Читати книгу - "Патетична соната"

Пероцький. Нижче на ґанку Марина й Андре.

Марина. Подивіться, який день! Отакий дівчина замовить у бога день, як вийде зустрічати лицаря (спинивши рух Андре до себе). Цс-с-с!.. Дивіться, таток он — вийшов агітувати. Даваймо послухаємо! Начепив жовтоблакитну квітку — от комік!..

Перший (навстріч Ступаеві).

Ой, чистю, чистю, чистю,

Вакса, як свобода!..

Другий

Сонце, бачите, блищить, як

То моя робота!..

Ступай (виставивши ногу першому). Будь ласка!.. Та ба! Стривайте! Ви хто?

Перший. Як хто? Чистій.

Збирається натовп.

Ступай. Та ні! Якої нації?

Перший. Расєйської держави, звичайно-с!

Пероцький (з балкона). Браво!

Ступай (знявши ногу, до другого). Ви якої?

Другий. А вам якої треба?

Ступай (до Оврама). А ви?… (Впізнавши). А-а! Сусіда знизу! Оврам-котляр! Свій! Українець! Будь ласка!.. (Виставляє ботинки).

Марина (на ганку до Андре). Ну, не комік?

Андре. Це приклад нам!.. Хвалю!

Другий (до першого). Ви бачили такого малахольного?

Перший. Чого він хоче?

Другий. Він хоче, щоб йому вже нація ботинки чистила.

Ступай. Ми, Ступай-Ступаненки, хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила! Пора! Вільними стати пора! Мусимо сісти на коні й мчати по наших козацьких степах разом з орлами й вітрами!.. (Йому аж почувся той тупіт в супроводі патетичного allegro molto e con brio). Цоки-цоки, цок-цок!

Марина. Браво, таток! Браво!

Андре. Браво!

Оврам. Ви, може, й сядете, та нас куди посадите?

Ступай. Кого це вас?

Оврам. Ну, мене от… безногого пролетарія вкраїнського? (Показав на чистив). Їх ось…

Зінька (вийшла з натовпу п'яненька). А мене?… Знову, мабуть, за підсідельню, за перинку, га?… (До натовпу). Казали, як прийде свобода, то вона — як мама: не журися, мовляв, дівко, — вискочиш із ями. Буде світ тоді, як цвіт, ще й милий, як сонечко. То оце я й кличу: дорогий мій, милий!..

Голос з натовпу. Хто?

Зінька. Та хто обізветься!..

Сміх.

Хоч, кажуть, я така, що й за п'ятака, а проте не все ще спродала, зоставила дещо про милого, що прийде ж» думалось, до мене хоч на день — на мій Великдень.

Сміх і голос. Обізветься мільйон!

Зінька. Вас мільйон, а його немає. Свічку засвітила, платтячко наділа голубе, дівоцьке, а він щось не йде. То піду, подумала, до сусіди, він теж безталанний. Прийшла до сусіди, а він листи пише. То піду я на вулицю, крикну, погукаю: милий, дорогий! Дорогий мій, милий!..

Пероцький (з балкона). От вам, панове, свобода слова! І взагалі свобода! Суть свободи! Символ! (Іде з балкона).

Лука. Так! Це суть буржуазної свободи! Символ! Людина кричить… (До натовпу). Товариші!

Андре (перебиває). Громадяни!

Ступай (очнувшись і собі). Брати українці!

Я бачу, як у натовпі вирує три течії. Кожен хоче стати поближче до свого оратора.

Андре влаштовують овацію. Тому він починає перший:

— Хто не бачив, хто не зна країни нашої учора? Країна наша…

Ступай. Україна!

Лука. Трудящий люд, пролетаріат!..

Андре. Вся Росія — це нерухомий був, гнітючий монумент: трон, до його сходи — приступці рабства і на приступцях ми, раби, рабом був комір золотий, сенатор, камергер у палатах…

Лука. Брехня, товариші! Рабами ми жили й жиєм — робітники, солдати, і росіяни, й інші!

