Читати книгу - "Ги-ги-и"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли дим розвіявся, я побачив дві відірвані голови. Близнюки чесно виконали свій обов'язок. Бодьові повезло більше — йому лише відірвало руку.
Стрийко тяжко кашляв.
Матуся і Макс трясли головами і били себе по вухах.
Стрийна тим часом вилізла вже на дах, бо зі стриху мала обмежений круговид, і гукала нам:
— Льондзю!
— Гов! — хрипів старий.
— Ти живий? — Живий!
— А кого забило?
— Близнюків!
— Я з них ніколи потіхи не мала. Навіть в такий день мене нервують.
А за хвилю:
— Льондзю!
— Гов!
— Скажи Рузі, най вбере майтки, бо вже знов поліція наступає. Після цього закалатав кулемет, і Рузя кинулася шукати свої майталеси.
Я зрозумів, що нам небагато зосталося.
Бодьо одною рукою вперто ладував гармату. Тепер вже було по цимбалах, куди вона стрелить, бо поліція перла зі всіх сторін. Матінка з Максом вистромляли свої вила то у вікна, то в двері, щоби вороги знали, яка їх грізна зброя чекає.
Стрийко спитав:
— Бодю, будеш стрілєв?
— Буду.
— Ну, то бувай здоров.
Гармата гугупнула так, що на протилежній стіні з'явилися ще одні двері, а одна поліцейська машина радісно спалахнула. Шкода, що Бодьо того вже не побачив.
На даху пролунав гуркіт, а потім голос стрийни сповістив:
— Льондзю! — Гов!
— Я вже полетіла!
— Царство тобі небесне, — перехрестився стрий, коли стрийна важко хляпнула на подвір'я.
Від гарматного пострілу ми всі мали чорні писки і виглядали на ангельських повстанців.
Рузя нарешті вбрала майтки і полізла на дах до кулемета.
Макс спитав:
— 1 що ми їм зробили поганого?
— Загинемо, як герої, — відповіла матуся.
Нагорі знову залунало тарахкання кулеметних черг. Я міг пишатися своєю жінкою. І дивна річ: жодного разу з нею так і не переспавши, я саме у цю вирішальну хвилину відчув до неї такий непереборний потяг, що готовий був мчати на дах і там під кулями кохатися з нею на зло ворогам.
І, може, я б так і вчинив, але у цю хвилю пролунав гуркіт на даху і голос Рузі:
— Тату!
— Гов!»
— Я лечу!
— Царство і тобі небесне. Рузя впала разом із кулеметом.
Стрийко повернув повільно свою голову від вікна, і я побачив у його роті повно крові. Тіло його важко осіло на підлогу.
Я підхопив дубельтівку і збив якомусь поліцаєві кашкета. На більше, видно, ця зброя і не претендувала.
У дверях мужньо боронилися моя матінка з Максом, але сили були нерівні. Поліція дуже хотіла хоча б частину нас захопити живими і стріляла понад голови. Та коли матінка наштрикнула одного, мов галушку, на вила, розлючені поліцейські розпанахали їй кулями живота.
— Бандити! — щиро обурився Макс і кинувся в атаку з вилами. Кінець вже було видно. Я хутенько відскочив од вікна, чиркнув
сірником, і в підвалі бехнуло полум'я.
Знадвору пролунав передсмертний крик Макса.
Я підняв з підлоги поліно і зі всієї сили гаратнув себе в чоло.
8
Що було далі, я дізнався на суді.
Судили, звичайно, тільки мене, бо я один і вижив. Докази згоріли дотла, і я вперто грав вар'ята, вдаючи, що не розумію, чого від мене хочуть.
Я свого домігся. Мене визнали хворим і відправили в божевільню на Кульпаркові.
Зараз я сиджу коло вікна і милуюся зимовим парком. Падає дрібненький сніжок, каркають ворони, на мені чиста піжама, а на колінах — тарілка з манною кашею. Життя прекрасне.
Коли розвесніє, я попрошу санітарочку Олю вивести мене на прогулянку в сад. Я поводжу себе так чемно, що весь персонал не може надивуватися, як я міг раніше чинити такі страшні злочини. Дехто навіть каже, що я страждаю тільки тому, що зостався живий, от на мене одного й спихнули все.
Санітарочка Оля приносить мені цукерки, гладить по голові — та приказує:
— Такий молодий, такий гарний, а тяжко хворий!
Я пробую лизьнути її в руку, а вона ховає її за спину і сміється.
Санітарочка Оля скаже: «Він заслужив,» — і виведе мене навесні прогулятися. На той час у мене під піжамою сховані будуть штани і сорочка, щоб перебратися.
— Дивися, щоб головний не помітив, — усміхнеться старша сестра до санітарочки Олі і відімкне двері.
Ми будемо йти повільно, дуже повільно, адже я за рік і ходити відвик. Санітарочка Оля триматиме мене попід руку і приказуватиме:
— Обережно, ямка… обережно, горбик…
Там, в глибині саду, за густими кущами я усміхнуся санітарочці Олі, візьму її обома руками за горло. Шийка у неї тоненька, лебедина. Хрящики легенько так хруснуть, і тіло її, маленьке і тендітне, повисне мені на руках.
Може, я поцілую її на прощання, а може, ні.
Хутенько перевдягнуся і, зіп'явшись на розлогу липу, опинюся на мурі. Прощальний погляд на дім вар'ятів і — вітай мене, воле!
А поки що — зима. Я чемно жую свою кашу, а коли санітарочка Оля питає про добавку, я спритно лизькаю її долоню й кажу:
— Ги-ги-и!
Кульпарків або Ги-ги-и-2
1
Якщо вам ніколи не доводилося бувати в лікарні для божевільних на Кульпаркові, ви не можете вважати, що знаєте Львів. Бо Львів — то не тільки Кайзервальд, Личаків, Кривчиці, Погулянка, Замарстинів, Клепарів, Голоско. Це ще й Кульпарків. І якими ж мали бути львівські язики, що зуміли перемолоти давню назву цієї місцини Ґольдбергоф на… Кульпарків!
Коли я починаю замислюватися, чому санаторій для вар'ятів ще з 1875 року збудували саме тут, а не на Клепарові, де заклад для людей без одної клепки був би якраз на місці, то все ж таки бачу глибоку у всьому цьому закономірність. Уже сам Пауль Ґольдберґ, який 1425 року заснував це поселення, мав щось у голові не в порядку поскладано. Але, що цікаво, ознаки свого божевілля він став проявляти саме з тієї пори, коли тут поселився. А спричинилися до цього величні дубові ліси, звідки цілими днями линуло меланхолійне кування зозуль. Хтось би його сприйняв так само байдуже, як і цокання дзиґаря, але пан Ґольдберґ чомусь у тім куванні почав уловлювати якісь дивні сигнали. Азбуки Морзе тоді ще не існувало, але вже давньоєгипетські в'язні знали азбуку перестукування. Тому пан Ґольдберґ узяв чистий папір і почав старанно записувати кожне «ку-ку».
Стос паперів із записами невпинно ріс, а пан Ґольдберґ уже не встигав їх розшифровувати. Врешті змусив своїх слуг займатися кодуванням сигналів, а сам присвятився лише тлумаченню. Як на те, дурні слуги не могли збагнути
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ги-ги-и», після закриття браузера.