Читати книгу - "Том 9"

не будуть йа вдома ночувати.

Ой як не будуть йа ложечки помиті,

Ой то будуть їм головойки побиті.

3

Наша матюнка йа удома домує,

Своїм женчикам вечеряти готує.

Наша матюнка столики застилає,

Своїх женчиків йа з поля дожидає:

— Йдіте, женчики, ой ідіте вже з поля, Вже вам, женчики, вечеройка готова.

4

Ой немила нам та вечеря, немила, Утомила нас та широкая нива.

Ой не так нива, як високії гори,

А ще й до того широкії загони.

Не так загони, як малейкеє жито,

Йа вже нам спину, як києм перебито.

1

Ой літав соколонько по полю Та збирав челядоньку додому:

— Іди, іди, челядонько, додому, Вигуляла все літечко по полю, Вигуляла все літечко іце й жнива, Не боліла головонька ще й спина. Не боліла головонька ні спина, Широкая нивонька — втомилась — А вже ж мені вечеронька немила, Далекая доріженька — спізнилась, А вже ж мені вечеронька немила!

Тихая вечеронька, тиха,

Нема мого вірного жениха,

А ще вона тихіщая буде,

Як мій милий з дороги прибуде, їїа приїхав йа мій милий пізно,

Йа розкидав білу постіль різно.

— Що ж ти, милий, що ж ти розізлився? Чи я винна, що ти опізнився?

Чи на свого коня вороного?

Чи па свого слуга вірненького?

— Ні на свого коня вороного,

Ні на свого слуга вірненького,

Ні на свою неньку стареньку,

Но на тебе саму молоденьку,

Де ти взяла дитину маленьку?

— Ой у полі дві тополі різно,

Там ходило два козаки пізно,

Засвітили свічку восковую,

Дали мені дитину малую,

Засвітили свічечку тоненьку,

Дали мені, дитину маленьку.

— Біжи, сину, на ярмарок пішки,

Купи, сину, реміннії віжки,

Поки, сину, до комори спати,

Візьми собі милу розмовляти.

До півночі комора шуміла,

А до світу вже мила зомліла.

Вийшов милий з комори до хати,

Лежить мати посеред кімнати.

— Мати, мати, пораднице в хаті, Порадила, як милу скарати,

Тепер порадь, де її сховати.

— Зірви, сину, в коморі підлогу, Сховай, сховай любую розмову.

— Я не буду підлоги зривати,

Я не буду милої ховати,

Треба дати йа до пана знати.

— Пане, пане, зробилась причина,— Вмерла жінка, зосталась дитина.

— Як умерла, то треба сховати,

Як сам забив, то треба чекати.

По милії в усі дзвони дзвонять. А милого нагаями гонять;

По милії йа сьічі палають,

Йа милого в кайдан закувають.

Ой люблю, люблю я шинкарчину дочку, Йа що ходить у вишневім садочку.

Ой а шинкарка сорочечку шила,

А звечора свою дочку била:

— Де ти, суко, віночок згубила?

— За Дунаєм полотно білила,

Там я, мамцю, віночка згубила,

За Дунаєм полотно спирала,

(Там, я, мамцю, вінок потеряла).

— Суди, боже, неділі діждати,

То будехмо громаду збирати,

То будемо Дунай виливати

Та будемо віночка шукати.

— Не тра, мати, людей турбувати, Треба, мати, впоправду сказати: їхав, мати, козак молоденький,

Здійняв з мене вінок рутвяненький Й накинув серпанок тоненький.

От тепер же я ні жінка, ні дівка, . Тепер же я, молоденька, поговірка. Тепер же я од роду проклята,

Тепер же я од батька прогната,

Тепер же я в лузі не калина,

Тепер же я в батька не дитина.

Тепер же я у саду не вщпня,

Тепер же я у батька не пишна,

Тепер же я в полі не криниця,

Тепер же я в брата не сестриця.

Тиха вода, тиха вода Бережечки зносить,

Молодая рекруточка Капітана просить:

— Ой ти, пане капітане, Вчини ж мою волю,

Визволь мого миленького З прийому додому.

— Молодая рекруточко, Візьми собі холодної води, Промий чорні гочі.

Не визволю миленького,

Бо другая схоче.

— Ой я з броду брала воду, Коромисло гнеться,

Стоїть барин край ворітець, Як барвінок в’ється.

Стоїть барин край ворітець, Як барвінок в’ється:

— Дай, рекрутко, води пити З повного відерця.

— Не казала мені мати Сеї води дати,

Єсть удома воріженьки, Будуть чарувати.

Чарувала руки, ноги Ще й чорнії брови,

Ще й чорнії гочі,

Щоб не ходив до рекрутки Темненької ночі.

Не сплять мої воріженьки, В вікна заглядають,

Вони ж мого миленького З війська виглядають.

* * ♦

Ой дай же, боже, звечора погоду, Заберу відра та й піду по 8 воду;

Ой ще й дівчина води 1 не набрала,

А вже й дівчина ляшка сподобала:

— Ой ви, ляшки, ви добрії хлопці, Візьміть мене на порон з собою.

Скоро дівчина на порон ступила, Де ся й узялася великая хвиля,

Тую дівчину та й з порона збила.

Ой один каже: щука-риба грає.

А другий каже: дівка потопає.

Ой третій каже: що буде то буде, Молоду дівчину рятувати буду.

— Ой рятуй, рятуй, молодий козаче, Ой будеш мати год батька заплату, [Год батька заплату], год матері дяку.

— Ой я не хочу год батька заплати, [Год батька заплати], год матері дяки, Ой оно 2 хочу за милую взяти.

— Молодий козаче, що буде то буде, Ой я не хочу за милую бути.

Ой лучче буду в морі потопати,

Ой та не хочу за милую стати.

Ой лучче буду жовтий пісок їсти,

Не хочу з нелюбом на посаді сісти. Ой лучче буду в сирі[й] землі гнити,

Не хочу з нелюбом на сім світі жити.

Ой устану я в понеділок,

Чи не напряду я хоч починок.

Ой я пряла чи не пряла,

Прости, боже, що збрехала!

І клоччя курить,

І головка болить,

І до коршми кортить.

Ой там куми п’ють,

Ой там куми ждуть,

Ой там куми випивають,

А все мене споминають:

— Що за новина,

Що куми нема?

Ой устану я й у вівторок,

Чи не напряду я пасом сорок!

Ой пряла чи не пряла і т. д.

Ой устану я й у середу,

Чи не напряду я й попереду.

Ой пряла і т. д.

Ой устану я й у четвер,

Чи не напряду я хоч тепер.