Читати книгу - "Герой нашого часу"

долоні Бабайоти легенько підскакують гроші.

Бабайота. Йоко!

Входить заплакана Йоко з лопатою в руках.

Бабайота. Покинь лопату, візьми гроші і катай купи півлітра саке.

Йоко іде, Бабайота дивиться їй навздогін.

Бабайота (роздумливо). Якесь падло хоче моєї смерті.

Мимо ніг Бабайоти пробігає кицька. Бабайота ловить її і підкидає в повітря. Кицька з диким нявчанням падає на землю на всі чотири лапи. Бабайота розлючено пиздить її ногою і, вилаявшись, йде до хати. За його спиною, там, де була кицька, стоїть потворний привид і страшно посміхається. Бабайота обертається – там, де був привид, сидить кицька і зализує собі сраку.

З сікури на неї меланхолійно осипаються квіточки.

Річка з вже знайомим нам очеретом.

Йоко пере заляпані кров’ю самурайське кімоно і хакама.

Раптом з очерету вилазить перший самурай.

Перший самурай. А шо робиш, Йоко?

Йоко. Та перу.

З очерету вилазить другий самурай.

Він хтиво облизується і підтягає штани.

Другий самурай. А я сру.

З очерету вилазить третій самурай.

Третій самурай. Шо ви на неї дивитесь, хлопці? Ану, лишень зґвалтуємо! Швиденько, з того боку заходь, Ямамото, так, тепер за сраку хапай!

Йоко приймає бойову стійку, потім, високо вистрибнувши в повітря, з криком: «Хоп-па!» плигає на спину Ямамото і відриває йому вуха.

Ямамото кричить і падає в воду, а Йоко знову приймає бойову стійку. Самураї стоять, пройняті жахом, причому з одного падають штани. Йоко страшно регоче і робить руками жахливі паси.

Вона наближається до самураїв, неприємно прицмокуючи.

З останнім кроком вона пронизливо верещить, вискакує в повітря, чорною кішкою плигає на першого самурая і пазурами рве йому груди. Другий самурай несамовито кричить і тікає в очерет.

Обійстя Бабайоти. Бабайота сидить в садку за столом і п’є саке. Вбігає другий самурай без штанів.

Другий самурай. Бабайото, твоя Йоко – відьма!

Бабайота. Ти чого без хакама?

Другий самурай. Кажу, шо твоя Йоко – відьма!

Бабайота (гупає кулаком по столу). Йоко!

Входить Йоко.

Бабайота. Йоко, ти відьма?

Йоко (дуже спокійно). Боже, який ти ідіот.

Бабайота повертається до другого самурая.

Бабайота. Тобі дать штани?

Німа сцена. Самураї стоять мовчки.

З сікури на них меланхолійно осипаються квіточки.

Восточна мозаїка

Дійові особи

Хотабич, джин.

Зульфія, блядь.

Аладін, фрайєр.

Шаміль, національний герой.

Насрєддін, легковажний мудак.

Сіндбад, авантюрист.

Мао Цзедун, Сонце Востока.

Шехєрєзада, Звізда Востока.

Чмо йобане, йобане чмо.

Рак, папуга, тварюки.

Аксакали , шакали , ішакі , басмачі , улєми і мударріси.

Дія перша

На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати.

Із-за обрію потихеньку вилазе лагідне обличчя і м’яка приємна фігура Мао Цзе Дуна. Він у воєнному френчі і кепці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Цзе Дун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори.

Сцена поступово освітлюється Мао Цзе Дуном так, що стає видно Восток, з його мінарєтами, мєчєтями і сінагогами. Посередині Востока лежить пляшка.

Вона легенько підскакує.

Голос з пляшки. Буздідь мене, бозолочу, бля буду!

Мимо пляшки спокійно проїжджає аксакал на ішаку.

Назустріч йому, теж на ішаку, їде другий аксакал.

