Читати книгу - "Євреї на Україні"

справді ставилися поблажливо. Причиною цієї поблажливості були матеріальні інтереси польського магнатства, яке дивилося на євреїв як на свою опору в завойованому краї, на своїх помічників і спільників (якщо не вчителів) у справі національного поневолення й економічного визиску українських “кресів” (окраїн) Речі Посполитої.

Подібно до Польщі, Оттоманська імперія також охоче приймала до себе усіх євреїв, од яких позбавлялися в інших країнах. Як твердить американський дослідник Бен Гальперін, “в Оттоманській імперії євреї — піддані султана — мали цілковиту свободу як в’їзду в Палестину, так і виїзду; вони безперешкодно пересувалися по всій великій території імперії, що простягалася від Півн. Африки до Балкан”.30

Справді, коли наприкінці XV ст. іспанські євреї змушені були покинути Піренеї, вони перебралися в Туреччину, а також на Балканський півострів і оселилися в Сербії та Болгарії, що були тоді під владою турків.

Лишається додати, що в XVІ-XVІІ ст., тобто в період найбільшого територіального поширення імперії Османів, до її складу входили Угорщина з Закарпатською Україною, Молдавія з Буковиною, Крим і півн. узбережжя Чорного моря до самої Кубані, а також Поділля (територія між Півд. Бугом і Дністром, сучасні Вінниччина і Хмельниччина) з 1672 р. по 1699 р.

Таким чином, уже в епоху середніх віків весь український етнічний ареал потрапляв у зону ніким фактично не контрольованого впливу “слизького і влізливого”, як говорив Ів. Франко, єврейського елементу.

—-

[1] М.Грушевський. Історія України-Руси, К., 1913, т.І, вид.3, с. 100–101.

[2] А.Я.Гаркави. Об языке евреев, живших в древнее время на Руси и о славянских словах, встречаемых у евр. писателей, СПб, 1865, с.1.

[3] Повесть временных лет, М.-Л., 1950, ч.1. с.258.

[4] Н.И.Петров. Историко-топограф. очерки древн. Києва, К., 1897, с.258.

[5] Я.Малышевский. Евреи в Южной Руси и Києве в Х-ХІІ веках, К., 1878, с.9.

[6] А.Я.Гаркави. Сказание мусульман, писателей о славянах и русских, СПб, 1870, с.53.

[7] Там само, с.222.

[8] И.Малышевский. Вказ. праця, с.97.

[9] Там само, с.98.

[10] А.Я.Гаркави. Об языке евреев, живших в древн. время на Руси, с.1.

[11] А.Я.Гаркави. Сказание мусульман, писателей…, с.94.

[12] УРЕ, т.12., с.183.

[13] Полное собрание русских летописей, т.2, М., 1962, с.275.

[14] Тисяцький — начальник міського ополчення і водночас старшина всього купецтва.

[15] М.Н.Тихомиров. Крестьянские и городские восстания на Руси XІ-XІІІ вв., М., 1955, с.137.

[16] Там само, с.138.

[17] Энциклоп. словарь Брокгауза и Ефрона (далі ЭСБЕ), т.53, СПб, 1899, с.133.

[18] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.19, с.302.

[19] В.Н.Татищев. История Российская с древнейших времен, т.2, М., с.213.

[20] И.Житецкий. Евреи в Южной Руси. «Киевск. Старина», 1901, № 1, с.63.

[21] А.Я.Гаркави. Об языке евреев, с.16.

[22] Архив Маркса и Энгельса, т.5, М., 1938, с.348. Підкр. Маркса.

[23] БСЭ, т.5. М., 1927, с.354.

[24] О.Корню. К.Маркс, Ф.Энгельс. Жизнь и деятельность, т.І. М.,1959, с.76.

[25] М.Грушевський. Історія України-Руси, т.5, с.255.

[26] А.Я.Гаркави. Об языке евреев, с.5.

[27] ЭСБЕ, т.21, СПб. 1893, С. 452–453.

