Читати книгу - "Чорний дім"

Живчик заборгував своєму букмекеру тринадцять тисяч у результаті необдуманої ставки в грі «Брюерсів», про яку ми вже чули від Джорджа Ретбуна. Він звернув увагу на чарівні ніжки міс Вілас. О так, ніжки в неї чудові!

— Перш ніж ти туди поїдеш, — каже він, — думаю, ми могли б розважитись на дивані.

— Розважитись? Як саме?

— Хулі, хулі, хуль, — каже Живчик і посміхається мов сатир.

— Ти диявольськи романтичний. — Справжня суть її зауваження лишається поза увагою роботодавця.

Живчик справді думає, що він романтичний.

Вона елегантно спускається, Живчик незграбно підводиться, щоб ногою зачинити двері сейфа. З вологим блиском в очах він ступає кілька самовдоволених брутальних кроків килимом, однією рукою обіймає струнку талію Ребекки Вілас, а другою кидає на стіл грубі манілові конверти. Він смикає свій ремінь ще до того, як починає тягти Ребекку в бік дивана.

— Можна мені подивитися на нього? — каже мудра Ребекка, яка чудово знає, як довести свого коханця до божевілля…

…І перш ніж він їй покаже, ми виявимо здоровий глузд і виринемо з кімнати до досі порожнього фойє. Коридор, що знаходиться ліворуч від стійки адміністратора, веде до двох великих білих дверей зі склом, що є вхідними до відділень «МАРГАРИТКА» і «ДЗВІНОЧОК» з відповідними написами. Наприкінці сірого коридору відділення «Дзвіночок» чоловік у мішкуватому комбінезоні збиває попіл із сигарети на плитку, якою повільно волоче брудну швабру. Ми рухаємося до «Маргаритки».

Функціональна частина Макстона зовсім не така приваблива, як приймальня. З обох боків коридору — пронумеровані двері. Під цифрами прикріплено пластикові картки з написаними від руки іменами тих, хто там перебуває. Біля четвертих дверей — письмовий стіл, за яким, дрімаючи у вертикальному положенні, сидить огрядний працівник чоловічої статі в брудній білій формі. Він повернений обличчям до входу в жіночу і чоловічу санітарні кімнати — тільки найдорожчі кімнати в Макстона, ті, що з іншого боку фойє, в «Нарцисі», мають ще щось, крім раковини. Брудні смуги від швабри тверднуть і засихають по всій кахлевій підлозі, що простягається на неймовірну довжину перед нами. Тут стіни і повітря мають однаковий сіруватий відтінок. Якщо уважно придивитись до кутків коридору, стиків стін зі стелею, видно павутиння, давні плями, нагромадження бруду. Миючий засіб із ароматом сосни, аміак, сеча утворюють специфічний запах. Літня пані з відділення «Дзвіночок» полюбляє казати, що коли живеш зі старими людьми, які страждають на нетримання, то вже нікуди не дінешся від запаху фекалій.

Кімнати змінюються залежно від стану здоров’я і можливостей їхніх мешканців. Оскільки ще майже всі сплять, ми можемо заглянути в кілька з них. В одномісній кімнаті під номером Р10, за двоє дверей від дрімливого чергового, лежить старенька Еліс Везер (ледь сопучи, бачить уві сні, як кружляє в танці з неперевершеним партнером Фредом Астером по підлозі з білого мармуру). Оточивши себе такою кількістю всього з колишнього життя, що тепер, аби пройти від дверей до ліжка, змушена маневрувати поміж стільців і столиків. Свій здоровий глузд Еліс зберегла не гірше, ніж давні меблі. Вона самостійно прибирає кімнату і робить це бездоганно. У наступній кімнаті, Р12, двоє старих фермерів, на ім’я Торвальдсон і Джесперсен, які не розмовляють один із одним уже не перший рік, сплять, перегородившись тонкою фіранкою, на яку в хаотичному порядку начіпляли сімейні фотографії та малюнки онуків.

Далі по коридору — Р18 — цілковита протилежність чистої, заставленої меблями Р10, як і її мешканець Чарльз Бернсайд — повна протилежність Еліс Везер. У Р18 немає столів, буфетів, м’яких стільців, визолочених дзеркал, ламп, килимів чи оксамитових штор — лише металеве ліжко, пластмасовий стілець і комод. На комоді немає фотографій дітей чи внуків, стіни не прикрашають малюнки з цегляними будиночками і людськими фігурками біля мурів. Містер Бернсайд зовсім не переймається обладнанням затишку, і тонкий шар пилу вкриває підлогу, підвіконня і верх комоду. Р18 не має своєї історії, свого характеру; вона здається такою брутальною і бездушною, що схожа на тюремну камеру. Сильний запах екскрементів отруює повітря.

Ми тут не для того, щоб спостерігати за розвагами, запропонованими Живчиком Макстоном, чи шармом Еліс Везер, а щоб познайомитись із Чарльзом Бернсайдом, Берні.

2

Про походження Живчика ми знаємо. Еліс прибула до Макстона з великого будинку на Ґейл-стрит, а саме з давньої її частини. Там вона пережила двох чоловіків, виховала п’ятьох синів, навчила грати на фортепіано чотири покоління діток Френч Лендінґа. Хоча ніхто з учнів не став професійним піаністом, проте всі згадують її з любов’ю і думають про неї з прихильністю. Зі змішаними почуттями відрази і покірності Еліс потрапила в це місце так, як і більшість людей, — на авто, за кермом якого сидів хтось із дітей. Вона стала надто старою, щоб жити самій у великому будинку на Ґейл-стрит. Її дорослі одружені сини були досить люб’язними з нею, проте вона не хотіла завдавати їм клопотів. Еліс Везер прожила все своє життя у Френч Лендінґу, і в неї ніколи не виникало бажання жити деінде. Деякою мірою вона завжди знала, що закінчить свої дні в хоча й не розкішному, проте доволі прийнятному притулку Макстона. Коли син Мартін привіз її сюди вперше, вона зрозуміла, що знає принаймні половину цих людей.

Чарльз Бернсайд, високий, худорлявий літній чоловік, лежить, укритий простирадлом, на металевому ліжку. На відміну від Еліс, він не керує своїм здоровим глуздом і йому не сниться Фред Астер. Укритий венами обшир його голомозої голови випинається до брів, схожих на жмути дроту. Вузькі очі з обох боків товстого гачкуватого носа сяють відблиском вікна, що дивиться на північ. Його погляд спрямований на просторі ліси вдалечині від Макстона. Берні єдиний на все відділення «Маргаритка», хто не спить. Його очі блищать, на губах викарбувалася дивна посмішка — але ці деталі нічого не означають, пам’ять Чарльза Бернсайда була такою ж порожньою, як його кімната. Уже багато років Берні страждає на хворобу Альцгеймера. Те, що здається щирою насолодою, може бути не більше ніж утіха дуже примітивного характеру. Навіть якби ми не одразу зрозуміли, що є джерелом смороду в кімнаті, пляма на простирадлі, яким він був накритий, нам би все прояснила. Він щойно добряче випорожнився, просто в ліжку. Найменше, що ми можемо сказати стосовно цієї ситуації, — це те, що він анітрохи тим не переймається; ні, сер, сором’язливий — це не про вас.

На відміну від чарівної Еліс, у нього немає влади над своїм здоровим глуздом,