Читати книгу - "Фірма"

зайняті, він із ними познайомиться пізніше на приватному обіді. Сам теж прилаштувався коло столу, коли Ламар закликав до тиші.

— Джентльмени, це — Мітчел Мак-Дір. Ви вже всі про нього чули, і ось він перед вами. Цьогоріч — він єдиний наш кандидат, і, так би мовити, наш кращий вибір. Його спокушають нью-йоркські та чиказькі боси і ще бозна-які, то ж нам доведеться постаратися й переконати його вибрати нашу маленьку фірму.

Присутні заусміхалися, закивали головами. Гостю стало ніяково.

— За два місяці він закінчить Гарвардський університет, з відзнакою, до речі. А ще він — помічник редактора «Юридичного вісника» Гарвардського університету.

Мітч помітив, що це справило враження.

— Доти він навчався у коледжі Західного Кентуккі, і... summa cum laude, диплом із відзнакою, — ну, це вже не так вразило. — А ще він чотири роки грав у футбол, був захисником.

Ось тепер вони були дійсно вражені. Кілька чоловіків поглядали на нього з явним благоговінням, мов на якого Джо Намата. Старший компаньйон вів далі свій монолог, а Мітчу поряд із ним стало геть ніяково. Той знай просторікував, яким ретельним завжди був відбір кандидатів, та як вдало Мітч впишеться у фірму. Мітч засунув руки до кишень і вже не слухав тих слів. Він став розглядати присутніх. Всі вони мали вигляд заможних і успішних молодиків. Дрес-код тут виявився строгим, а втім, у Нью-Йорку і в Чикаго було так само. Носили темно-сірі й темно-сині вовняні костюми, білі й блакитні бавовняні сорочки, помірно накрохмалені, шовкові краватки. Не було нічого крикливого чи невідповідного. Ну, хіба пара людей із краваткою-метеликом. Та на більше ніхто не наважився. Акуратність була тут обов’язковою. Ніяких борідок, вусів, волосся, що прикриває вуха. Декілька з присутніх мали наче боязкий вигляд, та загалом більшість справляла приємне враження.

Тим часом Ламберт вже закруглявся.

— Тепер Ламар проведе Мітча по кабінетах, погомоніти з ним ви зможете пізніше. Пропоную його щиро привітати. Сьогодні він разом зі своєю чарівною, знаєте, справді чарівною дружиною Еббі смакуватиме реберцями у «Рандеву», а завтра ввечері, звісно, звана вечеря від фірми у мене вдома. Вас усіх попрошу про гарні манери, — він усміхнувся й поглянув на гостя. — Мітчу, коли вам Ламар набридне, подайте знак, знайдемо когось більш вправного.

Гість іще раз обмінявся з кожним потиском рук, поки всі йшли до дверей, водночас намагаючись запам’ятати якнайбільше імен.

— Ну, почнімо нашу екскурсію, — промовив Ламар, коли зала спорожніла. — Це, звісно, бібліотека, і такі самі є ще на кожному поверсі. У них ми проводимо великі зібрання. Тематика книжок у бібліотеках різниться, тому ніколи не знаєш, що ти тут знайдеш. У штаті працює два бібліотекарі, однак ми активно використовуємо і мікроплівки, і мікрофіші. Як правило, вся наукова робота ведеться в приміщенні фірми, тут більше ста тисяч томів, включно з усіма можливими податковими звітами. У нас їх навіть більше, ніж в деяких юридичних вишах. Якщо вам знадобиться книжка, якої в нас немає, просто скажіть бібліотекарю.

Вони дійшли кінця довгого столу для засідань, побрели між рядами стелажів із книгами.

— Сто тисяч томів! — пробурмотів Мітч.

— Так, близько півтора мільйона доларів на рік у нас іде на поповнення фонду літератури й інших нововведень. Партнери часто на це нарікають, та до рішення економити не доходить. Наша бібліотека — одна з найбільших приватних юридичних бібліотек у країні, вона наша гордість.

— Так, є чим пишатися.

— Ми постаралися спростити пошук матеріалів. Ти й сам знаєш, як же нудно, і багато часу йде на пошуки потрібних матеріалів. Перші два роки ти мусиш провести тут чимало часу, тож ми подбали, щоб витрачений час не був неприємним.

Бібліотекар, який сидів за захаращеним книжками столом у дальньому кінці зали, відрекомендувався Мітчелові і показав йому ще й комп’ютерний кабінет із десятком комп’ютерів для охочих знайти останню інформацію. Він ще й хотів було продемонструвати новітні програмні розробки, та Ламар сказав, що вони зайдуть пізніше.

— Непоганий хлопець, — сказав він Мітчеві після того, як вони вже вийшли з бібліотеки. — За наведення ладу з книжками ми платимо йому сорок тисяч доларів на рік. Дивина!

«І справі дивина», — подумав Мітч.

Другий, третій і четвертий поверхи були копіями першого. Середина була заповнена робочими місцями секретарок, власне самими секретарками, стелажами з папками, копірами й іншою технікою. З одного боку двері вели до бібліотеки, з іншого — лабіринт кабінетів і менших конференц-залів.

— Гарненької секретарки тут годі знайти, — сказав Ламар, коли вони якийсь час постояли, спостерігаючи за зосередженими на роботі жінками. — Це у фірмі такий неписаний закон. Олівер Ламберт йде на все, аби викопати звідкись всіх найстарших і простакуватих, і звичайно ж, є такі, що тут працюють років по двадцять, і встигли забути більше, ніж ми у виші вивчили.

— Всі вони якісь тут повненькі, — зауважив Мітч, швидше сам до себе.

— Атож, це вже тут така стратегія, щоб ми рук не розпускали. Заборона на залицяння; за моєї пам’яті такого не було.

— А якби?

— Хто його знає. Ну, секретарку звільнять. А юриста, гадаю, суворо покарають. Може навіть втратити шанс на партнерство. Охочих перевірити немає, та й з ким — із цими коровами?

— Вдягнені вони гарно.

— Ти мене правильно зрозумій: ми наймаємо найкращих спеціалістів у галузі і платимо більше, ніж будь-яка інша фірма в місті. Зараз ти бачиш найкращих, хоч і не найвродливіших. У нас цінують досвід і зрілість. Ламберт не наймає нікого молодшого тридцяти років.

— На кожного співробітника одна секретарка?

— Так. Це поки ти не станеш партнером, а тоді матимеш іще одну — вони необхідні в роботі. Он у Натана Лока їх три, з двадцятилітнім стажем кожна. І мусять бігати, як молоденькі.

— А де його кабінет?

— На четвертому поверсі. Але доступ обмежений.

Мітч вже хотів ще щось запитати, але стримався. Ламар пояснив, що кутові кабінети площею двадцять п’ять на двадцять п’ять футів займають в основному старші партнери; назвав їх «кабінетами влади», і в голосі вчувалася значущість. Оформляли приміщення залежно від смаку кожного власника, витрат при цьому не рахували. Звільнялися вони лише тоді, коли хтось виходив на пенсію чи помирав, а між молодшими партнерами починалася боротьба за вільний кабінет.

Ламар понатискав кнопки коло дверей, і вони увійшли до одного з кабінетів, двері за собою зачинили.

— Ну як