Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

які перетворювали їм години темряви на суцільну муку.

Спали на оберемках трави. Замість ковдри Джейн Портер вкривалася старим Клейтоновим плащем, тим самим, який був на ньому під час пам’ятної подорожі в ліси Вісконсіну.

З гілок Клейтон сплів тонну загородку, яка ділила їхнє повітряне житло навпіл. Одна половина була для дівчини, інша — для нього й Тюрана. Росіянин відразу виказав усі свої природні риси: егоїзм, нечемність, задерикуватість, боягузтво та хтивість. Клейтоя двічі бився з ним через те, що він непорядно поводив себе з дівчиною. Англієць боявся лишити їх навіть на хвилину. Життя Клейтона і його нареченої перетворилося на суцільний кошмар. Але вони й далі жили надією на порятунок.

Джейн Портер подумки часто поверталася в часи свого попереднього візиту на цей безлюдний берег. Ой, коли б непереможний лісовий бог з тих давноминулих часів був тут!

Тоді їй не страшні були б ані хижі звірі, ані звіроподібний росіянин. Вона мимоволі порівнювала свого жениха з Тарзаном, розуміючи, що Клейтон дуже слабкий захисник. Вона уявляла, як би вчинив Тарзан, поставши перед Тюраном з його лиховісними погрозами. Одного разу, коли Клейтон пішов по воду до струмка, а Тюран брутально почав з нею розмовляти, вона сказала йому про це.

— Щастя ваше, мосьє Тюране, — мовила вона. — що тут немає бідолашного Тарзана, який впав у море з корабля, на якому пливли ви і міс Стронг.

— А ви що, знали цю свиню? — насмішкувато спитав Тюран.

— Так, я його знала, — відповіла вона, — і, схоже, це був єдиний справжній чоловік, якого я будь-коли бачила.

Щось у її голосі змусило росіянина припустити, що вона мала до його ворога якесь глибше, ніж звичайна дружба, почуття. І він порадів можливості ще раз помститися людині, яку вважав за мертву, зганьбити її пам’ять в очах дівчини.

— Він був гірший свині! — крикнув він. — Він був нікчемним боягузом! Щоб урятувати себе від праведного гніву чоловіка тієї жінки, яку він спокусив, він у всьому звинуватив її і поклявся, що це так! Але вийшло не так, як він хотів, і він втік з Франції, щоб уникнути дуелі з чоловіком. Ось чому він їхав до Кейптауна тим самим кораблем, що й я і міс Стронг. Я знаю, що кажу. Жінка, про яку я розповідаю, — моя сестра. Я знаю ще щось, про що нікому ще не казав. Ваш відважний Тарзан сам кинувся в море від нападу панічного страху, після того як я впізнав його і зажадав вранці дуелі: я хотів битися з ним на ножах у моїй каюті.

Джейн Портер засміялася.

— Невже ви думаєте, що людина, яка знає вас і Тарзана, може хоч на мить повірити у такі байки?

— А чому тоді він подорожував під чужим прізвищем? — спитав Тюран.

— Я не вірю вам! — вигукнула вона.

Та одначе в її душі заронилися насінини підозри, бо вона згадала, що Гейзел Стронг називала її лісового бога Джон Колдуел з Лондона.

А лише за дев’ять кілометрів на північ від їхнього вбогого прихисту стояла затишна хатина Тарзана з племені Великих мавп. Але вони не підозрювали, що та хатина поруч, і тому фактично вона була віддалена від них неначе тисячами кілометрів непролазного лісу. А ще далі, вздовж того самого берега, у кількох кілометрах за хатиною жили в саморобних куренях вісімнадцятеро чоловіків — це була решта пасажирів та команда “Леді Еліс”, які припливли сюди на трьох шлюпках, від яких шлюпка Клейтона відстала. Трохи більше ніж через два дні вони дісталися до суходолу — плисти по спокійному морю було добре. Їм не довелося зазнати всіх нещасть корабельної аварії, і по суті ніхто з них поважно не постраждав. Проте вони були пригнічені горем і далі перебували під впливом катастрофи і, крім того, важко пристосовувались до нових умов життя.

Всіх живили надії, що четверту шлюпку підібрав якийсь корабель і невдовзі почнуться ретельні пошуки вздовж усього берега. Оскільки вся зброя й харчі були в шлюпці лорда Тенінгтона, то всі були добре озброєні не лише для самозахисту, а й для полювання на велику здобич.

Єдине, що поважно хвилювало всіх, — це стан здоров’я професора Архімеда К. Портера. Він був цілковито переконаний, що його донька вже на якомусь кораблі, перестав непокоїтися про її долю і присвятив усі сили вирішенню тих абстрактних наукових проблем, які вважав єдиним заняттям, гідним людського розуму. Його свідомість, здавалося, взагалі не сприймала сигналів іззовні.

— Мені ще ніколи не було так важко з професором, — скаржився лордові Тенінгтонові цілковито знесилений Файлендер. — Навіть… як би це сказати… просто нестерпно стало. Ось, наприклад, сьогодні вранці я був змушений лишити його на якісь півгодини, і коли повернувся, то побачив, що він зник. І, Боже мій, де, ви думаєте, він був? У морі, лорде Тенінгтоне, майже за кілометр від берега. Він сидів у шлюпці й гріб так, наче рятував своє життя. Я уявити собі не можу, як він зумів відплисти навіть на таку відстань, тому що у нього було лише одне весло. Він блаженно вимахував ним, і човен весь час кружляв на місці.

Один із матросів зразу підвіз мене до нього в іншому човні, але коли я запропонував професорові негайно повернутися, він страшенно обурився. “Та що ви, містере Файлендере. — сказав він. — Я вам дивуюсь. Самі вчений, а насмілюєтеся чинити перепони розвиткові науки. Останніми ночами я спостерігав деякі астрономічні явища на небі і сформулював принципово нову гіпотезу про туманності, яка зробить переворот у науці. Але мені потрібна одна довідка про теорію Лапласа, яку можна знайти в чудовій монографії з однієї приватної збірки в Нью-Йорку. А ваше втручання лише гальмує справу, тому що я їду по цю брошуру негайно”.

Я з великими труднощами зумів умовити його повернутися на берег, не вдаючись до сили, — закінчив містер Файлендер.

Міс Стронг та її матір трималися відважно, попри постійну напругу, викликану страхом нападу диких звірів. Але вони ставилися з більшим сумнівом, ніж решта, до уявного врятування Джейн, Тюрана й Клейтона.

Есмеральда безугавно ридала і кляла долю, яка розлучила її