Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Частина 33

Захар

Цербер повернувся швидко, отже наказ виконав і не вбив, тільки провчив нахабного гобліна, щоб не повадно було. Настя весь час косила очима за поворот, невже змогла роздивитися мого фамільяра, хоча це малоймовірно. Він вмів добре маскуватися, перетворюючись на тінь, і те що вона його побачила могло означати тільки одне, він цього хотів, сподобалася енергія відьмочки ще в тому світі, і тепер з нетерпінням чекали знайомства в цьому. Можливо ввечері їх познайомлю, коли я залишу його охороняти наш сон. Їй треба звикати до них, цербер не найжахливіша істота в цьому світі, порівняно з деякими його можна назвати навіть милим. Але свого щура нехай Настя все ж тримає при собі, Зевс, Титан і Лекс відрізняються ревнивим характером, і можуть вирішити, що одного фамільяра на двох цілком вистачить.

Нам під ноги прикотився великий кольоровий м'яч, Настя його підняла з цікавістю розглядаючи.

-Яка цікава річ.

Був з нею повністю згоден, усю кулю покривали невеликі отвори, і якщо повернути її проти годинникової стрілки, то з отворів виступатимуть гострі голки. У нас із братами був у дитинстві схожий, гра в крученя ставала дуже веселою та напруженою, особливо якщо голки змочені в отруті вигризля, і тобі світило кілька днів жорстких галюцинацій. Дивлюся дитячі забави не змінюються, обережно забрав іграшку у дівчини, до нас уже поспішав хлопчик років десяти.

-Алар, поверніть іграшку. - з похмурим виразом на дитячому обличчі крикнув хлопчик, побоюючись підійти ближче.

Усміхнувся, дрібний, а вже може бачити ауру сили, і без жодних зусиль розпізнав демона, інакше б не звернувся так. Я ж вважав за краще, щоб щодо мене не використовували дане звернення. В наш бік кинулася вгодована дама, закриваючи собою хлопця.

-Вибачте за зухвалість.

Настя з подивом дивилася на цю сцену. А я розумів що розм'як в іншому світі, в іншому випадку вже цілком міг покарати хлопця за зухвалість, за те, що посмів звернутися до мене.

-Мам, але я ж не кидав до нього. - огризнулася дитина, коли мати старанно заштовхувала її за спину. - Вона сама кручень підібрала.

Він тицьнув пальцем у Настю, і жінка зблідла. За таке можна позбутися пальця, і не тільки пальця. А хлопця необхідно вчити манерам, інакше нарветься не на такого доброго демона, у якому тече кров первородних. Перевернувши кулю кинув хлопчику, той ледве встиг ухилитися від гострих голок.

- Навчіть сина манерам, інакше він не доживе до дня набуття дару. - холодно сказав мамаші, яка мало не зомліла притискала до себе сина.

Настя

Для мене все пройшло як у тумані, не встигла озирнутися і ось уже сиджу в сідлі перед Захаром, вхопившись за луку сідла, і молюся щоб не впасти. Хоча навряд чи це вийде, руки хлопця міцно стискали та утримували на місці. Я все ніяк не могла зрозуміти, як він міг настільки змінитись, здавалося ось зовсім недавно в туалеті клубу це саме він притискав мене і безцеремонно лапав, плювавши при цьому на мою думку. Зараз переді мною була зовсім інша людина, або не зовсім людина, не суть, факт у тому що інша. Якщо придивитись, погляд у нього жорсткіший, тоді як на Землі він був більш нахабний. Мене пересмикнуло, варто лише згадати страх в очах матері, коли вона притискала до себе дитину. Вона дивилася на Захара, як на монстра.

-Змерзла? - він притис мене ще тісніше, практично втискаючи в себе, загороджуючи своїм потужним тілом від пронизливого вітру, який тим не менш примудрявся дути мені прямо в обличчя.

-Трохи. - зіщулилася, сильніше запахаючи хутряний плащ. Я б зараз не відмовилася ще від одного, чи може навіть від парочки.

Чим далі ми їхали, тим похмуріше ставало навколо, і справа була зовсім не в тому, що сонце хилилося за обрій. Крижаний вітер кидав в обличчя снопи колючих сніжинок, примушуючи жмуритися. Рідкісні дерева нагадували примар, здавалося, що їхні голі гілки тягнуть до нас свої гострі лапи. За весь час дороги нам не трапилося жодної живої душі, а їхали ми вже години чотири як. Мені здавалося, що варто злізти з коня, і моя попа відвалиться, настільки вона саднила.

-Настав час зупинитися. - він смикнув коня за повід, і він з невдоволеним фирчанням загальмував.

Захар спішився і допоміг мені. Я нарешті змогла озирнутися довкола. Все було гірше ніж я могла подумати, метрів за триста від нас виднівся густий ліс, навіть звідси я могла бачити як були викручені дерева, немов їх спеціально хтось викручував і загортав у химерні форми.

Сусіди на ніч у нас теж були дуже спокійні та дисципліновані, тобто покійники. Ми стояли на межі цвинтаря, я бачила дерев'яні хрести що покосилися, і химерні статуї ангелів, ще мабуть парочка склепів, бо нічого іншого ці будівлі з колонами не нагадували, тільки склеп без дверей і вікон.

-А ми могли б в іншому місці зупинитися? - обережно спитала, відчуваючи як тремтить голос.

Захар здивовано подивився на мене.

-Що не так? - одна його брова піднялася, висловлюючи подив.

-Ти серйозно? Ми на цвинтарі. - обвела рукою погост.

-І що?

Він реально не розуміє, чи мені на зло тупить?

-Захар, я не хочу спати на цвинтарі. Мені ще наче рано до землі прислухатися, принаймні я на це сподіваюся.

Хлопець методично знімав усе з коня, два великі покривала, якусь їжу.

-Не істери. - він розстелив покривало поруч із одним з пагорбів. - На цвинтарі зараз найбезпечніше, на ньому замкнутий захисний контур, сюди жодна погань не просочиться.

-Я маю повірити тобі на слово?
У темряві його очі блиснули червоним.

-Так, ти маєш повірити мені на слово.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