Читати книгу - "Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії"

ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УПА (1943–1950)

Із січня 1943 р. Роман Шухевич розпочав новий і найвідповідальніший етап своєї діяльності: став Провідником і Командиром національно-визвольної боротьби проти німецьких і московських поневолювачів України. Після втечі від німецької варти він швидко зв’язався з Проводом ОУН і зразу ж включився у боротьбу, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН одноголосно обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним Командиром УПА. Серед провідних кадрів ОУН та командного складу УПА Роман Шухевич — “Тарас Чупринка” мав надзвичайно високий авторитет, і обрання його на найвищі керівні посади в ОУН та УПА було сприйняте усіма учасниками визвольної боротьби зі щирим схваленням і великою довірою до його особи.

Роман Шухевич (перший зліва) в оточені невідомих, 1943–1944 рр.

Роман Шухевич (перший зліва) в оточені невідомих, 1943–1944 рр.

Слід відзначити, що саме за його керівництва ОУН вдосконалила свою організаційну структуру. Рішуче відкинула принцип вождівства, що негативно позначився на діяльності Організації та був причиною частих внутрішніх конфліктів. Становище вождя в ОУН, який за свою діяльність і рішення відповідав перед “Богом, Нацією і власним сумлінням”, скасовано, замість нього впроваджено виборне трьохчленне Бюро (тріумвірат), відповідальне перед Проводом ОУН. Головні постанови й рішення Бюро та Проводу приймались після їх спільного узгодження. При формуванні Бюро враховувався територіальний принцип, а також представництво у ньому ЗУЗ, ПЗУЗ та ОСУЗ. Усі ці демократичні принципи керівництва Організацією зміцнили й значно підняли дисципліну виконання наказів Проводу ОУН.

За керівництва Шухевича — “Чупринки” відбулася й дальша позитивна еволюція ідейно-програмних засад ОУН, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. Тут підкреслено, що ОУН рішуче бореться проти всіх видів тоталітарних систем, зокрема проти німецького націонал-соціалізму (гітлеризму) та фашизму й проти московсько-совєтського більшовизму; що ОУН за побудову демократичного державного порядку в Українській державі та проти офіційного нагадування суспільству світоглядових доктрин і догм; що ОУН бореться за Українську Самостійну Соборну Державу й за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі; що ОУН проти імперіалістів та імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно й політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН і проти німецької “Нової Європи”, і проти Російської імперії СССР. Така генеральна політична лінія Організації сприяла поширенню ідей національно-визвольної боротьби на всю територію Совєтського Союзу. Гасло: “Воля народам, воля людині!” — стало не лише популярним, а й мобілізуючою силою для усіх поневолених імперіалістами народів.

У результаті до лав УПА вступило багато неукраїнців, а то й цілі відділи військових формацій, скомплектованих німцями з поневолених народів Кавказу й Середньої Азії для боротьби проти повстанського руху в Україні. Усе це зумовило потребу в скликанні спеціальної Конференції поневолених народів сходу Європи й Азії, що відбулась у листопаді 1943 р. у с. Будераж на Рівненщині, для вироблення чіткого й узгодженого плану боротьби проти спільних окупантів. У Конференції активну участь брав і Головний Командир УПА “Тарас Чупринка”, але з конспіративних причин не виступав.

З метою об’єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за незалежність України, в липні 1944 р. з ініціативи ОУН і УПА та особисто Романа Шухевича скликано Великі збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала верховним органом українського народу в його визвольній боротьбі. УГВР була найвищою законодавчою владою в час боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.

Виконавчим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, Головою якого обрано Романа Шухевича — “Лозовського”. Його ж затверджено на посаді секретаря військових справ і Головним Командиром УПА.

Проведені за керівництва Романа Шухевича організаційні та політично-програмні зміни значно зміцнили Організацію й уможливили успішно продовжувати боротьбу майже до кінця 1950-х рр.

Роман Шухевич — “Тур”, “Лозовський”, генерал “Тарас Чупринка” своєю многогранною і багаторічною революційною діяльністю засвідчив не лише свою велику любов до українського народу, безмежну відданість святій справі визволення України й здобуття самостійної Української держави, а й непересічний талант розумного політика і здібного військового командира.

Роман Шухевич — одна з найвидатніших постатей національно-визвольної боротьби 1930–40-х рр., символ героїчної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.

ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УПА,

ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ

Спогад

З 1943 р. і аж до своєї смерті Роман Шухевич очолював небувалу досі в історії України як за розмірами, так і за масовим героїзмом національно-визвольну боротьбу українців. Він мужньо боровся проти всіх окупантів України: польських, мадярських, німецьких, московських. Завжди перший був там, де найважче, найнебезпечніше. Йшов у передніх бойових лавах і героїчно загинув, як і десятки тисяч революціонерів і повстанців, у нерівному бою зі спецгрупою військ московсько-більшовицьких поневолювачів.

Про Романа Шухевича — генерал-хорунжого “Тараса Чупринку”, легендарного повстанського командира, про його революційну, повстанську та політичну діяльність написано вже чимало. Та скільки не писатимуть про нього, ніколи не буде забагато. Він — уособлення героїчної боротьби українського народу, його безмежного прагнення до Волі, до незалежного державного життя. Він — наша Слава, наша Гордість. Писати про таку людину легко й водночас вельми важко. Легко, бо нічого не треба вигадувати, прикрашати, додавати. Пиши, що бачив, чув, пиши так, як насправді було. А важко, бо усвідомлюєш велику відповідальність за кожне написане слово перед Людиною, яка відійшла у вічність і вже не може його спростувати, ні з ним погоджуватися, ні заперечувати.

Роман Шухевич із сином Юрієм

Роман Шухевич із сином Юрієм

Свій коротенький спогад обмежу подіями, про які досі нічого не сказано або сказано мало чи не зовсім так, як було насправді. Ім’я Романа Шухевича мені, як і тодішній молоді, було відоме ще з часу його діяльності у “Пласті”, серед студентства та з преси, у якій згадувалось його ім’я у зв’язку з політичними процесами у Львові. Серед української інтелігенції родина Шухевичів була знана здавна, а у 1920–30-х рр. дуже популярним стало ім’я Степана Шухевича — дядька Романа, автора спогадів про Українську Галицьку Армію (УГА), відомого оборонця членів УВО і ОУН на судових процесах. Др. Степан Шухевич також обороняв мене і мого брата Ілярія, звинувачених польським судом в організації саботажницьких акцій на Золочівщиніу 1934 р.

Особисто познайомився я з Романом Шухевичем восени 1939 р. у Кракові, в бюро полк. Романа Сушка на вул. Зеленій, де тоді знаходилась також неофіційна канцелярія Крайової ОУН. У той час за дорученням Проводу ОУН