Перший аксакал (знімає папаху). Салям алєйкум!

Другий аксакал (знімає папаху). Ваалєйкум ассалям!

Перший аксакал (дістає з рота макуху і дає другому аксакалу). Рахат лукум яхши!

Другий аксакал (запхавши макуху в рота, з насолодаю хита головою в різні боки). Вай-вай-вай-вай!

Обидва аксакали гризуть макуху.

Голос з пляшки (дуже нервовий). Ну одкрийте нахуй, всіх озолочу, бля буду!

Аксакали. Шайтан, шайтан!

Тікають.

На сцені знову тихо.

Мао Цзе Дун повільно пересувається по небу все вище і вище, заливаючи Восток своїм сяйвом.

Голос з пляшки (дуже спокійно). Підараси.

Входять Аладін і Зульфія.

Аладін. Зульфія! Я тобі халву купив! На!

Аладін дає халву Зульфії.

Голос з пляшки (знов дуже нервовий). Кажу, бля, пустіть, бля, а вони халву, бля!

Зульфія (жере халву). Халва яхши!

Аладін. Зульфія, у мене план: щас ходім на базар, а потом в гарєм, звізда моїх очей!

Зульфія (холодно). Менш пизди!

Зульфія і Аладін уходять, Мао Цзе Дун сяє нагорі.

Голос з пляшки (дратівливо). «Звізда моїх очей!» Йобане село!

Входить Шаміль.

На ньому косо сидить посипаний пєрхоттю піджак вєтєрана, на голові папаха, на ногах калоші, в руках у його пересувний точильний станок.

Шаміль становиться посеред Востоку і починає точить ножа.

Він точить і наспівує.

Шаміль. На горі Шаміль стоїть, а-а-а-а!!!

Ножі і шашки точи-и-ить!!

А внизу народ стоїть, а-а-а-а!!!

На Шаміля – какой маладє-єц!

Входить Сіндбад в костюмі пірата з шаблюкою, пістолєм і костильом. На плечі у його сидить папуга, око його перев’язане чорною ганчіркою.

Сіндбад. Салям алєйкум, сто чортів жабі в цицьку!

Шаміль (продовжує точить і наспівувать). Ваалєйкум ассалям!

Сіндбад. Наточи шашку, сто гарпунів киту в сраку!

Шаміль. Аллах наточє!

Сіндбад. Сто таньга, трясця твоїй матері в паранджу!

Шаміль. Гаразд.

Сіндбад (закурює). Гашиш яхши!

Шаміль точить шашку Сіндбада і наспівує.

Шаміль. Шаміль барана зарізав,

Наварив він супу-у-у.

А як став розливать,

Обварив залупу-у-у…

Голос з пляшки (ввічливий і дещо обережний). Хлопці, агов! Чули, що я кажу? Пустіть, а я тоді шось зроблю.

Сіндбад. Сто п’яних кашалотів в твою підараса мать! На!

Сіндбад пиздить ногою по пляшці, так, що та улітає за обрій.

Мао Цзе Дун, що завис у найвищій своїй фазі, починає потихеньку сповзати вниз. На його обличчі з’являється вираз незадоволення.

Входить Хотабич.

Він по-восточному прикладає руки до лоба і живота.

Хотабич. Салям алєйкум!

Шаміль і Сіндбад. Ваалєйкум ассалям!

Хотабич (до Сіндбада). А шо це на тобі сидить, о смарагд моєї душі?

Сіндбад. Попугай Шайтан, сто центнерів найкращої халви тобі в сурло!

Хотабич. Вай-вай-вай! (цмокає язиком, потім смикає себе за бороду).

На плечі у Сіндбада замість попугая з’являється величезний рак.

Рак. Здоров, Сіндбад, сто чортів твоєму батькові!

Сіндбад падає. Шаміль і Хотабич стоять мовчки.

Хотабич (до Шаміля, показує на папаху Шаміля). А шо це