зруйновано Рабаул, і