Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

з’їзді Демократичної партії він підтримає його кандидатуру на посаду віце-президента, тимчасом як насправді надав підтримку Гаррі Трумену.

Вочевидь, Рузвельт вирішив налагодити стосунки з Бірнcом, узявши його в Ялту. Він розраховував на його підтримку в проведенні рішень через Конгрес. Бірнc, який був хорошим стенографом і детально занотував ялтинські дискусії, був на «Квінсі» неохочим пасажиром. Його запросили приєднатися до делегації під час Різдвяного тижня, і він двічі відмовлявся, вдруге вже в день від’їзду, зазначивши, що в нього були нагальні проблеми вдома. Рузвельт у кінцевому підсумку переконав його поїхати, посилаючись на його корисний досвід в економічних питаннях. Після смерті Рузвельта Бірнс став державним секретарем.

Едвард Флінн був ще одним несподіваним доповненням до групи останньої миті. Як голова Демократичного національного комітету, Флінн був залучений у процес вибору на користь Трумена, а не Бірнса, як кандидата на посаду віце-президента на партійній конвенції 1944 р. Утім експертом із зовнішньої політики Флінн не був. У нього навіть не було закордонного паспорта, і після прибуття до Мальти Рузвельт попросив Стеттініуса це владнати, оскільки «він не хотів, щоб Флінн провів решту свого життя в Сибіру». Це виявилося доволі проблематичним навіть для державного секретаря. Флінн зрештою перетнув радянський кордон із простим листом, що вказував на його статус як члена делегації США. Паспорт йому видали тільки в Москві, куди він попрямував одразу після конференції. Рузвельт попросив Флінна, католика ірландського походження, зайнятися питанням церкви в окупованій радянськими військами Східній Європі[10].

Бірнс поставився до ролі члена президентської команди надзвичайно серйозно. Разом із Легі він допізна після вечері обговорював із Рузвельтом питання, пов’язані з конференцією. Відбулося чотири або п’ять таких зустрічей, але тільки за день до того, як «Квінсі» причалив до Мальти, Рузвельт показав своєму гостеві документи Державного департаменту з питань, які обговорюватимуться на конференції. Вечірні розмови відбувалися без великого внеску від Державного департаменту або будь-якої установи США, і це турбувало Бірнса. Він приписував небажання Рузвельта студіювати папери Держдепу на борту «Квінсі» його ослабленому здоров’ю. Проте, коли Бірнс висловив свою стурбованість здоров’ям президента, Анна запевнила його, що це всього лиш поєднання застуди й синуситу.

Тридцятого січня, на відстані 5600 кілометрів від узбережжя США, Франклін Рузвельт відзначив свій шістдесят третій день народження. Того ж дня Washington Star інформувала своїх читачів, що місцеперебування президента було «нерозголошеним». За інформацією газети, президент «проводив миті серйозності та веселощів із близькими друзями й радниками та отримував звичні вітання від інших очільників держав». Черчилль послав телеграму: «Ваш день народження зустрічає нас на порозі великих рішень і значних подій».

«Ювілей, — писала Washington Star, — президент зустрів схудлим на 5—10 фунтів[11], але його лікар, віце-адмірал Росс Т. Макінтайр розповів, що під час складання присяги на четвертий термін 10 днів тому президент перебував у відмінній формі». Не таке враження справив президент на свого державного секретаря. Стеттініус вважав, що між серединою грудня та інавгурацією стан здоров’я Рузвельта значно погіршився. Як пізніше напише Елеонора Рузвельт, «після інавгурації щодня ставало ясніше, що Франкліну було далеко не добре. Та проте він був готовий їхати до Ялти, а коли вирішував, що хоче щось зробити, то рідко відмовлявся від цієї ідеї».

