Читати книгу - "Клуб «100 ключів»"

акварельними фарбами зразковий учень, навіть з димаря курився рожевий димок. Мегре знову застав іграшковий поїзд, службовця, що перевіряв квитки (змалку Мегре мріяв стати контролером на залізниці), побачив Арлетту, яка щойно прийшла до поїзда. Вона була не менш вишукана й елегантна, як напередодні, в паризькому туалеті, з саквояжем із крокодилячої шкіри в руці.

Щойно він мало сам не подався їй назустріч курним шляхом, де, певно, гарно пахло свіжим сіном та польовими квітами. Та його віджахнула думка, що це буде схоже, ніби він поспішає на побачення. Повільно спускаючись униз по дорозі на своїх високих підборах, вона цілком відповідала образу «дами з родинного замку».

Чому ж усе-таки насправді все виглядає інакше? Іншими словами, навіщо дітей напихають ілюзіями про неіснуючий світ, аби потім вони все життя намагалися підігнати під них саму навколишню дійсність?

Вона відразу ж помітила, що Мегре чекає на неї біля газетного кіоска, і, подаючи квиток контролерові, трохи силувано всміхнулася до нього. Вона здавалася втомленою, і в погляді її прозирала стурбованість.

— Я була певна, що зустріну вас тут, — сказала вона. — Як там, усе обійшлося?

— Це було жахливо.

Поглядом вона шукала вільне купе. Тільки в одному з купе першого класу не виявилося попутників.

— А ваша мати?

— Вона жива. В усякому разі, була жива, коли я йшла.

Поїзд мав от-от рушити. Поклавши саквояж на лавку, вона стала у дверях біля самої приступки.

— Ви знову погиркалися?

— Спати ми лягли вже за північ. Я хочу вам дещо сказати, пане Мегре. Щоправда, це лише моє передчуття. Але воно мучить мене. Роза померла. Та внутрішній голос каже мені, що цим не скінчиться. Готується нова Драма.

— Ваше передбачення грунтується на тому, що вам сказала мати?

— Ні. Я сама до ладу не знаю на чому.

— Ви вважаєте, що життя її й досі під загрозою? Вона не відповіла. Її світлі очі дивилися в бік кіоска.

— Інспектор уже чекає на вас, — зауважила вона, немов даючи зрозуміти, що інтимність їхньої розмови порушено.

Потім піднялися до купе. Начальник станції підніс до губів свисток, локомотив пустив пару.

Це й справді був Кастен. Він приїхав раніше, ніж обіцяв напередодні, і, не заставши Мегре в готелі, вирішив пошукати його на вокзалі. Вийшло якось незручно. Та чому, власне кажучи, незручно?

Поїзд повільно рушив з місця. Комісар потиснув руку інспекторові.

— Що нового?

— Нічого особливого, — відказав Кастен. — Та я тривожився без жодних на те підстав. Мені снилися дві жінки — мати й донька, вони були самі в невеличкому будиночку.

— І хто з них кого вбив?

Тепер у свою чергу зніяковів Кастен.

— Як ви здогадалися? Мені снилося, що мати вбивала доньку. І чим би ви думали? Головешкою, вихопленою з печі.

— О дев'ятій має приїхати Шарль Бессон. У нього вмерла теща. Люка вам телефонував? Що він вам повідомив?

— Дуже небагато. Та він іще передзвонить до Гавра, як тільки дістане нові відомості. Я звелів, щоб його з'єднали з нашим готелем.

— Що вам відомо про Тео?

— У Тео не раз були неприємності з неоплаченими векселями. Та йому завжди, вдавалося розрахуватися до виклику в суд. У нього багато друзів серед заможних гультяїв, яким потрібні горілчані брати. Час од часу він пристає до якоїсь комерційної справи, але, як правило, в ролі посередника.

— Він не має жінок?

— Судячи з усього, він не дуже захоплюється жінками, інколи заводить собі полюбовницю, але ненадовго.

— Це все?

Із невеличкого бару так смачно пахло кавою та коньяком що обидва вони, встоявши перед спокусою, зайшли й сіли до столу, де стояли порожні чашки із запахом спиртного.

— Мене стурбував не стільки сон, — провадив далі півголосом інспектор, — скільки роздуми, якими я поділився з жінкою, перш ніж заснути. Я часто думаю вголос, так у мене краще виходить. Жінка погодилася зі мною. П'ять років минуло відтоді, як умер старий Бессон, еге ж?

— Приблизно так.

— І наскільки вам відомо, відтоді мало що змінилося, от тільки минулої неділі хтось намагався отруїти Валентіну. І зауважте, щоб розсіяти підозру, було вибрано єдиний день, коли в домі зібралося багато людей.

— Так, це дещо важить. Що ж далі?

— І вмерла не Валентіна, а нещасна Роза. Отже, коли були мотиви для вбивства Валентіни, вони існують і донині. І поки ми не дізнаємося про ці мотиви…

— … небезпека існує й далі, ви це хочете сказати?

— Так. І, можливо, ваша присутність ще більше посилює цю небезпеку. У Валентіни немає багатства, тож її намагалися вбити не через гроші. Виходить, хтось хоче перешкодити розголошенню того, що знає Валентіна. Отже, Валентіна щось знає і хтось намагається не допустити викриття. В такому разі…

Мегре не дуже уважно слухав міркування інспектора. Він дивився у вікно і тішився ранком, а надто тим особливим тремтінням повітря, яке буває, коли сонячне проміння розганяє вологість.

— Люка щось вам казав про Жюльєна?

— Подружжя Сюдр живе дуже скромно, наймає квартиру в дешевому будинку, має покоївку. У них є автомобіль. Суботу й неділю вони проводять за містом.

— Все це мені відомо.

— Виноторговець Ерве Пейро багатий, у нього велике підприємство на набережній Берсі, весь свій вільний час він проводить з найрізноманітнішими жінками. В нього три автомобілі, один — марки Бугатті…

«Родинний пляж», — прочитав якось Мегре в одному з рекламних проспектів. Так воно і є. Матері з дітьми, чоловіки, що приїздять до них суботніми