Читати книгу - "Пожежник"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 195
Перейти на сторінку:
він прикривається? — Перевівши погляд на Пожежника, вона насупилася, силкуючись пригадати, що ще він намагався їм пояснити. — Будівля обвалилася — ви сказали, він був «прямісінько там». Ви мали на увазі, що він був у самому будинку, разом з матір’ю, коли він руйнувався?

— Так. Саме це я й намагався пояснити. Її вбило. Його зачепило уламками. Ми дістали його, і на той час фізично він здавався, ну, трохи пошарпаним, але не було нічого серйозного. А коли припинив їсти й реагувати на людей, ми списали все на шок. А цього ранку він почав пріти й не міг навіть всістися, щоб не заболіло.

— Якщо удар прийшовся в живіт, це могло пошкодити його апендикс. Коли він востаннє випорожнювався?

— Не сказати, щоб я слідкував, коли малий какає. Та, думаю, можу запитати, якщо цей джентльмен не проти мене відпустити.

Гарпер перевела погляд на Альберта, який стояв розгублений, злегка розтуливши рота.

— Що ж, — промовила вона, і вперше її голос пролунав роздратовано. — Пустіть його. Тіп-топ[19].

«Тіп-топ» було її улюбленою примовкою Мері Поппінс, і Гарпер ще з дитинства взяла собі за звичку замінювати, коли вдавалося, лайку Джулі-Ендрюсизмами[20]. Це давало сталеве відчуття контролю й часом нагадувало про її найкращі якості.

— Перепрошую, мем, — пробурмотів Ал, і не лише забрав руку з горла Пожежника, а й чемно підтримав його, перш ніж відійти вбік.

— Моє щастя, що ти нарешті відпустив мене, — проказав до нього Пожежник, і в його голосі не було ані гніву, ані роздратування. — Ще хвилина — і замість того, щоб доправити пацієнта, я сам став би пацієнтом. — Пожежник усівся поруч з хлопцем, та спинився, аби ще раз посміхнутися до Гарпер. — А ти молодець. Подобаєшся мені. Тіп-топ!

Чоловік вимовив це так, наче ці слова насправді значили «молодчина!»

Він повернувся до Ніка, який великим пальцем витирав з обличчя сльози. Пожежник виконав руками декілька жвавих жестів поспіль: затиснуті кулаки, націлений палець, одна рука стиснута, тоді як інша ширяє навколо неї. Гарпер уявила чоловіка, який бавиться з ножем-метеликом або стрибає крізь звукоряди на якомусь фантастичному, проте невидимому музичному інструменті.

Нік простягнув три пальці й стиснув їх докупи, наче намагався схопити муху на льоту. Цей жест Гарпер знала. Більшості людей він знайомий. «Ні». Далі були рухи, яких вона не розуміла: його долоні, руки, обличчя — все в русі.

— Він каже, що не може сходити в туалет. Пробував, але боліло. Після нещасного випадку він до вбиральні не ходив.

Сестра Лін видихнула повітря з легень одним жорстким дмухом, наче нагадуючи всім, хто тут головний.

— Отже. Вашого сина оглянуть... тип-топ. Альберте, чи не викличете по радіо ноші?

— Я вам уже казав — він не мій син, — нагадав Пожежник. — Я пробувався на роль, та виставу скасували.

— Отож, ви не член сім’ї, — відказала сестра Лін.

— Ні.

— Це означає, що я не зможу допустити вас до хлопця, коли його обстежуватимуть. Мені... мені дуже шкода, — промовила сестра Лін, і вперше за цілий день це прозвучало не лише невпевнено, а ще й змучено. — Лише сім’я.

— Він буде наляканий. Йому вас не зрозуміти. Він розуміє мене. Він може говорити зі мною.

