Читати книгу - "Пан Халявський"

я не міг і розібрати, а повторити — не пригадав, що написав був. Ну, та дарма. Ми й без того всі знаємо все. Хм!)

Ось такі гості зібралися й сидять статечно. Десь уже опівдні, годині об одинадцятій, засурмили сурми, забили бубни — їде сам, їде вельможний пан полковник у своєму берлині; машталір раз у раз ляскає пугою на четверню вороних коней, в посріблених шорах, а вони без фореса, чи по-теперішньому форейтора, йдуть на самих віжках машталіра, що сидить на правому кореняку. Вбрання на машталірі й ремінь на шорах зелені, бо й берлин був зелений.

Батенько з матінкою вийшли зустрічати його ясновельможність на рундук, себто на ґанок. Батенько кинулися до берлину, одчинили дверцята й приймали пана полковника, який вилізав, спираючись на батенька. Тут батенько поцілував його руку, а він, — се, далебі, я сам бачив і ніяк не брешу, — він, вилізши, обійняв батенька. Матінка на рундуку дуже низько вклонилися панові полковникові й, коли він зійшов на наш високий рундук, кинулися також, щоб поцілувати його руку, та він відсмикнув і допустив матінку поцілувати себе в уста. Сим він почав давати на розум, що недавно був у Петербурзі й бачив тамтешню політику. За таку відмінну честь матінка знову йому пренизько вклонилися й принижено просили його ясновельможність ущасливити їхню вбогу хижу своєю присутністю. Полковник просив їх іти вперед, та матінку, дарма що вони були трохи такі простуваті, де треба, важко було охитрувати: хоч вони й чули, що пан полковник просить їх іти вперед, хоч і знали, що він вивіз багато петербурзької політики, все ж ніяк не пішли поперед пана полковника і, йдучи позаду його, перезирнулися з батеньком, в котрого на обличчі сяяла радісна усмішка від матінчиної спритності.

У сінях пана полковника зустріла вся чоловіча стать, стоячи по чину й віддаючи честь поклонами; коли ж він увійшов у кімнату, вся жіноча стать зустріла його біля дверей, низько й поштиво вклоняючись. Пан полковник, всупереч своїм поняттям політики, яку він запозичив у Петербурзі, через те що був гладкий, одразу ж умостився на осібно приготоване для нього високе крісло з м'якими подушками й запропонував дамській статі теж сісти, однак вони ніяк не поступалися й тільки мовчки вклонялися. Аж ось коли він оголосив, що, бувши в Петербурзі, до всього придивлявся й дуже ясно бачив, що жінки там сидять навіть при особах у генеральських рангах, тоді тільки вони мусили сісти, та й то сиділи про око: коли пан полковник був ласкавий спитати котру про щось, тоді вона спішила встати й, низько вклонившись його ясновельможності, вп'ять сідала, не сказавши на відповідь нічого. Навіщо було й відповідати? Якщо відповідь мала стверджувати, то се й без слів показував уклін; якщо ж слід було заперечити щось панові полковнику, то, не насмілюючись на таке зухвальство, яснили се поклоном. Де тепер побачиш сю витончену чемність? У нашої молоді? Гей-гей! І не кажіть мені про неї!

Помітно було, як батенько бентежилися, що пан полковник зволив бути веселий. Почувши чижа, що голосно й приємно співав, пан полковник похвалив його; і враз батенько, низько вклонившись, зняли клітку й, винісши, віддали її людям пана полковника, щоб прийняли її й обережно довезли додому, «як річ, яка подобалась його ясновельможності».

Пан полковник, розмовляючи з старшими, котрі стояли біля стіни й ні в якому разі не сміли сідати, зволив закашлятись і плюнути перед себе. Притьмом один з бунчукових товаришів, поважний старий, кинувся й шанобливо затер ногою плюню його ясновельможності: отака була витончена політика в той вік!

Трохи згодом дворецький вніс велику тацю, заставлену срібними позолоченими чарками; а на другій таці несли кришталеві, — пам'ятаю, їх батенько купили в цесарця, що приходив до нас з товарами, — карафи, наповнені різного сорту, смаку й кольору горілками, котрі матінка навмисне для сього приготували. Горілки не подавали нікому, поки батенько й матінка з своїх рук не просили пана полковника.

Коли він зволив прийняти в руки чарку, тоді тільки почали підносити гостям, і кожний наливав собі бажаної горілки, а батенько одно припрошують кожного, щоб повніше налипали.

Пан полковник був політичний. Він, не пивши, держав чарку, поки всі не налили собі, і аж тоді взявся пити. Всі гості дивилися на нього: якби він випив усю чарку одним духом, то й вони випили б так само, але що полковник пив, присьорбуючи, то й вони не сміли випивати перше його. Коли він зволив морщитися, показуючи міцність випитої горілки, або цмокав губами, милуючись смаком горілки, то й вони всі робили те ж саме, щоб догодити його ясновельможності.

Пан полковник, випивши горілку, зволив довго розглядати чарку й похвалив її. Справді, чарка була чудова: величенька, ваговита, гарно визолочена, ще й з гербом Халявських. Політика вимагала і чарку віддати панові полковнику, ню батенько залюбки й виконали.

Після сього пана полковника запрошено випити по другій чарці. До того ж батенько, низенько вклонившись, доповідали: «Осмілюсь найуклінніше доповісти вашій ясновельможності, що після першої не закусюють» — і на сей раз панові полковнику поставили другу чарку, таку ж, і він випити випив, та вже не хвалив чарки. Йому наслідували й опрочі гості, маючи на увазі чоловічу стать, оскільки жінкам і підносити не сміли; вони статечно й тихо сиділи, тільки обертаючи пальчики один коло одного, — мода ся зайшла з давніх-давен, довго держалася, та й се вже зникло, і пальчики жіночої статі спокійні, не крутяться! — або кінчиком вишитої хусточки махали на себе, бо в кімнаті було душно від народу.

Ще трохи згодом батенько підступили до пана полковника з доповіддю, що, мовляв, «поставивши тарілки, чи не буде ласкава, ваша ясновельможність, по чарці горілки?». Тут пан полковник, підвівшись, сказали «стривайте» й пішли, їм забажалося прогулятися. Така вже була їхня натура. Тільки-но пан полковник устав, то й уся жіноча стать піднялася, себто з своїх місць; а пан полковник