Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

як темна конячка. Такий собі хлопчина, що взявся нізвідкіль, без будь-яких зв’язків у важкій промисловості, якому тут, здавалося б, і робити нема чого. Проте він зібрав на біржі колосальний статок і вклав капітал у стабільні компанії. Вписався, так би мовити, кружними шляхами.

Мікаель налив собі ще горілки, прихилився до перегородки і почав пригадувати, що ж йому відомо про Веннерстрьома. По суті справи, знав він не багато. Народився Веннерстрьом десь у провінції Норрланд[17] і в 70-х роках заснував там інвестиційну компанію. Заробив грошей і перебрався до Стокгольма, де в «золотих» 80-х зробив блискавичну кар’єру. Він створив компанію «Веннерстрьомгруппен», потім відкрив офіси в Лондоні і Нью-Йорку, після чого підприємство змінило назву на англійську «Веннерстрьом груп» і почало згадуватися в одних статтях з компанією «Бейєр».[18] Він прокручував спритні оборудки з акціями й опціонами, і глянсові журнали зображали його одним з наших численних нових мільярдерів — у нього був пентхаус на набережній Стокгольма, розкішна літня вілла на острові Вермдьо і двадцятитриметрова крейсерська яхта, яку він купив у збанкрутілої тенісної зірки. Менеджер, цього не відбереш, але 80-ті роки були десятиліттям менеджерів і спекулянтів нерухомістю, і Веннерстрьом нічим не виділявся серед інших. Швидше навпаки, він залишався в тіні «солідних хлопців». Йому бракувало великосвітських манер Стенбека,[19] і він не вивертав душу в пресі, як Барневик.[20] Нерухомістю він не займався, а замість цього робив великі інвестиції в країнах колишнього Східного блоку. Коли в 90-ті роки красиве життя закінчилося і директори були змушені один за одним розкривати «золоті парашути», компанії Веннерстрьома впорались із ситуацією на диво добре. Не пролунало й натяку на скандал. «Шведська історія успіху» — резюмувала сама «Файненшл таймс».

— Справа була в дев’яносто другому році, — розповідав Роберт. — Веннерстрьом несподівано звернувся до УПП і повідомив, що хоче отримати гроші. Безперечно заручившись заздалегідь підтримкою зацікавлених осіб у Польщі, він подав план, який передбачав створення підприємства з виробництва упаковок для продукції харчової промисловості.

— Тобто збирався виробляти консервні банки.

— Не зовсім, але щось у цьому дусі. Гадки не маю, які в нього були зв’язки в УПП, та він спокійнісінько дістав шістдесят мільйонів крон.

— Це стає цікавим. Мабуть, я не помилюся, якщо припущу, що більше цих грошей ніхто не бачив.

— А от і ні, — сказав Роберт Ліндберґ.

Багатозначно посміхаючись, він підкріпився кількома ковточками горілки.

— Після цієї класичної бухгалтерської операції сталося ось що: Веннерстрьом дійсно заснував у Польщі, в Лодзі, фабрику з виробництва упаковок. Вона називалася «Мінос». Протягом девяносто третього року УПП отримувало захоплені звіти, потім настала тиша. У девяносто четвертому підприємство «Мінос» несподівано лопнуло.

Роберт Ліндберґ поставив порожню стопку з голосним дзенькотом, ніби бажаючи показати, як саме лопнуло підприємство.

— Проблема УПП полягала в тому, що не існувало якої-небудь налагодженої системи звітності щодо проектів. Ти ж пам’ятаєш той час. Падіння Берлінської стіни сповнило всіх оптимізмом. Очікувався розквіт демократії, загроза ядерної війни залишилась позаду, і більшовики повинні були за одну ніч зробитися справжніми капіталістами. Уряд хотів підтримати демократію на сході. Кожен бізнесмен прагнув не відстати і допомогти будівництву нової Європи.

— Я й не знав, що капіталісти з таким ентузіазмом ударилися в добродійність.

