Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Людина повертається з минулого

Читати книгу - "Людина повертається з минулого"

201
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 35
Перейти на сторінку:
глянув неуважливо на вулицю. З висоти другого поверху я бачив освітлені білі фасади нових модерних будинків, сузір'я флуоресцентного сяйва над зеленими галявинами, гірлянди фар на шосе і далеко праворуч — тисячі мерехтливих вогників вечірнього міста. А колись, давно-давно, вчителька водила нас на це самісіньке місце на екскурсію. Тоді місцевість тут була майже незаймана — пагорби, вкриті травою, крокуси, шипшина з колючками й терпкими червоними плодами, що від їхніх волокнин дерло в горлі, отари овець, до яких ми боялися підійти, бо їх стерегли люті собаки, а далі — по-осінньому жовті чагарники, де могли чатувати індійці.

Так, часи міняються, як твердили стародавні філософи на уроках латинської мови. Нині тут співає Даліла й розмовляють про фрейдизм, а відданий вам Петр Антонов колись плентався спотикаючись у хвості учнівської вервечки. Моє місце завжди було там — позаду, щоб не псував гарної картини, бо з-поміж усіх дітей вдягнутий був найгірше. Одяг мені перешивали з батькового. А що обставини примушували татка носити одяг доки можна було, то мої нові костюми від самого початку рясніли латками, що їх нашивала матінка. Ось чому моє незмінне місце було в кінці ряду. І, мушу вам сказати, мене особисто це місце повністю влаштовувало. Коли йдеш позаду, ніхто тобі не заважає, і ти можеш вільно міркувати про своє. Що я й робив.

У той час я думав тільки про те, як стати воротарем національної збірної. Я мріяв забити блискавичний гол у ворота супротивника і показати цілому світові, що значить бути справжнім гравцем. План мій був героїчний, але простий. В ту мить, коли супротивник поведе м'яч до моїх воріт, я перехоплю його, удам, що заміряюся одразу відбити, а сам стрімголов помчу через усе поле і заб'ю невідпорний гол, який наступні покоління вивчатимуть у підручниках з футбола.

На жаль, цей проект, хоча він і зовсім простий, не можна було здійснити. Причина не тільки в тому, що я не входив до складу національної збірної, а й у тому, що ніколи не мав щастя навіть торкнутися до справжнього футбольного м'яча. Такі м'ячі могли ганяти мамії. На нашому ж кутку грали лише твердими ганчір’яними м'ячами, а вони для міжнародних матчів непридатні.

Я ковтнув трохи коньяку, потім уже холодної кави. Двоє за столом, ніби мене зовсім не було, від розмов про фрейдизм перейшли до питання про статевий потяг.

— Не можу зрозуміти, чим тебе так причарувала ота Веса, — напівголосно мовила дівчина.

— Нічим не причарувала… Просто культурна дівчина… — так само неголосно відповів критик Фрейда.

— Культурна, авжеж!.. Як тільки у дівчини високі груди — ви неодмінно оголошуєте її культурною.

— Ну от, і ти теж… — запротестував юнак, заспокійливо поклавши руку на руку дівчини.

З притаманною мені делікатністю я знову задивився у вікно й думками повернувся до передісторії Петра Антонова. Після проектів футбольної кар'єри настала черга музичних захоплень. Вони виникли у зв'язку із кінофільмом «Серенада Шуберта». Демонструвався цей фільм в учнівському кіно, де квитки коштували порівняно недорого. Головний герой, що виконував роль Шуберта, грав на скрипці серенаду під вікном своєї коханої. Стрічка була доволі подерта, і здавалося, ніби фільм знімали під зливою, але ніякого дощу, звісно, не було. Навпаки, світив місяць, ставок у парку таємниче виблискував, і звуки скрипки настільки зворушували, що мені аж заболіло під серцем. На своє виправдання можу сказати, що в той час я перебував у такому віці, коли тільки-но починає ламатися голос і більшість людей пише вірші. Моє захоплення було навіть безневинніше за вірші, бо ніколи не тримав у руках скрипки. «Скрипка? Дурниці! — відказала мама — Уявляєш, скільки коштує скрипка? Це заняття тільки для багатих людей!»

— Гаразд, зрозуміла! — дещо знервовано прошепотіла в цю мить поряд зі мною дівчина і висмикнула руку з руки юнака. — Годі мене розважати цією Весою.

— Хто тебе розважає? Ти сама заговорила про неї… — виправдувався опонент Фрейда.

— Нічого я не говорила. І взагалі думаю, що тобі слід визначити своє ставлення. Веса чи ні, це твоє діло, але мусиш визначити своє ставлення…

Аби дати можливість бороданеві раз і назавжди з'ясувати свої взаємини, я поклав гроші на стіл і рушив до виходу, тим паче, що коньяку у чарці вже не було. Я проходив через заповнений молоддю зал, міркуючи, що оця прихильність до коньяку, хай і сто грамів щовечора, стає поганою звичкою. Треба покінчити з коньяком і перейти, скажімо, на мастику. Саме так, як небіжчик Медаров.

З цим аскетичним рішенням я вийшов на вулицю й знову попав у неонові обійми ночі.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

У святому письмі правильно сказано: і настав вечір, і настав ранок — день другий. Автори того збірника, одначе, забули відзначити, що хоч день другий і настав, наслідків — ніяких. Перша стежка, названа «Ілієв», виявилася дуже короткою і зовсім безперспективною. Треба було зацікавитися другою, що я назвав її «Танев». Але тут постає питання строків. Коли в голові почала вимальовуватися версія, це зобов'язує тебе повністю витратити час на її дослідження. Коротше кажучи, для Танева ще є час. А як є час, то треба якось його згаяти. Дехто в таких випадках обирає кіно. Я вважаю, що дешевше ходити в гості.

Табличка на дверях, перед якими я зупинився, лаконічно промовляла: «Сімейство Сиракових». Красива табличка, майстерно написана од руки. Відчувається культура. Одначе не відчувається, що є хтось удома. Тільки після третього дзвінка двері обережно прочинились, і переді мною з'явилася дещо зів'яла, заспана жіноча фізіономія.

— Громадянка Сиракова?

— Що вам треба?

— Хотів би поговорити, — сказав я і вийняв з кишені службове посвідчення.

Обличчя ніби трохи пожвавилося.

— Заходьте! З ким ви хочете говорити, зі мною чи з моїм чоловіком?

— Однаково, можу й з обома.

— Хвилиночку, — відповіла хазяйка, проводячи мене по різних темних і тісних приміщеннях, заставлених меблями з гострими кутами. — Сюди, сюди, обережно, не вдартеся… Ми, знаєте, трохи прилягли… Звичка така, подрімати по обіді…

Вдарившись об два буфети й три гардероби, я, нарешті, вийшов на білий світ, — : опинився в світлій кімнаті, яка правила, очевидно, за вітальню. В цю мить господиня, повторюючи своє «хвилиночку», несподівано зникла, і я лишився віч-на-віч з самовпевненим молодиком, у якого непокірно стовбурчився чуб.

Портрет був оправлений в рамку і так старанно відретушований, що здавався гладшим за яйце. Величезний фотопортрет примостили на маленькому столику в кутку поряд з букетом штучних квітів, поставлених у вазу-чобіт. Трохи далі стояли старовинні меблі: диван і чотири крісла. На бічних спинках

1 ... 5 6 7 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина повертається з минулого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина повертається з минулого"