Читати книгу - "Подорож на Пуп Землі. Т. 1"

звитяжного акту героїзму: буйного бенкету, чотиригодинної поїздки до Києва і ранкового двогодинного перельоту.

Втім, я не дуже переймався, заспокоюючи себе тим, що мій організм і не таке витримував. А тому відразу забронював квитки.

* * *

10 жовтня 2008-го, десь між 2:00 та 3:00 ночі, Рівне, Україна. Шістнадцять годин до початку чоловічої вечірки. Два дні до весілля

Він почав боліти ще позавчора ввечері. Бісовий, триклятий, довбаний зуб! Це, по-моєму, найгірше, що може трапитися в житті — зубний біль. Танталові муки, тортури інквізиторів — усе це звичайні комарині укуси, порівняно з воістину диявольським винаходом під назвою «зубний біль», що переслідує людину від самого першого дня її появи на Землі…

Щоправда, вчора ввечері мені таки вдалося заснути, а на ранок біль стишився до ледь помітного ниття, на яке я не звертав уваги, заклопотаний підготовкою до Едової чоловічої вечірки.

Цього вечора так легко відбутися не вдалось. Варто було покласти голову на подушку, як десь з-під лівої щоки починали шугати блискавки, вистрілюючи через вухо аж до стелі, розриваючи на шматки черепну коробку. Я вже не міг визначити, який саме зуб болить, уся ліва сторона обличчя палала нестерпним синім полум’ям. Біль був настільки пронизливим, що я замалим не ліз на стіни.

За цілу ніч я так і не склепив очей. На ранок, посинілий і змучений, із землистими мішками під очима, пішов до лікаря.

Завдяки маминим зв’язкам мене прийняли без черги і без попереднього запису.

— Нижній кутній зуб… пульпіт, — швидко оголосив вирок дантист.

— Але в мене болить не там… — пробував заперечити я, — болить зверху, і… і… взагалі всюди. І там же навіть карієсу не було.

— Це кутній зуб, а з ними таке часто трапляється…

- І що мені тепер робити? — питаю і розумію, що сьогоднішній день безнадійно зіпсований.

— Зараз будемо лікувати. Спочатку я покладу миш’як, потім прийдеш знову днів через два…

— Е-е-е… я не можу… у мене весілля, — лопотів я, мов у гарячці.

— Що-о?!

— Ну, тобто весілля не у мене, а в мого друга, але я є старшим дружбою, тому не можу пропустити церемонію!

— Тоді тобі доведеться прийти в понеділок, — спокійно заявив доктор.

— Теж не можу, бо в понеділок я лечу в Швецію.

Стоматолог уважно подивився на мене, потому вклав на своє екзекуторське крісло і зробив укол знеболювального.

— Це всього лиш кутній зуб, — заспокійливо промовив він, після чого, взявши до рук долото й молоток (кутній зуб так просто не виривається), за двадцять хвилин позбавив мене пекельного джерела болю…

Після операції щока напухла, наче за неї увіпхали м’ячик для тенісу. Через безсонну ніч та чималу дозу знеболювального мене страшенно тягнуло на сон. Приплівшись додому, я першим ділом передзвонив Едові та печально повідомив, що «на заль, не змозу прийти на цоловіцу вецірку, бо мені вигвали зуба, і сцока, курва, напухнула так, со ледве язиком вороцаю».

Наостанок я заліз в Інтернет і перевірив пошту. В електронній скриньці лежав один-єдиний непрочитаний лист від Яна. Чех писав стосовно нашої грядущої поїздки:

Frеn: Jan Fidler

Skickat: 10 oktober 2008 10:59

Till: Maksym Kidruk

Еmne [12]: Tips

We have to be open for everything. Some tracking would be also nice.

I’ve found few tips on some Swedish website: Inca trail, Ollantaytambo, Colca Canyon…

We shouldn’t see only ruins! [13]

Я нашвидкуруч нашкрябав відповідь:

Від: Maksym Kidruk

Надіслано: 10 жовтня 2008 12:00

Кому: Jan Fidler

Тема: НА: Tips

Man, believe me, we will definitely see not only ruins! Don’t worry [14]:)

За кілька хвилин надійшла відповідь — стислий, небагатослівний лист, котрий, безперечно, і вирішив долю майбутньої подорожі:

Frеn: Jan Fidler

Skickat: 10 oktober 2008 12:04

Till: Maksym Kidruk

Еmne: SV: Tips

I’m so fucking worried about your ruins:))

Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy… [15]

Я достеменно не пригадую, але, здається, перечитав цього листа разів п’ятдесят, не менше. Точніше, не всього листа, а лиш його завершальну фразу: «Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy…» — вона, наче розривна куля, влучила мені прямісінько в серце. Засинаючи, я безперестану прокручував її в голові, уявляючи, як це, чорт забирай, класно — побачити зорі над островом Пасхи…

* * *

…У понеділок зранку, несучись у швидкісному «Arlanda express» від стокгольмського літовища до станції T-Centralen, я розмірковував над тим, що за тиждень в Україні відбулося багато усіляких подій. За сім днів на Батьківщині трапилося більше, ніж за півроку у розміреній і випещеній Швеції. Отож, я встиг посваритися зі своєю дівчиною, яка, навіть не попрощавшись, забралася і поїхала в Москву; потому примудрився розсваритися з українським науковим керівником; перечитав «Королі і капуста» О. Генрі; вирвав кутній зуб, який при повторному перерахунку виявився зубом мудрості; у неділю успішно відгуляв весілля свого друга; танцював з нареченим танець рожевих фламінго (викладете відео на «YouTube» — руки повідриваю!); цілу ніч мчав на таксі до Києва, упиваючись блювотними мелодіями шансону; летів літаком у Стокгольм; не спав загалом тридцять шість годин; і зрештою, на ранок в Арланді випив ціле відро кави, розуміючи, що весь сьогоднішній день доведеться вдавати, ніби я кумекаю, що мені говорять і чого від мене хочуть. Люблю життя…

У Стокгольмі стояла чудова погода. Всю дорогу до T-Centralen я також думав про останній Янів лист і, врешті-решт, остаточно втямив, що повинен побачити ті зорі. За будь-яку ціну…

Рівно о 9:59 я ввалився у хол готелю. Очі червоні, мов у кролика, щока напухла, наче в хом’яка, після танцюльок на весіллі та нічного перельоту міцно пахну ведмедиком, в голові шмигляють якісь бульки, що понапухали через немислиму суміш у крові знеболювального та алкоголю, зліва на сорочці стирчить припнута квіточка, а з рюкзака виглядає шматок весільного короваю. Коротше, не вистачало хіба шапочки Бетмена.

Двері гучно ляснули за мною. Весь мій департамент, викладачі та інші аспіранти, саме допивали каву, збираючись перебратися в конференц-зал і почати PhD-meeting. Вони на хвильку відірвалися від розмов і подивилися на мене. Хтось несміливо пискнув:

— Hello!

У відповідь я запустив понад столами тихеньку відрижку, мовляв, і вам усім привіт. А потім впер руки в боки і голосно проказав:

— Яне, чувак, ми летимо на острів Пасхи. Без варіантів.

— Як скажеш, босе! — весело відказав чех…

Я, звісно, не Тур Хейєрдал, але б’юсь об заклад, зав’язка