— Та вже повір, це було кришталевою мрією будь-кого з них. Росія і східні держави, мабуть, найбільший у світі незаповнений ринок після Китаю. Промисловість допомагала уряду без великого клопоту, тим паче що компанії відповідали лише за малу частку витрат. УПП поглинуло в цілому щось із тридцять мільярдів податкових крон. Очікувалося, що гроші повернуться у формі майбутніх прибутків. Формальним ініціатором створення УПП був уряд, але вплив промисловості був такий великий, що на практиці керівництво програми мало цілковиту незалежність.

— Зрозуміло. За цим теж щось приховується?

— Не поспішай. Коли проекти запускалися, жодних проблем з фінансуванням не виникало. Фінансовий ринок Швеції ще відзначався стабільністю. Уряд був задоволений тим, що завдяки УПП міг говорити про великий шведський внесок у справу встановлення демократії на сході.

— Все це, значить, відбувалося за уряду консерваторів.

— Не мішай сюди політику. Мова йде про гроші, і глибоко наплювати, призначають міністрів ліві чи праві. Отже, справа пішла повним ходом вперед, а далі виникли валютні проблеми, та ще кілька недоумків з числа нових демократів — пам’ятаєш «Нову демократію»?[21] — завели пісню про те, що громадськість не отримує інформації про діяльність УПП. Один з їхніх грамотіїв переплутав УПП з Управлінням в галузі міжнародного співробітництва і вирішив, що йдеться про якийсь безглуздий проект підтримки реформ на кшталт танзанійського. Навесні дев’яносто четвертого року була призначена комісія для перевірки діяльності УПП. На той час уже накопичилися претензії до кількох проектів, але першим перевірили «Мінос».

— І Веннерстрьом не зміг відзвітувати, на що пішли гроші.

— Навпаки. Веннерстрьом подав чудовий звіт, з якого виходило, що в «Мінос» було вкладено близько п’ятдесяти чотирьох мільйонів крон, але у відсталій Польщі є дуже серйозні проблеми структурного характеру, які перешкоджають роботі сучасного підприємства з виробництва упаковок, і його підприємство не витримало конкуренції з аналогічним німецьким проектом. Німці якраз скуповували увесь Східний блок.

— Ти сказав, що він отримав шістдесят мільйонів крон.

— Саме так. Гроші УПП працювали за принципом безпроцентної позики. Звичайно, передбачалося, що компанії протягом кількох років частину грошей повернуть. Проте «Мінос» збанкрутів, і проект зазнав невдачі, але звинувачувати в цьому Веннерстрьома було неможливо. Тут почали діяти державні гарантії, і збитки Веннерстрьому відшкодували. Від нього просто не зажадали повернення грошей, зниклих під час банкрутства «Міноса», а він зумів до того ж довести, що позбувся відповідної суми з власних коштів.

— Стривай, чи правильно я все розумію? Уряд, отримавши мільярди від податків, забезпечив ними дипломатів, і ті відкрили дорогу. Гроші перейшли в руки промисловців, і ті використали їх для інвестицій у спільні підприємства, від яких потім було отримано рекордний прибуток. Іншими словами, все як завжди. Хтось виграє, а хтось оплачує рахунки, і ми знаємо, хто в якій ролі виступає.

— Ти цинік. Позики повинні були повертатися державі.

— Ти сказав, що вони були безпроцентними. Отже, це означає, що платникам податків, які надали свої кошти, в результаті не дісталося нічого. Веннерстрьом отримав шістдесят мільйончиків, п’ятдесят чотири з яких він інвестував. А куди поділася решта шість мільйонів?

— Тієї ж хвилини, коли стало відомо, що проекти УПП будуть перевірятися, Веннерстрьом відправив до УПП чек на шість мільйонів і повернув різницю. Тим самим, суто юридично, у справі було поставлено крапку.

Роберт Ліндберґ замовк