— Ми знайдемо когось, хто зможе з ним спілкуватися, — відповіла сестра Лін. — Окрім того, тільки-но він пройде крізь ці двері, він у карантині. Єдині, хто потрапляє туди, це уражені драконячою лускою або мої підлеглі. Щодо цього жодних винятків, сер. Ви розповіли нам про матір. Він має ще якихось родичів?

— У нього є... — почав був Пожежник, але затнувся, насупився й похитав головою. — Ні. Не лишилося нікого. Нікого, хто міг би прийти й побути з ним.

— Гаразд. Дякую... дякую за те, що поставили нас до відома. Відтепер він під нашою опікою. Ми з усім розберемося.

— Не дасте нам хвилинку? — запитав він у неї, тоді знову глянув на Ніка, на очах якого мерехтіли свіжі сльози. Здавалося, спершу Пожежник віддавав йому честь, тоді доїв уявну корову, а завершив, вказуючи на груди хлопцеві. Реакція Ніка не потребувала жодного перекладу. Він притулився до Пожежника, щоб дати себе обійняти: лагідно-лагідно.

— Я б воліла, аби ви цього не робили, сер, — сказала сестра Лін. — Вам зовсім не захочеться підхопити те, що в нього.

Пожежник не відповів — і не відпускав, допоки подвійні двері не розчахнулися й з них не вийшла медсестра, штовхаючи коридором перед собою ноші.

— Я повернуся, щоб перевірити його, — Пожежник підхопив хлопчика обома руками й поклав на ліжко-каталку.

Сестра Лін відповіла:

— Ви не побачитеся знову, коли він опиниться в карантині.

— Лише довідаюся про його стан на стійці реєстрації, — сказав Пожежник. Він обдарував Альберта й сестру Лін глузливим, але все-таки не злісним кивком вдячності, і повернувся до Гарпер. — Я ваш боржник. Кажу це без жодних жартів. Наступного разу, коли знадобиться хтось, щоб загасити пожежу, сподіваюся, викличете саме мене.

Через сорок хвилин малий уже був під наркозом, і доктор Наб, хірург-педіатр, розрізав його, аби дістати запалений апендикс завбільшки зі стиглий абрикос. Хлопець пробув у реабілітації наступні три дні. На четвертий він зник.

Сестри в реабілітації були певні, що з кімнати він не виходив. Вікно було широко прочинене, тож ширилися чутки, що він вистрибнув у нього. Та це було божевіллям — відділення реабілітації розташовувалося на третьому поверсі. Стрибнувши звідти, він зламав би обидві ноги.

— Може, хтось взяв із собою драбину, — припустив Альберт Голмс, коли тему вкотре обговорювали за мискою китайського рагу в кімнаті персоналу.

— Немає такої драбини, яка б дістала до третього поверху, — відрізала сестра Лін роздратованим, засмученим голосом.

— Драбини пожежної машини вистачило б, — сказав Ал, запихаючи до рота сайку.

4

У самий розпал літа, в ці задушливі, перегріті дні, коли ледве керована криза гойдалася над прірвою некерованої розрухи, глуха дитина була не єдиним пацієнтом, що зник з Портсмутського шпиталю. Серед заражених була й та, кому вдалося вціліти в ті останні дні, перш ніж усе — буквально, не метафорично — пустилося з димом.

У той місяць вітер задував з півночі, і узбережжям Нью-Гемпширу осіла зловісна бура імла, принесена зі згарищ, що лютували в Мені. Цілісінький Мен палав — від канадського кордону й аж до самого Скоугіґена, сотні миль колючих ялин й духмяних сосон. Ніде було подітися від цього смороду, кисло-солодкого душку палених вічнозелених.

Запах супроводжував Гарпер навіть у снах, де щоночі вона бачила багаття на пляжі, смажені на вогнищі хот-доги та свого брата Коннора. Інколи замість сосисок на палицях пеклися людські голови. Час від часу Гарпер з криком прокидалася. А

1 ... 5 6 7 ... 195
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пожежник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пожежник"