Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

років вона старша за Юру. Ага, на вісім. «Багато», — подумала вона. * * *

Міліція, природно, нічого путнього не знайшла. Відбитки пальців, природно, ні в кого не брали. Скандал, природно, затих. Олекса Тарасович зник з її обрію. Вона намагалась не дивитися на Юру на своїх уроках. Почала залишати Колю після уроків і робити з ним домашні завдання. З директрисою було встановлено перемир’я. Словом, життя тривало.

Якось, коли Аврора Чингізівна працювала з Колею після уроків, до класу ввійшов чоловік, за жіночою класифікацією, «інтересний мужчина середнього віку з благородною сивиною на скронях».

— У мене заняття! — різко сказала Аврора Чингізівна.

Чоловік угідливо кивнув:

— Я почекаю!

Аврора Чингізівна замовкла в очікуванні, коли він вийде з класу. Натомість чоловік попросив:

— Можна я тут зачекаю? Тобто в класі?

Аврора Чингізівна завагалась, однак дозволила: судячи з зовнішнього вигляду, чоловік був небідний. Не може ж вона примусити його швендяти порожнім темним коридором, де ніде навіть присісти.

— Ну що, Колюню, давай спробуємо розв’язати це рівняння. Отже, ти бачиш, що в ньому є члени з іксами, а є члени без іксів. Що ми робимо з членами з іксами?

В іншому кінці класу почулося здавлене покашлювання. Це дав про себе знати чоловік з благородною сивиною. Аврора Чингізівна кинула на нього осудливий погляд. Чоловік жестами вибачився. Аврора кивнула і повела далі:

— Отже, що ми робимо з членами з іксами?

— Лишаємо зліва.

— А що робимо з членами без іксів?

— Переносимо вправо.

— Добре, а коли переносимо члени, що ми маємо пам’ятати?

— Що ми маємо пам’ятати? — перепитав Коля.

— Ну, згадай. При кожному члені є що?

— Що є? — знову перепитав Коля.

— Є знак: або мінус, або плюс! — терпляче пояснювала Аврора Чингізівна.

— А-а, згадав: мінус змінюється на плюс, а плюс — на мінус!

— Молодець! Давай, розв’язуй!

Поки Коля пихтів над рівнянням, Аврора Чингізівна підійшла до «інтересного мужчини».

— Ви хотіли зі мною поговорити?

— Так, я до вас маю ділову пропозицію.

— А ви хто?

— Я — батько Юри Корсака. Мене звати Сергій. Сергій Костянтинович.

Аврора Чингізівна ледь стрималася, щоб не почервоніти. Отой випадок, що стався тиждень тому на її уроці, коли Юра боровся зі своїм стояком, здавався їй чимось непристойним. І вона відчувала за собою провину. Варто було їй заплющити очі, як вона бачила перед собою сірі спортивні штани, з яких випирала могутня молодеча зброя, яку намагалася втиснути назад могутня молодеча рука.

— І що ви хотіли? — суворо спитала Аврора Чингізівна.

— Я хотів би, щоб ви позаймалися з моїм сином на додаткових уроках. Ціна не має значення.

Аврора Чингізівна, уявивши, як залишатиметься віч-на-віч з цим молодим лосем, запротестувала:

— Я не беру учнів!

— А Коля? — лукаво спитав Сергій Костянтинович.

— Це суто альтруїстична акція з мого боку, — пояснила Аврора Чингізівна. — Педагогічний експеримент. Я хочу довести суспільству, що дитина з неблагополучної сім’ї, яка тиняється з бомжами, нюхає клей і чинить дрібні крадіжки, не втрачена для суспільства. Я вірю, що зможу зробити з Колі нормальну людину, — перейшла вона на пафос.

— Ав… — Сергій Костянтинович затнувся, вийняв аркушик із внутрішньої кишені піджака, розгорнув його і прочитав:

— Авроро Чин-гі-зівно!

Вона впізнала на аркушику кострубатий почерк Юри і замахала руками:

— Ні, ніяких прохань! — Вона справді боялась лишатися з Юрою наодинці.

— А як щодо того, щоб піти зі мною повечеряти і обговорити все в неформальній обстановці? — запропонував Юрин папашка.

Аврора Чингізівна невдоволено зітхнула:

— Я знаю, чим це закінчиться! Ви примусите мене згодитися на вашу пропозицію!

— Так, ви вгадали. Але посудіть самі: чим мій Юра гірший від Колі? Я так само хочу, щоб з нього були люди!

Аврора Чингізівна завагалася. За всієї своєї цинічності вона щиро переживала за молоде покоління.

— Я подумаю, — невпевнено сказала вона.

З іншого кінця класу почувся голос Колі:

— Аврало Чингізханівно! Я вже!

Аврора Чингізівна повернулася до учня і в розпачі побачила, що зробити з нього математика їй буде дуже важко: Коля знову все наплутав.

— Ти знову все наплутав! — втомлено сказала Аврора Чингізівна. — Іди вже, герой, продовжимо завтра.

Коля у відповідь смачно чхнув.

Вона почувалася виснаженою. Всі її ілюзії розбивалися вщент: і щодо Колі, і щодо Олекси Тарасовича, і щодо неї самої. Вона сіла за стіл, обхопила голову руками і так просиділа кілька хвилин.

Сергій Костянтинович терпляче чекав.

У Аврори Чингізівни смоктало під ложечкою, вона від ранку нічого не їла. Перспектива наїстися надурняк видалася їй привабливою.

— Ну