Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

29

Двері прочиняються і я застигаю в проході, бачачи Блейка Моріса, що лежить на лікарняному ліжку. Одного погляду на нього мені вистачає, щоб зрозуміти, наскільки потріпали його події останніх годин: обличчя пом'яте, розбите чоло, йому склом розсікло щоку і ось купа перев'язок на тілі. Завжди гладко виголене обличчя зараз чорніє на підборідді попелястою щетиною. Знаю, що автомобіль знатно постраждав, і загалом бідоласі, який у нього врізався, тепер не позаздриш, але в цілому нічого критичного, - лікарі кажуть, максимум за тиждень можна виписувати. Я обережно прикриваю за собою двері, збентежено чухаю щоку і тихим голосом вимовляю:

- Я навіть не знаю, що тобі сказати, друже...

Він відриває погляд від вікна, дивлячись на мене з пронизливим спокоєм:

- Кажи як є.

- Я щойно перетнувся з Елайною. На ній зовсім лиця немає. Що ти їй сказав?..

- Нічого особливого, - неохоче відгукується друг.

- Вона справді вагітна... від тебе?

І тут у палаті повисає така тиша, що можна було почути, як за дверима єлозить по підлозі мокра швабра прибиральниці.

- Ні, - відрізає Блейк, але я чекаю, знаючи, що буде продовження. Моріс повільно видихаючи, хитає головою, і дивиться у вікно, тільки вираз його обличчя мені ні про що не говорить.

- Знаєш, скільки чоловіків у неї було? А скільки разів жінки намагалися обкрутити мене навкруг пальця вигаданою вагітністю? А я знаю. Мабуть, посварилася зі своїм коханцем, а на мене вирішила все зіпхнути.

- Ні-ні, ти щось плутаєш... - я поспішно хитаю головою, наближаючись. - Так, Елайна буває легковажною і часто взагалі не думає, але я знаю її ще з того часу, коли вона була підлітком, - опускаючись на стілець, я прямим поглядом дивлюся йому в очі. - Вона б не стала брехати.

- Вона не на мій смак, я вже казав, - і Блейк спрямовує погляд у відповідь. Деякий час він не моргає і не сходить з дистанції, а потім зухвало скидає брови: - І ти справді думаєш, що я спав з нею просто так, без захисту? Ти ж знаєш, що я таким вже давно не страждаю.

- Як це сталося? - обережно цікавлюся я.

- Вона сама прийшла до мене. Сподівалася на щось більше, але я їй відмовив. Такі дівчата мені просто не до вподоби.

– Які це такі? – питаю я.

- Легковажні, - він не зводить з мене погляду. - Падкі на скандали та гроші, - дуже, дуже недоброго погляду. - Ось зовсім інша справа твоя Кім...

Мій погляд моментально змінюється і, напевно, зі сторони мої очі і справді спалахують, стаючи гострішими за бритву, тому що Блейк майже відразу ж виставляє долоні в заспокійливому жесті.

- Спокійно, друже. Я не збираюся відбивати її в тебе чи ще щось, - помітивши мою настороженість, він повільно і плавно видихає. - Мені просто подобаються більш спокійні та врівноважені. І розважливі. А це дівчисько тільки й живе сьогоднішнім днем.

Я дивлюся на нього, не знаючи точно, що насправді-то відчуваю від всієї цієї ситуації.

- Вона плакала, коли вийшла.

- Нехай плаче. Має свою голову на плечах. Пора би вже взятись за голову.

Я роблю ще одну спробу достукатися:

- Мені здається, ти надто жорстокий до неї.

- Тобі здається.

Гнітюча пауза, що виникла далі, здавалося, затягнеться назавжди. Я розумію: все без толку. Ще розумію, що мені краще не лізти. Як не як вони дорослі люди і самі розберуться. У нас же з Кім вийшло.

- Ти як? Дуже дісталося?

- Я в нормі, - дратівливо відповідає Блейк. Знаю я, що він ненавидить такі питання, але що вдієш, сьогодні з нас двох він хворий, а я і справді не на жарт стривожився.

- Блейк, - попереджувально вимовляю я.

- ...І не треба було зриватися і зовсім не обов'язково повертатися до міста через мене. Нерозумний персонал, хто їх просив... - бурчить собі під ніс. Він піднімає голову, дивлячись на мене. - Їдь до своєї Кім, а то переживатиме.

Я так і сиджу, не рухаючись і не намагаючись підвестися.

- Кейн, я в нормі.

Блейк дивиться в мої очі, і я розумію, що це дійсно так. І, вже стоячи біля прочинених дверей, поклавши долоню на ручку, я тихо видихаю і обертаю голову, розуміючи, що мене згризе почуття неправильності, якщо я не скажу це:

- Елайна не така погана людина, як ти думаєш. Не факт, що вона сама у захваті від цієї вагітності. Але вона не обманщиця, Блейк.

І я йду, десь глибоко в душі сподіваючись, що бодай трохи, але все-таки зміг достукатися.

***

Є щось по особливому романтичне в тому, щоб прокидаючись, відчувати на собі його руки, перебуваючи в його обіймах, почуватися щасливішою за всіх цього світу.

Правда, сьогодні вранці я прокинулася сама.

Світанок за вікном на кілька секунд яскраво осяює виступи високого обіднього столу і яскраво-рожеві троянди в кришталевій вазі. Настрій – відмінний, на годиннику – шоста ранку. Треба ж, ще вчора я звільнилася з улюбленої роботи, покинула з кінцями улюблене місто, але, окрім задоволення, не відчуваю нічого. Я посміхаюся, коли бачу Кейна, що сидить за барною стійкою на високому стільці, попиваючи свою улюблену каву. Весь такий діловий, у костюмі та з краваткою, ну прямо заглядіння. Поруч із його лівою рукою лежить телефон, перед ним – тарілка із запеченим тостом.

- Доброго ранку, коханий, - я нахиляюся, скуйовдивши м'яку шевелюру волосся, коротко вдихаю і цілую маківку.

- Доброго, Кім.

Я відсторонююсь всього на лічені сантиметри, щоб подивитися на незвично тихого Кейна. А де ж його фірмова крива посмішка, яка зводить мене з розуму?.. До хорошого швидко звикаєш, ну знаєте.

- Ти вчора ляг на дивані, - кажу я, підбираючись на такий же стілець, хоча це скоріше констатація факту, аніж дорікання.

- Я пізно повернувся, не хотів тебе будити.

Мені не подобається, що після його відповіді я відчуваю гнітючу тишу. Я дивлюся на замислено вигнуту дугу густих брів, спантеличену складку на лобі, на те, як він зосереджено п'є каву, переводжу погляд на похмуро мовчазний телефон, а потім і на тарілку з наполовину цілим тостом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