Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

Глава 21

– Валю, ти сьогодні така чарівна, а це плаття в горошок тобі так пасує, справжня тендітна німфа, навіть боюсь торкатись тебе, – зустрічає мене Маєвський на сходах. Піднімаючи ногу на нижній щабель, подає руку. Галантний. Задоволена посмішка розтікається його обличчям, в широко відкритих очах бісики так і грають. Цікаво, що це на нього так вплинуло? Несподівано назвав мене німфою. Не очікувала. Можливо я сьогодні виглядаю йому геть дитинно, закрутивши волосся по боках у дві пишні гульки. Мій легкий макіяж майже невидимий, геть прозорий. Навіть помаду я не наносила, тільки блиск. Чомусь так захотілося саме сьогодні на фоні 35 річної Грабовської виглядати ніжним невинним янголом, бутончиком троянди. Здається мені, що ті старання Стас Маєвський вже оцінив.

– А ти не бійся, Стасе, я не розсиплюся. Хіба що зачарую тебе своєю вродою, татку, – грайливо посміхаюся, а він супиться, незадоволений. Здається цими словами я по-справжньому вколола його. На фоні мене такої та після моїх слів, здається, він почувається старшим, ніж є насправді. Ох, Стасе, якби ти тільки знав, якби можна було зізнатися тобі… але ні, нізащо, принаймі не зараз, ще не час…

– Хм, а якщо? Ти така повітряна, неймовірно, – все ще тримає мою руку Станіслав, а я бешкетно зістрибую зі сходинки, наче мале дитя, граюся з ним. Чомусь так неймовірно сьогодні хочеться побісити його, вимотати, вивести на емоції, справжні емоції, поки поруч немає Грабовської. Зрадницьки посміхаюся. Диявол у спідниці, не інакше. Можливо я потім пошкодую про свій вчинок, але зараз мені так в кайф. Знаю, що Маєвський не заслужив на це. У нього своє життя, доросле, але не можу змиритися з тим, що він одружується, і це кінець моїм мріям про нього.  

– Я старалася, для тебе, татку. Хотілося, щоб ти пишався своєю донечкою, хотілось сподобатись. То як, догодила? Що скажеш? – знущаюся, а він дуже кволо реагує на мої вибрики. Дорослий, розумний, психолог…. Напевне вирішив, що я хвилююся перед знайомством з його пасією, а це результат, і це скоро мине.

– Валю, та перестань. Це зайве, хоч я оцінив твої спроби дійняти мене. У тебе не вийде. Я міцний горішок. Розумію, хвилюєшся. Це минеться. Вона не такий монстр, як малюють. Все буде добре, обіцяю. Я про все подбав, залишайся собою, не чуди. Це все, що я прошу. Можеш мене ущипнути, якщо тобі так стане легше, – такий впевнений у своїх словах. Кумедний. Причина такої моєї поведінки геть в іншому. Але я не можу йому цього сказати.

– Добре, Станіславе Максимовичу, я почула тебе. Не зважай. Я візьму себе в руки. Обіцяю, – підіграю йому. Хай думає, що він гуру в розумінні поведінки малолітніх дівчат. А може так і є, просто він не все мені каже, а насправді здогадався? 

– А тепер покрутись, казкова німфо, – і я роблю, дослухаюся до його прохання лишень тому, що мені це подобається, а не тому, що цього хоче Станіслав Маєвський. Бачу, що він вражений, очі горять. Здається, йому в цю мить чомусь хочеться мене з'їсти. Чи тому, що йому подобається моє плаття в горошок, чи тому, що мої рухи такі граційні. Все-таки я займаюся хореографією не перший рік. Мені це колись знадобиться для сцени, як каже мій хореограф Арсен.

– Ну як, – допитуюся, у свого крутого адвоката, вдаючи, що не помітила його захвату. Цікаво, що скаже.

– Чудово! Я певен ти не просто сподобаєшся Меланії Грабовській, ти її вразиш, – заявляє Маєвський,  і в моїй душі від його слів стається облом. Все, виявляється, так банально, так елементарно – він просто хоче, аби я сподобалася Грабовській. От козел!  Не розумію навіщо мені їй подобатися. Адже всі ті танці з бубном навколо мене цій кандидатці в мери потрібно лишень для рейтингу і не більше.

А я їй підходжу найбільше з двох навіть мені зрозумілих причин: моє прізвище не пересічне в нашому місті, отже до її електорату долучаться ще й прихильники, виборці татка, а з іншого боку – мені скоро 18, отже панькатися довго не доведеться.  Ох, Станіславе, невже в тому житті все так корисливо й прагматично? Не розчаровуй мене, будь ласка! 

– Можливо, але я не ставила собі такого завдання, Станіславе. Для мене важливо, щоб я подобалася собі, – кажу твердо, з задоволеною мармизою, хоч насправді мій настрій відразу поник після його заяви, бо я мріяла зовсім про інше – сподобатися Станіславу Маєвському. Одне тішить: він таки оцінив мої старання, хоч геть в іншому сенсі.

– Валю, ну чого ти знову така колючка? Ти ж насправді геть інша, щира та відкрита дівчинка. Будь собою, і це тобі сьогодні неабияк допоможе налагодити гарні стосунки з Меланією Грабовською. Вона абсолютно нормальна у спілкуванні, просто вимоглива та строга, – Стас намагається переконати мене, а я все ще навіщось пручаюся. Не терплю фальші в стосунках.

– Просто мені подобається бути отруйним кактусом, Стасе. Тоді ті, хто, хоче зробити  мені боляче, чи вколоти, сто разів подумають, зважуючи доцільність своїх вчинків, розумієш? 

– Дівчинко, коли я поруч, тобі не варто боятися, не треба очікувати якогось підступу, повір, – звучить так щиро, та я все ще вагаюся.  Ну не можу я його до кінця зрозуміти. То він один, то інший. Коли ж він справжній?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