Читати книгу - "Робінзон Крузо, Даніель Дефо"

трюмі якісь барила - не знаю, з вином чи з горілкою, але вони були такі великі, що я й не пробував дістати їх. Було там іще кілька скринь, мабуть, із тих, що належали матросам. Дві скрині я переправив на човен, навіть не відкриваючи.

Якби замість носової частини уціліла кормова, то я, напевне, повернувся б з неабиякими трофеями. Принаймні, коли судити по речах, знайдених у цих двох скринях, можна було припустити, що корабель віз дуже цінні товари. Мабуть, він ішов із Буенос-Айреса або з Ріо-де-ла-Плати 54 в південній частині Америки, мимо берегів Бразилії до Гавани або взагалі до Мексиканської затоки, а звідти - до Іспанії. Безперечно, на ньому були великі багатства, але на той час вони нікому не знадобилися; що ж сталося з людьми, я тоді не знав.

Крім скринь, я взяв іще барильце з якимось спиртним напоєм. Барильце було невеличке, приблизно на двадцять галонів, але все-таки я витратив чимало зусиль, щоб перенести його в човен. У каюті я знайшов кілька мушкетів і фунтів з чотири пороху в роговій порохівниці; мушкети я залишив, а порох забрав. Я взяв також совок для вугілля та щипці, що були мені дуже потрібні, два мідні казанки, мідний кавник і жаровню. З усім цим вантажем та собакою я відчалив від корабля, бо починався вже приплив, і того ж дня о першій годині ночі вернувся на острів, знесилений до краю.

Я переночував у човні, а вранці вирішив перенести свою добич до нової печери, щоб не тягти її до себе в замок. Поснідавши, я вивантажив на берег усі привезені речі і докладно оглянув їх. Виявилось, що в барильці - ром, але, правду кажучи, не дуже гарний, зовсім не такий, як той, що був у нас у Бразилії. Зате в скринях я знайшов багато корисних речей, наприклад: гарної роботи погрібець, повний пляшок якоїсь незвичайної форми з срібними затичками (в кожній пляшці було до трьох пінт дуже доброго лікеру); далі дві банки чудового варення, так щільно закупорених, що морська вода зовсім не пройшла всередину, інші дві такі самі банки вода попсувала. У тій же скрині лежало кілька дуже добрих сорочок, що були для мене вельми приємною знахідкою, з півтори дюжини білих полотняних носових хусток і стільки ж кольорових нашийних. Носовичкам я дуже зрадів, уявивши собі, як приємно буде в спеку обтирати спітніле обличчя тонким полотном. На споді скрині я знайшов три великі торби з грішми; всього в трьох торбах було тисяча сто срібних восьмериків, а в одній із них лежали загорнені в папір шість золотих дублонів 55 та кілька невеличких зливків золота, вагою, я думаю, приблизно в фунт.

У другій скрині був одяг, але не дуже гарної якості. Взагалі, судячи по знайдених у цій скрині речах, я гадаю, що вона належала корабельному канонірові: в ній було фунтів з два чудового пороху в трьох фляжках, мабуть, для мисливських рушниць. Можна сказати, що за цю поїздку я придбав дуже небагато корисних для мене речей. Гроші не мали для мене ніякої цінності. Це було непотрібне сміття, і все своє золото я залюбки віддав би за три-чотири пари англійських черевиків та панчіх, яких я не носив уже кілька років. Правда, під час цієї поїздки я роздобув чотири пари черевиків: дві пари я зняв з двох мерців, яких знайшов на кораблі, а дві пари були в одній зі скринь. Певна річ, черевики прийшлися мені дуже до речі, але вони були не такі зручні й міцні, як англійське взуття: це були скоріше туфлі, ніж черевики. В другій скрині я знайшов ще п’ятдесят різних монет, але вже не золотих. Очевидно, ця скриня була власністю бідного матроса, тоді як перша належала офіцерові.

Проте я переніс гроші в печеру і сховав, як раніше сховав ті, що знайшов на нашому кораблі. Дуже шкода було, що я не міг заволодіти багатствами, які містилися в кормі загиблого корабля: напевне, я міг би навантажити ними човен кілька разів. А коли б мені пощастило вирватись звідси до Англії, гроші лежали б тут у сховку, і, вернувшись, я забрав би їх.

Перенісши на берег і сховавши всі привезеш речі, я вернувся до човна, відвів його попід берегом до старої гавані і витяг із води, а сам пішов прямо до свого старого житла, де було так само тихо й спокійно. Я знову зажив своїм колишнім мирним життям, помалу пораючи своє господарство. Але, як уже відомо читачеві, останні роки я був куди обачнішим, частіше розвідував обстановку і рідше виходив з дому. Я не боявся тільки східного боку острова, бо знав, що дикуни ніколи не висідають на цьому березі, і тому, вирушаючи туди, не вживав таких застережних заходів і не брав з собою стільки зброї, як ідучи в інший бік.

Отак прожив я майже два роки, але весь цей час у моїй бідній голові, створеній, як видно, так, щоб спричиняти мені тільки нещастя, ворушились усякі плани втечі з мого острова. Іноді я вирішав здійснити нову подорож до уламків загиблого корабля, хоч розум і говорив мені, що там не могло залишитись нічого, що виправдувало б ризик такої подорожі. Іноді я задумував інші подорожі, і я певен, що коли б у мене був такий баркас, як той, на якому я тікав із Сале, я відчайдушно пустився б у море, навіть не роздумуючи про те, куди мене занесе.

Усі обставини мого життя можуть правити за пересторогу для тих, кого торкнувся страшний бич роду людського, причина половини наших нещасть. Я маю на увазі незадоволення становищем, в яке поставили нас бог і природа. Не згадуючи вже про мій непослух батьківській волі - мій, так би мовити, первородний гріх,- я протягом наступних років ішов тим самим шляхом, який і довів мене до мого теперішнього сумного становища. Коли б доля, що так добре влаштувала мене плантатором у Бразилії, дала мені скромніші бажання і я задовольнився б повільним збільшенням свого добробуту, то за цей час - тобто за час, який мені довелось прожити на острові,- я став би, мабуть, одним із найзаможніших бразильських плантаторів. Я певен, що всякими поліпшеннями, які я вже запровадив за короткий термін свого господарювання