Ступай. Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!

Андре. Рабом, звичайно, був мужик і українці. Громадяни! Країну рабства і неволі…

Ступай. Україну!

Андре. Край несвідомості і прози…

Лука. Хрестів і шибениць…

Андре. Не міг я бачить сам крізь сльози (патетично}. А нині?

Патетична пауза і десь звичайний, діловий голос чистіїв:

— Почистить треба, громадянине!

Андре. А нині, бачим ми, далеко нам пахне вільная дорога. Горить зоря свободи. Сіяють горизонти. Так! Нам треба сісти на коней! І помчати на захід і на схід. Щоб несла країну нашу вже не тройка, а мільйон мідносталевих коней, щоб, як блискавки, блищали золотії булави, щоби прахом розпадались перед нами всякі Дарданелли, і не тільки розступались всі народи і держави, а щоб упали нам у нозі навіть вітри і вклонились горизонти!

Оплески. Вигуки «слава» і гомін.

Панночка (захоплено до матроса). Матросику! Тепер ви проб'єте Дарданелли, так?

Матрос (вибите око, рябий, голос, як зіпсований клапан гармонії). Ваші, панночко, хоч і зараз, а турецькі которі — хай вони он (на Андре) пробивають.

Дама (затрясла войовниче пером). Ми на наших зборах, ми, слабкі жінки, одкинули пропозицію більшовиків про припинення війни. Ми сказали: ми воюємо не з військом німецького народу, а з військом Вільгельмовим. Вперед! На фронт!

Матрос (дає дорогу. Ручкою). Будь ласка!

Підноситься голос Луки. Трошки запинається:

— Горить зоря свободи і світить поки що кому? У вікна буржуазії, бо в наших підвалах і вікон нема. Далі скажу: коли буржуазія хоче сісти на коні, то це значить що? Що всі шляхи до всіх у світі Дарданелл буде вкрито нашим трупом. На сяйних їхніх горизонтах ждуть нас хрести і кладовище. Вітри впадуть їм у нозі, - це значить що? Це значить, нас вони гойдатимуть на шибеницях. Товариші! Виходьте на інтернаціональні дороги, засипайте між собою ями, окопи, — братайсь! А всі фронти, скажу я вам, повертай на буржуазію! Іще скажу: замість золотої хай блискавкою б'є на нашій Україні булава робочої диктатури!

Матрос. А буржуазію, котьолки і юнкерню у трюм землі! На дно свободи!

Андре. Наш девіз — свобода, рівність і братерство!

Панночка (їй Оврам цим часом чистить черевик). Свобода! Рівність! Братерство! (Од захоплення затупала ніжкою).

Оврам (одкинувши раптом коробку). Десять років робив я на заводі, три воював. За це, бачте, дали мені хрестика. Тепер дають свободу — свободу лізти з хрестиком до гробу. Свобода? Я без хліба. Рівність? Я нижчий од усіх, без ніг! Братерство? Я чистю ваші ноги!.. Дак нате вам ваш хрестик, верніть мені мої ноги! (Зриває й кидає геть георг. хреста).

Лука. Наш девіз: вся влада Радам! Світова революція! Соціалізм.

На даху будинку Жоржик з нацпрапором. Без кашкета. Захоплений кричить:

— Мій девіз — Росія! Імператорі Ура-а-а-а!.. (Стріляє вниз).

Я бачу, як похитнувся Лука.

Я (кричу). Луко!

І щосили біжу вниз. Вибігши, я бачу, як натовп подався урозтіч. Вулиця порожніє. Посередині ранений в руку Лука. Зінька перев'язує рану. Оврам. Далі матрос. Він на когось свариться:

— Пождіть, пождіть!.. Прийде на вас судьба!

IV

1

Уявіть собі, друзі, тую ж таки вулицю й місто, запізнене в Жовтень. Вдалині гарматний