Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

– Ви не можете вірити брехні королівських псів, – заявила впевнено. – Думаєте, за нами спостерігають? – прошепотіла злякано. – Тут? Шпигуни Фабіана? О, князю, тепер я розумію, чому ви такий обережний… З цього моменту на моїх устах печать мовчання. Але… Адже у нас є мова тіла… Цього нікому не відібрати у вільних людей!

«Їй промили мізки псевдореволюційними промовами. Нічого, Пагорби швидко повертають гостям здоровий глузд. Я почекаю, доки прокинеться та Королева Темряви, чиї листи я зберігаю як сентиментальний підліток. Дівчина, якій я небайдужий, заслуговує на поблажливість», – Джі Лін усміхнувся, сподіваючись заспокоїти Ніту і залишити її з легким серцем.

– Повертайтеся якнайшвидше, князю. – Вона стиснула його руку і торкнулася губами щоки. – Я вже сумую… Не хочу відпускати… Я страшенно безсоромна, так?

Складалося враження, що їй не терпиться почути позитивну відповідь. Чого б це? Королева Темряви була зовсім іншою, навіть скаржилася на скутість у спілкуванні з незнайомцями.

– Ви стурбовані, Ніто, і дуже втомилися. Відпочивайте. Я пришлю до вас покоївку.

– Ви кращі, ніж я уявляла, князю… Набагато кращі.

– Боюся, ви мені лестите. Я – звичайнісінький, зате ви чудові, пані Ліст.

– Ах, припиніть! Від компліментів я ніяковію, і моя шкіра в’яне.

– Що за жахливе перебільшення? Не сумнівайтеся, ви прекрасні завжди.

– Справді, князю?

«Схоже, не лише я створив образ, у який повірив. Ніта Ліст приїхала до Джі Лін Рі, що живе в її уяві й має мало спільного із реальним мною. Цікаво, який він – її герой? Геній-інтриган? Відважний вояка? Улюбленець удачі? Провінційна маріонетка? Ми стоїмо до непристойності близько, але спілкуємось без тепла. Як незнайомці, пов’язані спільною таємницею. Це втомлює», – Джі Лін чемно кивнув і попрямував до дверей.

– Князю!

Він обернувся біля самого порога – якраз вчасно, щоб побачити, як довга шовкова сукня з легким шарудінням падає на підлогу.

– Можливо, ваші справи можуть зачекати? – Ніта дивилася з викликом та затаєним страхом. – Не хочете повернутися, князю?

– Вибачте, ні.

– В якому сенсі? – Вона явно не звикла до відмов. – Ви що, не розумієте…

– Я все розумію. Поговоримо ввечері.

«Ти ідіот!» – гаркнув внутрішній голос, коли двері зачинилися, сховавши чарівне видіння з приголомшеним поглядом.

Джі Лін із цим не сперечався. Ніта була ідеальною, і він відчував, що легко зумів би перевиховати її для себе. А що такого? Багато хто мріє про ту, що буде покірною рабинею до кінця своїх днів.

«Я не мрію», – князь струснув головою, зупиняючи фантазію, що розгулялася не на жарт.

А навіть якби й мріяв, із Королевою Темряви все одно нічого не вийшло б. Вона не мала вад, але дечого в ній не вистачало. Сущої дрібниці. Долі романтиків.

Тієї іскри, без якої стосунки – недовговічне ніщо.