Читати книгу - "Ласкаво просимо в Щуроград"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У Щурограді? — перепитав Марко з такою огидою до цієї назви, аж очі у нього зблиснули. — О-о-о, я там багато чого бачив! У найхворобливішому сні не насниться.
Рука його потяглася до магнітофона.
«Ну! Ну! Розповідай!» — хотілося мені закричати, але я з великим зусиллям стримував себе. Боронь боже показати, що я повірив. Краще вдавати скептика. Тоді Марко розповідатиме якнайдетальніше.
Нарешті він натис вмикача.
«Полковник чекав на мою реакцію. Не хочу сказати, що вже тоді я відчув потрясіння. Було тільки неясне почуття страху, дивна тривога, яка охоплює людину під час грози, коли блискає над головою, але ти в хаті й тобі нічого не загрожує, а все ж, коли небо розколюється, відчуваєш себе дрібною комашкою.
— Чи не доцільніше було б замість непевного заколоту спробувати втекти звідси і сповістити людей про небезпеку? — спитав я.
І відразу зрозумів, що бовкнув дурницю. Бо не страх промовляв у мені, а нездоровий глузд. Страх уже мене гнав подалі з цього проклятого міста, куди-небудь, аби подалі від цього безглуздя.
Я на мить уявив, як, вибравшися звідси, намагаюсь достукатися до брам людської тривоги, показати пальцем на небезпеку, докричатися до їхніх вух, — і зрозумів, що це була б марна справа. Мене в кращому разі запроторять у божевільню. Там, за межами Щурограда, усе виглядатиме не так трагічно. Навіть для мене.
Недаремно полковник не вважав за потрібне мені заперечити. Просто промовчав.
— Я не певен у своїх силах, — зізнався я. — Це тому, що не годен розрахувати сил ворога.
— Сили ці дуже великі. Але можу вас запевнити — ми єдині, хто ще може врятувати світ від страшної загибелі.
— Якщо чесно, то в дечому цей щурячий пророк має рацію.
— Отож-бо. Я навіть думаю, що коли їм вдасться вилізти зі своїми ідеями на світ, то знайдуться люди, які їх цілком прихильно зустрінуть. Зрештою, так було й тут. Чимало наших цілком щиро перейнялися долею щурів. Це було якесь загальне шаленство. Раптом у моду ввійшли прикраси із зображенням голови щура. Щур закрасувався на сорочках і светрах. Оголошено було рік Щура, який так досі й не закінчився. Хтось поспішно виголосив, що це був найщасливіший рік у нашому житті і є така пропозиція від трудящих мас продовжити його. Я вже казав, що ті перші щури, які почали витісняти нас із усіх привілейованих місць, навіть не вміли розмовляти по-людськи. Як їм вдалося переманити на свій бік стількох недурних людей — не можу собі уявити. Але саме устами й руками цих перекинчиків і творилася революція! Вони добилися того, що щурів оголошено дуже корисними тваринами. Священик у церкві сказав; „Не убий ближнього і щура!“ Зараз уже це звучить так: „Не убий щура, яко ближнього свого!“ Щур став ближнім, це вже була стадія вища навіть від тієї, на якій перебували свійські тварини…
Люди почали ділитися з „ближніми“ їжею. А що цей „ближній“ усе ж таки був твариною, то з палкої любові до нього вирішено знайти контакт. Утворено Інститут вивчення історії щурів. Та цього було замало. Додали ще Інститут щурознавства та Інститут фізіології щурів. Дійшло до того, що вчені кинулися вишукувати засоби для збільшення щурячого приросту. Бо, бачите, їх ще замало народжується.
Тим часом щури почали охоче виступати в цирку, виявляючи себе дуже дотепними тваринами. Хтось помітив, що вони навіть розрізняють картки з літерами. І тоді почалося! Відкрито школи для щурів. Але, крім шкіл, кожен у себе вдома намагався навчити своїх щурів грамоти. А грамоти легше вчити в побутових умовах. От і засіли щури до людей за обідні столи.
Далі вже не залишилося, мабуть, такого боку людського життя, до якого не були б причетні й щури.
Все це відбувалося дуже швидко. Настільки швидко, що мало хто встиг розгадати небезпеку, яка причаїлася у завтрашньому дні. А коли цей день настав, уже було пізно. Щури зайняли всі відповідальні місця і настільки злилися зі щоденним життям людей, що не було жодної змоги якось виборсатися з цього критичного стану.
Вже навіть службу безпеки щурів посідали не щури, а люди! Люди берегли щурів від людей! Жахливішого маразму годі придумати.
Служба безпеки висліджувала дисидентів і запроторювала в божевільню. Що я кажу „висліджувала?“ Висліджує й тепер, але… уже під чутливим керуванням самих щурів.
Найгірше те, що вони затуманили наших дітей, уже виросло покоління, котре сприймає щурів як вищу расу й саме прагне ощуритися. Діти наслідують поведінку і звички щурів, відрікаються від батьків, якщо вони протестують проти цього. І пишуть на них доноси.
— Здається, хтось стукає. — втрутилася дівчина.
Полковник замовк і з револьвером навшпиньки прокрався у сіни. Стукіт був тихим і несміливим.
— Хто там?
— Та це я, ваш сусід!
— Ви самі?
— Сам.
Господар рвучко шарпнув двері і впустив до хати низенького грубаса в картатій камізельці. На лисіючому черепі білів ріденький пушок.
— Це наш сусід пан Крупа, — познайомив нас полковник. — Як це ви відважилися до мене з візитом? Щось маєте пильне?
— Та я ніби нічого не маю… Але щури мають.
— Щури?.. То ви їхній… е-е…
— Парламентарій, — докінчив пан Крупа. — Прийшли до мене і сказали, аби я переказав їхні умови. Бо вони мені довіряють, мій син активістом у спілці юних щуролюбів і таке інше. Та й що я мав робити? Мусив слухати… Самі знаєте, як то є…
— Сідайте й кажіть, чого вони хочуть.
— Я бачу, ви щось серйозне затіяли, — сказав, киваючи на автомат. — Отже, щури вимагають, аби ви всі піддалися. Тоді вам гарантують життя. А як ні, то чекає на вас смерть.
— Вони нам обіцяють життя? — розсміявся полковник. — Яке це життя? Хіба це можна назвати життям?
— Е, що ви мене переконуєте? Я сам знаю, чого варті їхні слова, але… Властиво, то я маю до вас цілком приватне прохання. Чи не були би-сьте такі ласкаві та й не прийняли мене до своєї компанії?
— Що, пане Крупа? — здивувався господар. — Ви хочете пристати до заколотників?
— Е-е, видите, добродію… Життя моє вже доходить кресу. І мені його не шкода. Але шкода мого сина і таких, як він, хлопчаків, що служать оцій наволочі. Я тих шляктрафських смердюхів ненавиджу так сильно, що готовий голими руками їх розшарпати. А як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ласкаво просимо в Щуроград», після закриття браузера.