Читати книгу - "Мій тато — кілер"

class="book">Ми заїхали в аптеку неподалік будинку, в якому я жив. Крихітна кімнатка, заставлена скляними прилавками з порцеляновими склянками й колбами із сушеними водоростями та зміями. Послужливий господар аптеки загортав ліки, обрані Юкіко, в папір із заздалегідь видрукуваними на ньому рецептами готування зіль.

Дивні зілля.

Куплене моєю маленькою юдзьо «відьомське молоко» — манюсінький флакончик, який коштував майже півкіло паперових єн.

Дві ефірні олії, що містяться в мускатному горісі, — ізосафрол та міристицин — стали прообразом наркотиків МДА і ММДА (останній більше відомий як «екстазі»).

— Я не зможу заснути…

Я знав про це.

— Мені буде дуже погано…

Після того, що вона дозволила зробити з собою…

— Я можу просити пана про милість?

— Звичайно.

— Я усамітнюся?

— Ні, — сказав я. — Я хочу подивитися.

— Добре.

Юкіко розклала згортки на кухонному столі, а я курив поруч, обпершись об стіну.

Моя кухня була обставлена в європейському стилі — звичайні стіл, стільці й газова плита. Але розміри її були такі, як майже скрізь у Країні Вранішнього Сонця — метр вісімдесят на метр двадцять. Але ми все одно вміщалися тут.

Діставши керамічну мисочку, Юкіко налила в неї трошки підігрітої води. Цілий ритуал з обкладанням чайника серветкою і чеканням останньої краплі з піднятого носика.

А потім настав час готування:

мускатний горіх — помішування мініатюрною ложечкою;

амбра — і навколо нас розлився чудовий аромат;

женьшень — дочекатися, поки осяде;

ріг носорога — помішування в інший бік;

трохи попелясто-зеленої трави і єдина крапля «відьомського молока», що блиснула розплавленим бурштином.

Не запитуйте, що це таке. Та й навіщо вам знати про це?

— Я приготувала це для пана.

Я загасив сигарету й посміхнувся.

— Мені незручно просити про це, адже Юкіко сама в цьому винна, але чи міг би пан випити приготованого нею настою?

— Звичайно.

Я підніс чашку до губ. Пахнуло так собі одеколоном, що перебродив на сонці.

— До дна?

— Як панові буде завгодно.

Я випив усе.

Це був засіб, що перетворював чоловіка на тварину. Давав йому змогу кохатися дванадцять годин поспіль.

Юкіко було необхідне кохання. Після тих забав із мотузкою їй потрібно було багато годин плотських задоволень.

Кохання… А чом би й ні?

Коли мої губи торкнулися осаду, я поставив чашку на стіл.

Рі-но-тама — дві порожні срібні кульки. В одній із них міститься кулька ртуті, а в другій — вібруючий металевий язичок. Обидві кульки обережно вставляються в йоні, і їх закривають клаптиком шовку. При ходьбі й розгойдуванні ртутна кулька створює легку вібрацію, а «дзвіночок» видає ледь чутний дзенькіт.

Але як описати це кохання? Як описати пагіння дикого винограду, котре обплітає старий мур?

Як описати потоки води? Пінні хвилі, що пестять шкіру?

Зіниці, звужені до розмірів крихітного шпилькового сліду. Очі Юкіко, що стали ще вужчими. Вона дивиться на мене хижачкою, що зачаїлася в печері. Пожирачкою мертвих. Погибеллю для живих.

Піт. І її тіло, що пригорнулося до мене. Тіло, що переживає ще одну смерть.

Мить смерті.

Кігтики, що впились у простирадло.

А потім — нескінченний поцілунок, під час якого вона перетворюється спершу на покірну лань, а потім знову на розлючену самицю — лісову кішку.