Читати книгу - "Фактологія"

інстинкт розриву вимальовує в людських головах картину світу, розділеного на дві протилежні групи. Це можуть бути два типи країн, чи два типи людей — багаті проти бідних.

Відстежити походження цієї хибної концепції вкрай важко. Того жовтневого вечора 1995 року я вперше поглянув в очі цієї тварюки. Це сталося одразу після перерви на каву, і цей досвід настільки захопив мене, що відтоді я так і не припинив своє полювання на хибні концепції.

Я назвав їх мегахибними через їхній надзвичайний вплив на те, наскільки некоректно люди сприймають світ. Перша з них — найгірша. Розкладання світу на дві коробки — на бідних і багатих — повністю спотворює в людській свідомості всі глобальні співвідношення.

Полювання на першу мегахибну концепцію

Коли лекція продовжилася, я пояснив, що рівень дитячої смертності був найвищим у племінних суспільствах у джунглях, а також серед традиційних землеробів у віддалених сільських регіонах по всьому світу.

— Цих людей ви можете побачити в документальних фільмах про екзотичні світи. На долю цих батьків випала найважча боротьба за виживання їхніх родин, і сьогодні вони все ще втрачають половину своїх дітей. Але на щастя, дедалі менше людей живуть у таких жахливих умовах, — сказав я.

Молодий студент із першого ряду підняв руку. Він нахилив голову і промовив:

— Вони ніколи не зможуть жити так, як ми.

Усі в аудиторії стверджувально закивали.

Можливо, він думав, що я здивуюся. Але я не здивувався. Це й було те саме твердження «розриву», яке я чув до того багато разів. Я не був здивований — я страшенно зрадів. Саме на це я і сподівався. Наш діалог продовжився так:

— Вибачте, що ви мали на увазі, коли сказали «вони»? — запитав я.

— Я мав на увазі людей з інших країн, — відповів студент.

— Усіх країн, крім Швеції?

— Ні, я мав на увазі... незахідні країни. Вони не зможуть жити так, як ми. Це не працюватиме.

— Ага! (Наче я щось зрозумів). Тобто ви говорите, наприклад, про Японію?

— Ні, не про Японію. У них західний спосіб життя.

— Значить, про Малайзію? У них «незахідний спосіб життя», так?

— Так, Малайзія — незахідна країна. Усі країни, які не запозичили західний стиль життя. Вони не зможуть. Ну, ви мене розумієте.

— Ні, я вас не розумію. Поясніть, будь ласка. Ви говорите про «захід» і «решту», правильно?

— Саме так.

— А Мексика... це «захід»?

Він просто дивився на мене.

Я не збирався ні чіплятися до нього, ні кепкувати, але продов­жив свою думку, бо не міг стримати цікавості побачити, куди це нас доведе. Чи була Мексика «заходом», чи мали її громадяни можливість жити так, як ми? Чи вони «решта»?

— Я заплутався, — сказав я. — Ви почали з «нас» і «них», а прийшли до «захід» і «решта». Мені дуже цікаво, я хочу зрозуміти, що саме ви мали на увазі. Я вже дуже багато разів чув ці ярлики, але чесно, ніколи їх не розумів.

На допомогу юнакові прийшла дівчина з третього ряду. Вона відповіла на мій виклик, але так, що це мене зовсім здивувало. Вона вказала на велику газету перед нею і мовила:

— Спробуймо визначити це так: ми, «західні» люди, маємо меншу народжуваність, і в нас мало дітей помирає. А вони, решта, народжують багато, відповідно в них і багато дітей помирає».

Вона намагалася вирішити конфлікт між своїм розумом і моїми даними в досить творчий спосіб, фактично — пропонуючи визначення, як саме розділити світ. Я був просто таки щасливий. Тому що вона зовсім не мала рації — як сама швидко й усвідомила. І найголовніше, вона не мала рації предметно, а це я міг проаналізувати.

— Чудово. Фантастично. Фан-тас-тич-но, — я взяв ручку і схопився з місця. — Зараз поглянемо, чи справді ми можемо розділити країни на дві групи на підставі кількості народжених і померлих дітей.

Скептичні обличчя перетворилися на зацікавлені — студенти хотіли розгадати, через що я раптом став таким щасливим.

Мені дуже сподобалося визначення дівчини, оскільки воно було чітким і прозорим. І ми могли порівняти його з фактичними даними. Якщо хочете когось переконати в тому, що вони перебувають у полоні хибної концепції, дуже корисно порівнювати їхню думку з фактичними даними. Я так і зробив.

І решту мого робочого життя я займався саме цим. Велика сіра копіювальна машина, якою я користувався, щоб зробити зразки тих таблиць із даними, була моїм першим партнером у боротьбі проти хибних концепцій. У 1998 році в мене з’явився новий принтер, завдяки якому я міг роздавати студентам бульбашкові графіки з даними про країни. Потім у мене з’явилися партнери-люди, і справи пішли набагато краще. Анна й Уля настільки захопилися цими діаграмами і самою ідеєю розвінчання хибних концепцій, що приєдналися до моєї справи й випадково створили революційний спосіб показати сотні інформаційних тенденцій в анімованих бульбашкових графіках. Такі таблиці і діаграми стали нашою зброєю у зруйнуванні хибної концепції про те, що «світ розділений на дві частини».

Що не так із цією картиною?

Мої студенти говорили про «нас» і про «них». Інші люди кажуть про «розвинений світ» і «світ, що розвивається». Можливо, ви й самі використовуєте ці ярлики. Що з ними не так? Журналісти, політики, активісти, вчителі й дослідники — усі постійно так говорять.

Коли люди кажуть про «розвинений» і «той, що розвивається», вони здебільшого мають на увазі «бідні» й «багаті» країни. Також я часто чую «схід/захід», «північ/південь» або «країни з низьким рівнем доходу / країни з високим рівнем доходу». Насправді не має значення, який саме термін використовує людина, щоб описати світ, поки це поняття відповідає тим картинам, які є в голові людини, і має якийсь зв’язок із реальністю. Але що це за картини в людських головах, коли вони використовують усі ці слова? І чи справді ці картини мають стосунок до реальності?

Порівняймо їх із фактажем. Графік, який ви побачите далі, показує кількість малюків на одну жінку і кількість дітей до п’яти років для різних країн.

Кожна бульбашка на графіку представляє одну країну, розмір бульбашки — кількість населення. Найбільші бульбашки — це Індія і Китай. Ліворуч на графіку розташовані держави, де жінки народжують багато дітей, а праворуч — де народжуваність низька. Що вище розташована бульбашка країни, то більше дітей виживає. Саме цей графік показує те,