Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Ми здригаємося на піску. І тільки зараз я відчула, що мою шкіру нещадно шкребуть піщинки. Вони налипли на все тіло, залізли навіть між ніг. Одна половина тіла вже схожа на черепашку, з іншого боку я залита спермою.

- Ти настільки впевнений, що тут нікого немає? – питаю, дивлячись у небо над нами. Навколо ні душі, наче ми потрапили на безлюдний острів.

- Якщо хтось і з'явиться, нас не побачить.

- Тобто ти не тільки себе можеш робити невидимим, а й мене? - укладаюся на бік, не звертаючи уваги на липкий пісок.

- І інші предмети можу приховувати, якщо треба.

- Значить, це твоя основна сила?

- Це здібності сірого вовка. Вони відкрилися у мене після нашої зустрічі. До цього я був цілком звичайним вовком із гостро розвиненими інстинктами.

Розмова до душі на березі озера у голому вигляді. Саме час та найкраще місце. Я навіть сперму з себе не змила. Нехай насолоджується цією картиною.

- А які у тебе магічні сили? Ось у мене дар передбачення, це ти знаєш. З'явилися нові видіння, коли ми зустрілися, я передбачаю майбутнє не на тридцять секунд уперед, можу і довше, але треба тренуватися. Я поки що не знайшла для цього часу.

- Ходімо змиємо з себе пісок, - ухиляється, подає мені руку.

- Ти не відповів, можливо, це моя провина, надто багато балакаю. Я повторю запитання, якщо ти його забув. Які в тебе сили?

- Про це не можна питати.

- Можна, якщо ти член сім'ї чи моя справжня пара. То які?

- Я тобі не скажу.

- Козел, - обзиваю зі звичною легкістю, ніби роблю комплімент.

- Роги у мене ще не встигли вирости? - схопив мене під мишку, несе до води. Сподіваюся, хоча б акуратно занурить, не загрожуватиме втопити. - Я чекаю відповіді.

Застиг над водою. Відчуваю кине мене зараз, якщо я пожартую. Так і підмиває сказати щось колке, але трохи боязко. Стрибати у воду з триметрової висоти нестрашно, а от бути викинутою його руками – трохи колеться, коліна тремтять.

- Ти настільки прекрасний, що тобі підуть навіть роги, - не стрималася, вколола, за що отримала відповідь – кинув у воду. Я навіть рада, моментально омила все тіло, від удару об воду всі піщинки самі зістрибнули.

- За комплімент дякую, - незвично чути його подяку.

Ми грали у воді та на піску ще кілька годин. Я розчинялася у блаженстві. День виявився непомірно довгим. Через всі переміщення між часовими поясами ми виграли додатковий час. Але вечір нас таки наздогнав. Поступово рясні барви природи приглушилися, сонце закотилося за обрій, переставши зігрівати наші тіла.

- Час додому, малеча.

- До тебе чи до мене?

Дженард не відповів. Різко озирнувся на всі боки. Він щось відчув. Я ввімкнула передбачуючі сигнали і переглянула наперед, що на нас чекає, але нічого незвичайного не знайшла. У моїх видіннях пляж залишився порожнім, але Дженард ухопив мене за руку, накинув магією одяг на нас обох. Речі на мені перекосилися, довелося самостійно виправляти. Трусиків у комплекті не було. Не здивуюсь, якщо вони в його кишені.

Дві секунди вистачило, щоб переконатися, що так і є.

- Ти взяв трусики, бо знову мене залишиш? – питаю скривджено.

- Тихіше, Аліто, - дивиться між деревами, прислухається, заступає мене собою. - Ходімо.

Але ми не встигли. З-за дерев випурхнуло щось із величезними крилами. Я б сказала, що це птерозавр (спасибі Еліму, свого часу він особливо ними цікавився), але можливості блиснути пізнаннями не виникло. Дженард відштовхнув мене, поставивши між нами прозору напівсферу.

Захищає мене від монстра. Ну, ось ще! Я і сама непогано впораюся з таким!

Рвусь у бій, але купол мене не випускає. Дженард тим часом відбиває нападки крилатого мечем. Коли встиг перемістити його в свою руку? Мені стало навіть цікаво спостерігати, як бореться мій хлопець. Дуже вміло відбивається, вже кілька разів проткнув противнику крильце, викликавши виття. Магією відкидає його убік, промовляє заклинання, ранячи тварюку в різні частини тіла. Цілком ефективно бореться, але мені теж хочеться взяти участь! Переглядаю видіння наперед, але там і попередити нема про що, у всіх сценах мій чоловік перемагає. Я вже передбачаю його переможний удар, монстр через тридцять секунд упаде без дихання.

Все ідеально. Бездоганний бій. Майстерно відточені рухи. Але щось тут не так…

- Ти в порядку?

- Я теж хотіла взяти участь! - б'ю його в груди, ображено проходжу повз, прямую до монстра, щоб сфотографувати для Еліма. Він же ніколи не бачив таких наживо! Ну хіба що створені за допомогою ілюзії. А тут справжній!

- Аліто, це небезпечно. Треба йти, - тягне мене за руку, змушуючи відійти від поваленого птерозавра.

- Вони живуть на цьому острові? Потрібно запам'ятати координати, розповім Еліму.

- Вони не водяться тут. Його надіслали за мною.

- Хто надіслав? Навіщо? І чому за ці два дні більше не було нападів? – користуючись нагодою ставлю правильні запитання.