Сам президент, здається, не усвідомлював серйозності власних проблем зі здоров’ям. Із 1921 р., коли в Рузвельта відмовили ноги, а лікарі поставили діагноз «поліомієліт», він боровся проти своїх фізичних обмежень і навіть був переконаний, що зможе перемогти параліч. Лікар, який уперше діагностував його поліомієліт, припускав, що перший напад захворювання легкий, а повне одужання можливе. Проте роки минали без жодного покращення. Витягнувши все можливе з поганої ситуації, Рузвельт навчився рухатися на публіці без допомоги милиць, його ноги підтримували металеві ортези, тростина в одній руці, а з іншого боку — нерідко рука котрогось із синів. Він відмовився покинути політику і двічі був обраний губернатором Нью-Йорка, у 1928 і 1930 рр. У 1932 р. його було вперше обрано президентом США. Після цього він пройде ще три виснажливі президентські компанії.

Адмірала Макінтайра, котрий став лікарем Рузвельта 1932 р., дужче турбував синусит президента впродовж більшої частини його перших трьох термінів. Та це виявилося дрібницею. Здоров’я президента почало погіршуватися навесні 1944 р. Анна, яка до того часу переїхала в Білий дім і непокоїлася хворобливим виглядом свого батька, наполягала на ретельному медичному огляді. Доктор Говард Ґ. Брюен із військово-морського госпіталю Бетесда діагностував у Рузвельта бронхіт і гіпертонію: у нього було збільшене серце із серцевою недостатністю у лівому шлуночку, що мало наслідком зменшення кровопостачання життєво важливих органів. Брюен рекомендував менше курити і перейти на нежирну дієту. Цим його лікарські можливості й обмежувалися: до винайдення ліків від подібних проблем залишалося ще багато років.

Упродовж року проблеми зі здоров’ям Рузвельта наростали в тривожному темпі, і через це йому дедалі важче було виконувати посадові обов’язки. Найбільше лікарі переймалися гіпертонією, оскільки з березня до листопада 1944 р. його кров’яний тиск неухильно зростав від 186/108 до 260/150. Він страждав від періодичного болю в животі та частого головного болю, мав проблеми зі сном, розвинувся хронічний кашель. Рузвельт завжди був утомленим, і лікарі намагалися обмежити його робочий день до чотирьох годин: режим, який їм не вдалося накинути активному пацієнтові. Після того як вони з політичних причин засвідчили начебто чудовий стан його здоров’я напередодні президентської кампанії 1944 р., лікарі мало що могли зробити[12].

Поки гості збиралися на палубі «Квінсі» 30 січня, щоб відзначити день народження Рузвельта, Анна «перетворила святкову вечерю на урочисту церемонію». Екіпаж подарував президенту латунну попільничку, виготовлену з гільзи від снаряда, випущеного «Квінсі» під час висадки в Нормандії. Офіцери і прапорщики приготували святкові торти, так само вчинили і рядові. Разом із тортом, спеченим шеф-кухарем президента, і тортом від його оточення загалом день народження Рузвельта відзначався п’ятьма тортами. Чотири з них символізували його чотири терміни на посаді. На п’ятому був зображений знак питання: чи буде п’ятий термін?[13]

Якщо не брати до уваги стан здоров’я, то було не так важко уявити п’ятий термін для одного з найпопулярніших президентів в американській історії. Кілька місяців тому Рузвельт переміг на перевиборах із 432 виборчими голосами проти 99, які здобув суперник-республіканець Томас Е. Дьюї, перемігши у тридцяти шести з тодішніх сорока восьми штатів. Прикметно, що це був його найгірший результат, але попри це він усе ще міг бути об’єктом заздрощів для багатьох попередників. На початку четвертого терміну Рузвельт досі вселяв надію мільйонам американців, яких він надихав у війні, і тепер сподівався привести до миру. Його оптимізм був нестримним і заразним.

Рузвельт зробив кар’єру, кидаючи виклик обставинам та досягаючи того, що інші вважали неможливим. Хто міг передбачити, що патрицій зі Східного узбережжя, якому відмовили у членстві в Порчеллі, найпрестижнішому із клубів Гарварду, за те, що він «зневажливо» оцінював своїх одногрупників, стане не тільки найулюбленішим політичним лідером, а й заступником інтересів мас? У 1921 р., коли тридцятидев’ятирічний Рузвельт став жертвою виснажливої хвороби, мало хто міг передбачити, що за дванадцять років ця паралізована від пояса донизу людина увійде до Білого