Читати книгу - "Земля Георгія"

передаси, як стрінеш. Був би пив, вже б десь у колонії рукавиці строчив на машинці. А я, бачиш, сиджу з тобою на вахті й теревені правлю. Ну, забрали штурманський диплом на рік, ну, змайнали в матроси, ну, вираховують із зарплати половину на оплату рятувальної операції. Але ж і «Середня коса» цілісінька, і я не за ґратами. Вважаю, що пощастило. І не Акопянові, а саме мені.

Телеантену я відкрутив з мачти, затяг до салону і перепаяв наступного ж ранку. Надворі вже морозно було, й олово не плавилося.

* * *

Не знаю, це попередні головорізи так наше керівництво нажахали, чи це мене нажахали горді птахи-говоруни під дошкою пошани, але жодного шибеника і шибайголови в основному екіпажі «Кішки» мною виявлено не було. Навпаки, усім нам перед відбуттям до Херсона кадровики та керівники казали: «Ну, з підвищенням тебе».

Другий механік ішов перший рейс другим механіком. Третій механік ішов перший рейс третім механіком. Кухар ішов у перший рейс взагалі. Щодо боцмана я не уточнював, нагоди не було, був він зі старих кадрових матросів, може, десь і боцманював до цього. Щодо другого штурмана й уточнювати не треба: на лобі в нього було написано, що перший рейс Другим, і то лише тому, що Третього у «Кішки» в штаті немає. Стармех теж раніше працював другим механіком на великих пароплавах. Про мене ви вже в курсі.

Й от, виявляється, капітан Атамас — теж перший рейс у капітанах. Це вже не штрафний пароплав виходив, а якийсь кар’єристський. Статистику дещо псували артільний матрос та Григорович. Але якщо зважати на те, що артільним матрос Вітя став уперше, а Григорович мав піднятися до старпома теж із матросів, винятку не було жодного.

Ох, ми їм наловимо риби! Це як кинути людину в море, не спитавши, чи вміє вона плавати. Випливе — значить вміє. Керівництво наше виправдовувало лише те, що іншого способу визначити, чи потягне людина начальництво радіостанції на РС-300, ніж призначити її начальником і подивитися, що з того вийде, насправді нема. І сама людина того не знає, навіть якщо допит влаштувати. Це кожного керівника зокрема виправдовувало. А от зібрати нас усіх докупи на борту «Кішки» одночасно — це вже був перебір.

Але море саме з’ясує, хто його вартий. Джозеф Конрад знався на морі і недарма вигадав девіз: «Зроби це або помри».

* * *

Добре все ж таки, що я пишу не вахтовий журнал. Вахтовий журнал розгортається вздовж непохитної лінії часу, як давньоруський літопис. Навіть якщо нічого не відбулося, в ньому заведено писати «нічого не відбулося», або «сигналів нема», або «стоїмо в попередній позиції» та інші «порожні роки». А от авторові оповідань вільно перескочити на три тижні вперед та ще й перенестися з Херсона одразу до Поті. І самому трохи посивіти, розкабаніти й порозумнішати заднім розумом. І все лише для того, щоб показати читачеві, що за людина був капітан Атамас і те, що не кашкет перетворює людину на капітана.

* * *

Штурмани цього не визнають, але вони всі — максималісти. Кожен з них, подаючи документи до морехідного училища, мріє стати капітаном. Не менше і не більше. Але вчать не на капітанів, вчать на «судноводіїв». Шлях на капітанський місток триває добрий десяток років, а для кого — і десятки років. Це радистам щастить — бац-бац — і в дамках. Уже начальник радіостанції, радіооператор першого класу, бо класи лише два, і вище першого не скочиш.

Шлях до капітанського жетона і погонів з трьома широкими золотими личками починається з матроса другого класу. Це обробник риби в рибцеху або палубний матрос, йому навіть на стерні стояти чи трал ставити ще не дозволяють, це вже матроси першого класу роблять. А далі — пішла писати бухгалтерія та кадри. Якщо є знайомий капітан, попросіть-но його показати свою трудову книжку. Можна й паспорт моряка, але штурманська ієрархія в один паспорт не влізе.

Четвертий помічник капітана ПР[4] «Ван Гог». Третій помічник на супертраулері «Зірка Азова». Ще з п’ять пароплавів на цій «веселій» посаді, коли ти в рейсі маєш вносити коректуру до всіх карт по всьому Світовому океану, вести суднову канцелярію, друкувати на машинці накази по судну, таскати за собою портами в портфелі усі документи екіпажу, а уявіть-но собі екіпаж у 120 осіб, як на тій «Зірці Азова», і в кожного щонайменше — паспорт, диплом та медична книжка, не кажучи вже про інші сертифікати. А, забув! Третій повинен усе це встигати зробити у вільний від вахти час. Бо вахту він уже стоїть самостійно.

Один мій знайомий «трояк» колись їхав з портфелем з управи на судно і вирішив попити по дорозі пива з діжки. Випив, сів на автобус та й їде до порту. Але щось муляє. Матінко рідна! Портфель з документами біля діжки забув!

Добре, що коли він рисаком прибіг на попередню зупинку, алкаші ще не второпали, що власник портфеля вже поїхав собі автобусом. Після цього цей «трояк» за тиждень до рейсу брав порожній портфель і ходив скрізь тільки з ним — портфельний рефлекс розробляв.

Ну, набігав тисячу морських миль з документами по причалах третім — можна тобі вже й другим помічником ставати. Цей на рибалках харчами та вантажем завідує, оскільки вантаж здебільшого — морожена риба, а вона — теж харчі. Кар’єрне зростання і набирання плавального цензу підкріпляється також зміною дипломів. Штурман малого плавання — капітан малого плавання — штурман далекого плавання — капітан далекого плавання. Другі помічники — вони ж Ревізори — вже, як правило, штурмани далекого плавання. Має Ревізор уже і першого підлеглого — артільного матроса, який рубає сокирою туші м’яса, видає на камбуз картоплю й цукор та краде морожену