Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

не брався за це. Лише сила й витримка, успадковані від його давніх пращурів, дозволили Задивленому на Місяць буксувати тушу крутим схилом. Кілька разів, ревучи від розчарування перед поразкою, він майже кидав свою здобич, але впертість така сама потужна, як і голод, штовхала його вперед. Інші подекуди допомагали йому, інколи заважали, а найчастіше просто байдуже рухалися поруч. Але зрештою він зробив це, в останні хвилини перед заходом сонця антилопу затягли до печери — і розпочався бенкет.

Кілька годин по тому ситий донесхочу Задивлений на Місяць раптом прокинувся. Сам не знаючи чому, він сів у темряві серед сонних тіл своїх одноплеменців і почав дослухатися.

Жодних звуків, окрім тяжкого дихання навколо, здавалось, увесь світ поринув у сон. Каміння перед входом до печери у світлі місяця в зеніті видавалося білим, мов кістка. Навіть думка про якусь небезпеку здавалася безглуздою.

Потім через якийсь час почувся шурхіт гальки. Нажаханий, але й зацікавлений Задивлений на Місяць підповз до виступу печери й зазирнув через її край.

Від того, що він там побачив, його паралізувало страхом так, що протягом тривалого часу він не міг поворухнутися. За якихось сім метрів унизу, просто на нього світили два блискучі золотаві ока, ці очі так загіпнотизували його, що він заледве розібрав гнучке жилаве тіло, яке перестрибувало з каменя на камінь. Ніколи досі леопард не забирався так високо. Хижак не звертав уваги на нижчі печери, хоч мав би знати, що там теж є здобич. Тепер його цікавила інша жертва, до вищих скель леопарда вабив запах крові.

За кілька секунд ніч розірвали жаскі крики австралопітеків із печери вище. Зрозумівши, що він утратив переваги несподіваного нападу, леопард загарчав від люті. Але він усе ще рухався вперед, бо знав: йому нема чого боятися.

Хижак досяг виступу перед входом у печеру й секунду спочивав просто неба. Запах крові заполонив усе, він наповнював його знавіснілу крихітну свідомість одним нестримним бажанням. Леопард рішуче прослизнув до печери.

Тут хижак схибив уперше, бо від раптового переходу з освітленої місяцем місцини до темної печери навіть його звиклі до пітьми очі на мить осліпли. Австралопітеки могли бачити його силует на тлі входу в печеру ясніше, ніж леопард міг розгледіти їх. Людиноподібні були налякані, але тепер уже не зовсім безпорадні.

Геть не криючись, леопард гарчав і бив хвостом, роззираючись у пошуках жаданої їжі. Якби він зустрів своїх жертв просто неба, у нього не виникло б жодних проблем, але тепер примати були всі гуртом загнані в пастку, розпач додав їм сміливості здійснити неможливе, і вперше вони мали засоби для оборони.

Леопард зрозумів, що щось не так, коли відчув приголомшливий удар по голові. Він кинувся вперед, почувся крик болю, бо кігті його передніх лап розсікли м’яку плоть. Потім леопард відчув біль, немов від того, що щось гостре вп’ялося йому в тіло — раз, удруге й, нарешті, утретє. Він обернувся, воліючи завдати удару, але тіні верещали й танцювали зусібіч, він не міг обрати об’єкт для нападу.

Знову сильний удар поперек морди. Зуби леопарда гризнули щось біле, що падало на нього в темряві, — це виявилася лише мертва кістка. Тепер остаточне та неймовірне приниження — його тягнуть за хвіст.

Леопард обернувся, відкидаючи свого зухвалого кривдника до стіни печери. Проте, хай що хижак робив, він не міг уникнути граду ударів, який завдавали йому своєю новою зброєю незграбні, але дужі руки. Його рик болю перетворився на рик тривоги, а тривога змінилася на розпуку. Невблаганний мисливець тепер став здобиччю й відчайдушно намагався втекти.

І нарешті леопард припустився другої помилки: через несподіванку та страх він забув, де перебуває зараз. Чи, можливо, він просто був настільки приголомшений і засліплений градом ударів, які сипалися на його голову, у будь-якому разі, леопард хутко вискочив із печери. Він жахливо заверещав, не відчувши ґрунту під лапами. Трохи згодом пролунав глухий звук — то леопард урізався в скелі, після цього було чути лише шурхіт камінців, який швидко затих.

Окрилений перемогою, Задивлений на Місяць довго танцював і жебонів біля входу в печеру. Він слушно зауважив, що відтепер увесь його світ змінився і він, Задивлений на Місяць, більше не безпорадна жертва обставин.

По тому австралопітек повернувся до печери й уперше у своєму житті поринув у глибокий сон.

Уранці плем’я знайшло труп леопарда біля підніжжя скелі. Попри те, що хижак помер, минув іще якийсь час, поки хтось із них наважився підступити до переможеного чудовиська, згодом вони всі оточили його зі своїми камінними ножами й пилками.

На них чекала дуже важка робота, тому того дня вони не полювали.

Розділ 5

Зустріч на світанку

Ведучи своє плем’я до річки в непевних світанкових променях, Задивлений на Місяць нерішуче затримався на знайомому місці. Він відчував: тут чогось бракує, але не міг згадати, чого саме.

Зрештою Задивлений на Місяць не став над цим надто замислюватися, зараз його голова була заклопотана важливішими справами.

Немов грім і блискавиця, неначе хмари й буря, кристал відлетів так само таємниче, як і з’явився. Він зник у минулому, що для австралопітеків не існувало, тож Задивлений на Місяць більше ніколи про нього не згадував.

Ні плем’я, ані їхній ватажок ніколи не дізнаються, що цей кристал зробив для них. Прямуючи до струмка, вони лише на хвильку зупинилися на тому місці, де він колись стояв, самі не знаючи чому.

На іншому боці струмка, на своїй досі незайманій і безпечній території, Інші перші вгледіли Задивленого на Місяць і з десяток самців його племені, чиї силуети чітко вимальовувалися на тлі світанку. Вони зчинили свій звичний галас, але цього разу їм не відповідали.

Упевнено й цілеспрямовано і — мовчки — Задивлений на Місяць і його побратими спускалися на нижчий пагорб, щоб обійти річку. Коли вони наблизились, Інші раптом замовкли, їхній ритуальний гнів ущух і змінився на тваринний жах.

Вони збагнули: щось сталося, ця зустріч відрізняється від усіх попередніх. Камінні ломаки та примітивні кинджали в руках членів племені Задивленого на Місяць не дуже їх стривожили, бо вони просто не розуміли їхнього призначення. Інші лише відчували, що тепер їхні супротивники налаштовані як ніколи рішуче і це якимось чином їм загрожує.

Процесія зупинилася на краю води, і ця зупинка підбадьорила Інших. Під проводом Одновухого вони знову розпочали свою бойову пісеньку. Галас тривав лише кілька секунд — аж доки передчуття справжньої загрози змусило їх замовкнути.

Задивлений на Місяць підніс руки