Читати книгу - "Скорочено Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)"

в самого заболіло тіло. Тоді служниця Маріторнес поцікавилась, як звуть цього рицаря. І поцікавилась, що ж воно таке мандрівний рицар? Санчо відповів:

"Чи ви зараз жінки народилися, що не знаєте цього. Це така штука, яку то б'ють, то вона стає імператором".

Прислухаючись уважно до цих розмов, дон Кіхот підвівся, сів на ліжку, взяв господарку корчми за руку і сказав, що та може вважати себе щасливою, бо дала пристановище в замку такій людині як він.

"Зазначу тільки, що спогади про ваші послуги лишаться мені в пам'яті".

Господарка, дочка і служниця здивовано слухали мандрівного рицаря і мало розуміли його слова.

Вночі дон Кіхот прокинувся і почав звати Санчо. Коли Санчо прокинувся, ідальго попросив його сходити до корчмаря і взяти отцу, вина, солі та розмарину, щоб сьогодні ж зробити лікувальний бальзам. Санчо, у якого боліли всі кістки, через силу встав і пішов виконувати наказ пана. Корчмар дав усе, і Санчо поліз на горище до дон Кіхота, який, схопивши руками голову, скаржився на біль од ран. Ідальго узяв принесене, перемішав і варив, аж поки бальзам, на його думку, був готовий. Тоді він вирішив спершу спробувати на собі самому діяння цього чудесного бальзаму, випивши не менш як півлітра. І одразу ідальго стало погано, він "почав блювати", а потім заснув міцним сном.

Проспавши понад три години, мандрівний рицар прокинувся бадьорий і почував себе цілком здоровим. Санчо Панса вважав за диво одужання свого пана і попросив дати йому решту бальзаму, якого лишилося ще чимало. Випивши, він стільки разів падав непритомний, що здавалося, ніби прийшла вже його остання година. Дон Кіхот, побачивши це, вирішив:

"Мабуть, Санчо, таке лихо трапилося з тобою тому, що тебе ще не висвячено на рицаря, бо, пригадується мені, ця рідина корисна тільки для рицарів".

Зброєносець почував себе таким кволим, що не міг триматися на ногах, а дон Кіхот пожвавішав, вважав себе за здорового і бажав негайно їхати та шукати пригод. Виконуючи своє бажання, він осідлав Росінанта, допоміг Санчові одягтися, злізти на осла і, "під'їхавши до рогу садиби, узяв собі за спис гостру ломаку, що стояла там".

Біля дверей корчми ідальго гукнув корчмаря:

"Багато великих послуг зробили ви мені в своєму замку, сеньйоре коменданте, і я буду вдячний та зобов'язаний вам за них усе моє життя. ...Я можу віддячити вам, помстившися за вас над ким-небудь, хто насмілився вчинити вам яку образу."..

Корчмар відповів, що він сам зможе за себе помститися, а тепер дон Кіхот повинен заплатити за ночівлю у корчмі та корм для тварин. Ідальго дуже здивувався, що це корчма, а не замок, як він вважав. Він сказав, що платити не буде, бо цим зрадить звичаям мандрівних рицарів, які ніколи не платять ні за ночівлю, ні за інше, чим доводиться їм користуватися по корчмах. Дон Кіхот стиснув шпорами Росінанта і, розмахуючи ломакою, виїхав з корчми. Корчмар побачив, що гість поїхав не заплативши, і вирішив справити гроші з Санчо Панси. Але той сказав, що коли не схотів платити його пан, то він теж не буде. Тоді чотири чесальники вовни з Сеговії, троє галкарів з Кордови і два пройдисвіта з Севіліі, які на той час були у корчмі, зняли Санчо з осла, поклали на ковдру і почали підкидати його з ковдри угору. Бідний Санчо так кричав, що його почув дон Кіхот. Ідальго повернув коня і галопом поскакав до корчми. Знайшовши ворота зачиненими, він поїхав кругом, шукаючи в'їзду, але, не доїхавши до задвірку, побачив, в яку погану гру грають з його зброєносцем. Дон Кіхот хотів злізти з коня на паркан, але не зміг, бо був дуже кволий.

Потім нападники Санчо посадили його на осла й загорнули в плащ. Жаліслива Маріторнес визнала за потрібне дати зброєносцю кухоль води, але той попросив Маріторнес принести йому вина. Випивши, Санчо виїхав із корчми дуже задоволений, що нічого не заплатив. Щоправда, у корчмаря лишилась його торбинка, але схвильований Санчо навіть не помітив того.

Розділ XI

(де оповідається про розмову, що Санчо Панса мав з дон Кіхотом, та про інші, варті уваги, пригоди)

Санчо під'їхав до свого пана такий заморений та знесилений, що не міг навіть правити ослом. Дон Кіхот, побачивши його в такому стані, сказав, що він переконався у зачарованості корчми. Ідальго присягався своїм званням, що коли б йому пощастило злізти з коня, то він помстився б за товариша. Зброєносець відповів:

"Я помстився б і сам".

Але Санчо Пансо стверджував головним чином те, що пригоди, яких вони шукають, приведуть кінець-кінцем до біди, "що ми не розберемо, де у нас права, а де ліва нога".

"Знаю тільки, що відколи ми стали мандрівними рицарями, ми не перемогли ще ні в жодній битві, не рахуючи бою з вершником. Та й з нього ваша милість вийшли без половини вуха і без половини щита".

Дон Кіхот не погоджувався з своїм зброєносцем, він вірив у користь рицарських мандрів і примушував терпіти Санчо. Тепер мрією ідальго було здобути меч, який перемагає всі чари.

Розмовляючи так із своїм служником, дон Кіхот побачив на шляху, де вони їхали, велику куряву. Він вирішив, що то скаче величезне військо, яке складається з різних незліченних народів, Санчо попередив пана, що з іншого боку здіймається така сама курява. І дон Кіхот надзвичайно зрадів, бо гадав про битву, яка, мабуть, відбудеться між двома військами, збившими цю куряву. А справді куряву цю зняли дві великі отари овець та баранів, що наближалися з обох країв шляху, але через пил