[28] О.С.Компан. Міста України в др. пол. XVІІ ст., К.,1963, с.94; К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.25, ч.І, с.338.

[29] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т. 16, с.161.

[30] Ю.Іванов. Обережно: сіонізм! К., 1969, с.19.

РОЗДІЛ ІІ

З попереднього розділу можна бачити, що торгівля й лихварство були основним і традиційним заняттям євреїв. Правда, щоб займатися комерцією, пускати в оборот капітал, давати гроші під заставу або в ріст, треба ті гроші мати, тобто якось їх добувати. Тут ми впритул підходимо до корінного питання нашої розмови: про те, яким чином українські євреї добували собі засоби до існування. Отже, про роль і місце єврейської людності у процесі суспільного виробництва, у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин українського суспільства.

Для початку з’ясуємо питання про характер єврейських поселень на Україні.

Як і скрізь у країнах діаспори (районах проживання євреїв, крім Ізраїлю), євреї Польського королівства, а отже й на українських землях Речі Посполитої, селилися переважно в містах, компактними масами й ізольовано від корінного населення.

Традиція євреїв селитися по містах має свої причини.

Т.Кичко, автор відомої книжки “Іудаїзм без прикрас”, пояснює її так. В епоху раннього феодалізму, на яку припадає розселення євреїв, останні не могли нібито осідати в селах, бо там уже склалися певні відносини феодальної експлуатації поміщиками місцевих селян даної народності. Не могли вони приєднатися і до основних ремісничих цехів, які були тоді замкненими корпораціями.

“Тому вони розселились переважно в містах, займаючись менш регламентованими видами ремесла, а заможні віддались торгівлі і лихварству”.31

Tвердження про те, що євреї “не могли осідати в селах”, бо їх мало не гнав у міста феодалізм, який, бачте, так “укомплектувався” місцевим селянством, що не потребував уже нових рабів, звучить непереконливо і наївно. Це твердження підкинуте науці сіоністами в розрахунку на те, щоб хоч таким чином виправдати непродуктивний спосіб життя тогочасного єврейства.

Відчувши всю фальш такого пояснення, Т.Кичко в іншому місці своєї книжки змушений визнати, що вирішальним фактором, який зумовив міський характер поселень євреїв, була одвічна зневага їх до землеробства, до фізичної праці взагалі. З цією зневагою пов’язана відома з Біблії легенда про вбивство Каїном свого брата Авеля. У Торі, продиктованій нібито самим Богом пророку Моисею, розповідається: Адам і Єва мали двох синів — Авеля і Каїна. Авель займався скотарством. Каїн — землеробством. Побачивши, що праця біля землі не дає того, що має Авель від скотарства, Каїн зненавидів брата і вбив його, за що був проклятий Богом і вигнаний на землю.

Іудаїзм взагалі заперечує потребу в праці, про що свідчить Талмуд, цей кодекс релігійних, побутових і правових приписів іудейства. За Талмудом, “ам-хаарець” (буквально: “народ землі”), тобто єврей, що займається сільським господарством, — істота низька і жалюгідна.32 “Принижуючи людей праці, - читаємо і в Кичка, — Талмуд разом з тим звеличує багатіїв, засуджуючи землеробство, вихваляє торгівлю, лихварство. За вченням укладачів Талмуда, навіть пророк Моисей нажився саме на торговельних махінаціях, які він практикував, спекулюючи громадськими коштовностями…”33

Торгівля і лихварство, які вихваляє Талмуд, найбільше могли розквітати саме в містах. Економічно досвідчені, бувалі євреї розуміли це краще від будь-якого феодала, тому й селилися там, де перед ними відкривався найбільший простір для комерційної діяльності. Багато істориків вважають, що єврейські общини, які розселилися по різних країнах світу, з самого початку являли собою комерційні об’єднання. Уже в XІ ст. слова “єврей” і “купець” часто ставали взаємозамінними.34 Не випадково й К.Маркс вживав слова “єврей”, “іудей” у розумінні “лихвар”, а слово “єврейство” у значенні гендлярства, крамарства.35

Інша річ, що