Читати книгу - "Нарис загальної історії"

режим не був таким, щоб змусити його змінитися. Щодо сировинних ресурсів, то вони завжди присутні: або на місці, або в доступному радіусі.

Ці спостереження ведуть до висновку, що відношення ресурсів до потреб не тільки дорівнює одиниці, а й перевищує її. Економічний режим первісної людини не тільки гарантує добробут, а й забезпечує достаток у прямому сенсі, тобто перевагу ресурсів над потребами. За такого стану важко уявити неприємні ускладнення, навіть суто локального чи курйозного характеру. Щоб прийняти очевидність того, що економіка палеоліту має бути економікою достатку, досить відійти від етноцентристської ілюзії, за якою тодішні ресурси співвідносяться з сьогоднішніми потребами.

Первісне вирішення питання є також природним — у всіх окремих і додаткових сенсах цього вислову. Воно є природним у тому сенсі, що відповідає інтересам людини. Мета економіки більш ніж досягнута, її перевищено, оскільки достаток перевищує добробут. Оскільки потреби в усіх різні, то в умовах достатку всі знаходять собі відповідні ресурси. І тут не можна погоджуватися з зауваженням, буцімто ресурсів, які, безперечно, достатні в середньому, може не вистачити для тієї чи тієї цілі. Смертність дуже висока, зокрема дитяча, але її не можна відносити на дефіцит ресурсів, вона є результатом біологічної кволості виду, яка не виправляється раціональним опануванням чинників, що на неї впливають.

«Природне» означає також: «таке, що відповідає людській природі». Цю відповідність можна вивести з характерних ознак виду. Дотримується свобода в тому сенсі, що жоден із аспектів економічного режиму не можна вважати визначеним. Кліматичні умови та середовище не примушують до жодного розв’язання, а задовольняються лише тим, що забороняють деякі з них. Забороняються небагато з можливих вирішень, тож діапазон способів експлуатації одного й того самого середовища завжди відкритий, і це веде до культурного розмаїття. Наявна раціональність, оскільки всі види господарської діяльності точно відповідають раціональності людської діяльності. Це все — об’єктивні розв’язання, незалежно від того, чи йдеться про дії, про творення чи про пізнання. На всі розв’язання мобілізуються здатності й здібності, якими вид наділений від природи. Це відповідає й цілеспрямованості. Переслідуються всі цілі, і до них беруться зазвичай у задовільний спосіб завдяки, зокрема, тому, що ніколи не доводиться стикатися з економічним блокуванням через нестачу ресурсів, оскільки панує достаток. Ба більше, економічний чинник утримується на своєму природному — підлеглому й стратегічному — місці. Люди виділяють на нього необхідні засоби, не виходячи за межі необхідного. Ось чому, з одного боку, достаток забезпечується не безконечністю ресурсів, а стримуванням потреб, а з іншого — ми маємо справу з суспільством дозвілля, в якому, за підрахунками етнографів, шість годин праці на день і три дні на тиждень достатні для забезпечення всіма ресурсами. Це дозвілля — час, який витрачають на те, що вважають важливим, наприклад на забави! Це привілейоване людство залишається людським у своїй погрішимості. Люди здатні на помилку: так мисливець може повернутися з полювання ні з чим. Вразливі й етнічні групи: та чи та група могла зникнути в біологічному чи культурному сенсі.

«Природне» значить, зрештою, «стихійне». Стихійність проявляється по-різному. Прояви людської природи та використання її природних даних відповідають природі речей економічних. Ми маємо справу з видом, що відрізняється від усіх інших завдяки своїй незапрограмованості: він має безконечні здібності пристосовуватися до всіх типів середовища, не припиняючи при цьому бути видом єдиним, де мінливість обмежується фізичними ознаками, які не позначаються на людськості людей. Про стихійність говорить також повна інтеграція людського виду в живий і фізичний світ. На цій стадії не помітно жодної дихотомії між видом і рештою реального світу: маємо інтегральну систему природи, в якій вид — це елемент, що посідає своє місце і сприяє її регулюванню. Система природи не застигла, вона перебуває в постійному розвитку, зокрема жива природа. Лінія Homo аж до появи Sapiens sapiens є однією еволюційною гілкою з-поміж незліченних інших, але для неї характерна та вирішальна особливість, яка веде до межі, за якою живий вид може відірватися від системи природи, принаймні до деякої міри. Стадія палеоліту відповідає перетинанню порогу, але без актуалізації його розривного потенціалу.

Первісне й природне розв’язання економічної проблеми також еволюційне. Певний еволюційний потенціал криється в співвідношенні між потребами й ресурсами. Слід виключити серйозну й тривалу зміну цього співвідношення через зменшення ресурсів або через збільшення сталих потреб. Перша з наведених причин майже неможлива завдяки запобіжному запасові, що залишається між використовуваними й не використовуваними ресурсами. Якщо зникає дуже велика дичина, то змінюється харчова стратегія. Коли меншає такої повільної й доступної здобичі, як черепаха, її в харчуванні заміняють рухливішою дичиною, як-от зайцем, кролем, куріпкою. Другу причину виключає те, що густота населення, так само нижча за межу виснаження ресурсів, постійно підтримується в рівновазі — десь один житель на десять квадратних кілометрів — демографічними, а надто соціальними чинниками. З огляду на таку еволюційну неможливість зміни цього співвідношення слід насамперед розглянути гіпотезу збільшення ресурсів не за допомогою штучного втручання, а природним шляхом. Нашу увагу може привернути одна-єдина можливість, а саме кліматичні зміни, якими супроводжувався прискорений відступ четвертинної льодовикової системи. Він сприяв збільшенню розмаїття видів на одиницю площі та більш високій репродуктивності на вид. Результатом цього могло стати і стало розширення харчової стратегії.

Само по собі таке розширення не має підстав вести до економічної зміни, але зміна, яка станеться з інших причин, може бути легше поширена, оскільки не вимагатиме жодного стрибка. Так, приміром, хліборобство може розвиватися вже в зоні помірного клімату, тоді як у холодних або арктичних регіонах йому треба буде пройти попередні технічні прориви. У зонах, які визначаються рельєфом і характеризуються близьким сусідством спеціалізованих і однорідних мікросе-редовищ, яскравіше, ніж у інших, проявляється таке примноження й розширення харчових стратегій. Зі сказаного можна зробити два цікавих висновки. По-перше, розкривається діапазон можливих пошуків і збільшується вірогідність того, що пошук приведе до цілком нового результату, якого люди й не прагнули. Іншим висновком є перехід до осілого способу життя для експлуатації кількох мікросередо-вищ у меншому радіусі. Що коротшим є радіус, то більшими мають бути ресурси. Проте існує природний обмежувач, а саме те, що ресурси є відсотками з природного капіталу. Якщо дієвці хочуть знести цей обмежувач, вони повинні оштучнити природу.

Від системи потреб залежать й інші види еволюційної ймовірності. Достаток палеоліту забезпечується обмеженням потреб, до