Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 34

Слова чоловіка увігнали мене в такий шок, що я на секунду забула, де і в якому становищі я перебувала.

- Куди йти?! - Я дуже сподівалася, що мені почулося. Вдарили мене головою непогано в машині, галюцинації слухові цілком можливі.

- У сім'ю повернешся. Сьогодні вдовою станеш. Потім за Лоренцо вийдеш. Від Марко тобі не кволі бонуси дістануться.

- Що Ви несете?! - Це все було схоже на якусь маячню.

- Щеня скоро привезе викуп в надії забрати тебе додому, але не вийде. На місці викупу він вибухне.

Я застигнувши втупилася на цю людину, не маючи снаги повірити його словам.

- Як тоді вийдемо ми? - В голові не складалися шматочки пазлу.

- А ти, що, подумала ніби я запросив твого сосунка сюди? - Здається, подібне питання розвеселило цих двох.

- Що ви збираєтесь робити? - В моїй голові миготіли тільки найгірші варіанти, який жоден з них не поспішав спростувати або підтвердити.

Скільки б я не питала, не кликала, не проклинала - ніхто з них не звертав на мене уваги. Немов мене тут не було.

На скільки погані справи я зрозуміла після того, як чоловіки, не соромлячись, стали обговорювати свій план. Так, немов моя присутність не могло їм перешкодити. Ніби й не боялися, що хтось сторонній міг про це дізнатися.

Так буває тільки в тих випадках, коли сторонній залишається в живих зовсім нетривалий час.

Від такої дикої здогадки мені стало погано вдвічі більше. Вони збиралися заманити кудись і вбити Марко, використовуючи мене як приманку. До горла підступила нудота.

У цій глушині я просиділа години. Наповнені занепокоєння і страху. Панікою, змішаною з бажанням перешкодити цим монстрам здійснити задумане. Ось тільки що я могла зробити?

- Куди ти йдеш? - Запанікувала більше, коли зрозуміла, що Лоренцо став збиратися. Мабуть, настав час приводити їх план в дію.

- Усунути перешкоду для нашого щасливого спільного майбутнього? - Хлопець розвернувся і попрямував до мене, - ну ж, покажи мені як ти рада цьому!

Підчепивши пальцями моє підборіддя, Лоренцо спробував мене поцілувати, але мені стало тільки противно від його дотиків.

Не стримавшись, я плюнула йому в обличчя.

- Ах, ти ж погань! - Процідив він, з силою відштовхуючи мене від себе.Якраз дозволяючи мені переміститися в цій кімнаті. Поміняти місце розташування.

Краєм ока я помітила швидку тінь, яка ковзнула за вікном.

День наближався до кінця, і в м'якому приглушеному світлі ліхтаря з'явилася, а потім знову зникла ледь помітна постать.

Тривожно знайома. Я впізнала цей силует. І, якщо мої здогади були вірні, то зараз у мене був реальний шанс допомогти ... Марко.

- І ти все одно хочеш зі мною одружитися?! - Засудила з презирством, відтягуючи час і перемикаючи загальну увагу цих паскуд на себе.

- Не на тобі. На тому, що тобі дістанеться, - Лоренцо знову наблизився до мене, - на тебе мені, в принципі, плювати. Хоча на пару разів ти зійдеш ...

- Виродок! - Процідила з огидою, коли відчула його подих на своїй шкірі. Навіть батька не соромився ...

- А раніше тобі подобалося, - він посміхнувся.

- Добре прикидалася, - ці слова стерли з лиця хлопця самовдоволену усмішку.

- Тоді будеш робити це знову і знову. Поки мені не набридне, - Лоренцо ривком поставив мене на ноги, схопивши за шию, і з силою втиснув в стіну.

Зараз я робила все можливе, неможливе і навіть більше, що було в моїх силах. Тільки б татко з синочком хоч на пару хвилин втратили свою пильність.

І, для посилення ефекту від сказаного, я просто взяла і плюнула йому в обличчя.

Це допомогло. На душі стало легше, наче у мене на спині крила виросли. Але за все хороше доводиться платити. Ціна мого задоволення - ляпас, після якого голова різко вдарилася об стіну.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