Читати книгу - "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"

тут навчалися, був якийсь комп'ютер? Коли ж це було? У 1977-ому?

— Ну, те, що ми називали комп'ютером у 1977-ому, насправді було лише чимось на кшталт електронної рахівниці, але…

— О, не треба недооцінювати рахівницю, — сказав Редж. — У досвідчених руках це дуже потужний засіб рахування. До того ж, вона не потребує живлення, її можна зробити з тих матеріалів, які ви маєте під рукою, і ніколи не ламається під час важливої роботи.

— Тож електрична рахівниця не мала би сенсу, — сказав Річард.

— Ваша слушність, — погодився Редж.

— Насправді та машина мало що вміла такого, чого не можна було зробити самому за менший час і з меншим клопотом, — сказав Річард, — але з іншого боку їй добре вдавалося бути дурним учнем.

Редж подивився на нього, не розуміючи.

— А я й не знав, що вони в дефіциті, — сказав він. — Я прямо з цього місця можу до десятка таких крихтою хліба докинути.

— Не сумніваюсь. Але подивіться на це інакше. Який насправді сенс намагатися навчити когось чомусь?

Це питання призвело до схвального бурмотіння за столом.

Річард продовжував:

— Я маю на увазі, якщо дійсно хочеш щось зрозуміти, то краще за все спробувати пояснити це комусь іншому. Це змушує впорядкувати думки у власному розумі. І чим тупіший і повільніший твій учень, тим сильніше доводиться розкладати складну ідею на простіші. І саме в цьому є суть програмування. На той час, коли ти розклав складну ідею на такі маленькі кроки, з якими навіть дурна машина може впоратися, ти обов'язково й сам чомусь навчишся. Учитель зазвичай вчиться більшому, ніж учень. Хіба це не правда?

— Навчитися меншому, ніж мої учні, було б дуже важко, — незадоволено буркнув хтось, — хіба що вдатися до пре-фронтальної лоботомії.

— От я і витрачав цілі дні, намагаючись писати на цій машині курсові, які можна було за дві години завершити на друкарській машинці, але мене зачаровував процес спроби пояснити машині, чого саме я від неї хочу. Я по суті написав на Бейсику власний текстовий редактор. Проста процедура пошуку та заміни тривала в ньому близько трьох годин.

— Я вже забув, чи написали ви взагалі хоч одну курсову?

— Ну, начебто ні. Реальних курсових не було, але причини цього були просто дивовижні. Приміром, я відкрив, що…

Він замовкнув, сміючись подумки.

— Я, звісно, у той час грав на клавішних у рок-гурті, — додав він. — Це не дуже сприяло навчанню.

— А про це я не знав, — сказав Редж. — Ваше минуле не таке прозоре, яким я його вважав. Цим воно, мушу додати, схоже на цей суп, — він дуже обережно витер серветкою рот. — Одного дня треба піти та поговорити з кухарями. Я хочу переконати їх залишати в їжі потрібні частини, а викидати непотрібні. Отже. Рок-гурт, кажете? Отакої. Це ж треба.

— Так, — сказав Річард. — Ми мали назву «Досить непоганий гурт», але це була неправда. Ми мали намір стати «Бітлз» ранніх вісімдесятих, але порівняно зі справжніми «Бітлз» ми мали значно кращих фінансових і юридичних радників, які сказали «Не марнуйте час», і ми їх послухалися. Закінчивши навчання в Кембриджі, я три роки голодував.

— Але хіба ж я не наткнувся на вас у той період, — сказав Редж, — і ви мені сказали, що ваші справи добрі?

— Як для двірника. На дорогах тоді була жахлива кількість сміття. Мені здавалося, що його вистачить на цілу кар'єру. Втім, мене тоді звільнили за те, що я змітав сміття на ділянки інших двірників.

Редж похитав головою:

— Я певний, що то була кар'єра не для вас. Є безліч посад, на яких така поведінка призвела би до скорого підвищення.

— Я спробував кілька професій, але жодна з них не була кращою. І я на жодній з них довго не затримувався, бо завжди був надто втомлений, щоб працювати як слід. Мене знаходили сплячим у курниках та на шафах у архівах — залежно від того, ким я тоді працював. Бо всі ночі тоді я не спав, а вчив комп'ютер виконувати «Три сліпі миші». Для мене це була важлива мета.

— Не маю сумніву, — погодився Редж. — Дякую! — сказав він слузі, який прибрав його тарілку з недоїденим супом. — Дуже вам вдячний. «Три сліпі миші», кажете? Добре. Добре. Напевно, вам це зрештою вдалося, і саме завдяки цьому ваші справи зараз такі добрі. Так?

— Ну, насправді все було дещо складніше.

— Саме цього я й боявся. Шкода, що ви не принесли ту програму з собою. Вона змогла б розважити бідолашну панночку, яка зараз змушена терпіти нашу нудну й сварливу компанію. Швидке виконання «Трьох сліпих мишей» значно підбадьорило б її.

Він нахилився вперед, щоб подивитися повз двох своїх сусідів справа на дівчинку, яка досі сиділа на своєму стільці, понуривши голову.

— Привіт! — сказав він.

Вона здивовано підвела очі й відразу соромливо опустила їх, знову почавши гойдати ногами.

— Як на вашу думку, що тут гірше, — запитав Редж, — суп чи компанія?

Вона тихо та нерішуче засміялася, не підводячи очі.

— Думаю, з вашого боку дуже розумно не квапитися з висновками, — продовжував Редж. — Особисто я, перш ніж щось сказати, зачекаю на моркву. Вони її тушкують ще з вихідних, а я боюсь, що цього недостатньо. Єдине, що може бути гіршим за моркву — Воткін. Це той чоловік у дурних окулярах, що сидить поміж нами. Мене, до речі, звати Редж. Приходьте копнути мене, якщо матимете час.

Дівчинка хихикнула й глянула на Воткіна, який сильно напружився й зробив разюче невдалу спробу зобразити добру усмішку.

— Що ж, дівчинко, — ніяково сказав він, а вона, побачивши його окуляри, зробила відчайдушну спробу не розреготатися.

Таким чином, розмова не розпочалася, але дівчинка отримала союзника й почувалася тепер трохи краще. Її батько полегшено посміхнувся.

Редж знову повернувся до Річарда, а той раптом спитав:

— А у вас є сім’я?

— Гм… ні, — тихо сказав Редж. — Але продовжуйте. Що було далі, після «Трьох сліпих мишей»?

— Ну, якщо коротко, Редже, то я зрештою потрапив до компанії WayForward Technologies…

— А, так. Знаменитий пан Вей. Скажіть, який він?

Річарда завжди трохи дратувало це питання, бо ставили його йому дуже часто.

— Водночас кращий і гірший, ніж про нього кажуть у ЗМІ. Мені він, взагалі-то, дуже подобається. Як будь-який ентузіаст, він іноді буває нестерпний, але я знаю його ще відтоді, коли і він, і я були ніким. Він нормальний. Просто не слід давати йому свій телефонний номер, якщо не маєш автовідповідач, що розрахований на безупинну роботу.

— Що? Чому це?

— Ну, він один з