Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

уразити уяву простачків, які можуть сюди завітати, і впевнити їх у думці, що алхімік – чорнокнижник; і значною мірою це й справді було так, бо пан Янек не був настільки заможний, щоб міг увесь час віддаватися праці над Великим філософічним творінням – йому доводилося заробляти на хліб усілякими способами. Досі найбільшим його успіхом був так званий Смарагдовий еліксир, який він приготував за давніми халдейськими рецептами і з допомогою якого його величність імператор свого часу позбувся відомої, вельми делікатної недуги; еліксир приніс панові Янеку герб – срібне гніздо квочки на золотій курячій ніжці на чорному тлі – і дворянський титул. На жаль, імператор, себелюб і дріб’язкова людина, зберіг за собою право користуватись цим еліксиром і пригрозив панові Янеку, що коли той відкриє таємницю ліків, він поведеться з ним більше ніж жорстоко – дасть вказівку канцелярії Святої інквізиції поцікавитись його діяльністю, що для алхіміка практично означало б катівню і смерть на вогнищі. А що з самого дворянського титулу не проживеш, то пан Янек Кукань із Кукані змушений був інколи блукати й слизькими та негідними його амбіції стежками – готувати примочки для виведення веснянок та бридких кущиків волосся, що мало добрий збут при дворі, і кит для горщиків, який у нього купували мандрівні ремісники, давати поради добрягам, котрі приходили до нього, як до чарівника, щоб він поворожив їм на скляній кулі або на долоні чи закреслив у календарі дні, коли їм щаститиме, і купували ліки проти моровиці, пристріту, зачаття, бородавок і невезіння в картах. Відвідували його й майбутні породіллі, щоб він сказав їм, хто в них буде, – з цією метою він користувався гранованим кришталем: підвішений на нитці над лоном жінки, кришталь повертався праворуч, якщо мав народитися хлопчик, і ліворуч, якщо мала народитися дівчинка; зверталися до нього й власники садиб, щоб він з допомогою вербового прутика відшукав їм воду.

Та тепер, коли в його щільно запаяній колбі визрівала квітка Філософічного золота, яка сповіщала про себе давно очікуваною червоною барвою, надходив край цим неприємним і принизливим мукам і, навпаки, наближався час, коли, як мовилось в одній англійській комедії тих часів,[2] пана Янека обмахуватимуть страусовими перами, десятьма в одному віялі, й подаватимуть йому всякі їства на агатових тарелях, оздоблених золотом, смарагдами, сапфірами та рубінами.

Гомункул

Як легко здогадатися, час Петрового приходу на світ припадає на той 15** рік, чи на 15**, чи навіть на 15**, коли, якщо нас не зраджує пам’ять, француз ішов війною проти іспанця, який, наскільки ми можемо розібратись у цій колотнечі, воював також проти турків, а ті, в свою чергу, – проти угрів, що вже недалеко від нашої землі, отож від цього в нас панували і страх, і лемент, тим часом як італієць був на ножах з французом, який боронився від англійця, а поляк бився з татарином, німець гострив зуби на датчанина, до того ж католики знищували протестантів, а протестанти – католиків; коли морові пошесті змінювалися епідеміями віспи, й коли земля тріскалася від спеки, й коли її заливали тривалі дощі та повені, а люди стогнали під тягарем дедалі сутужніших податків, і всі в один голос запевняли, що такого лихого століття не було ще за всю історію, а того, що випало на долю тодішнього покоління, не звідав ще ніхто в світі.

Та це тільки так, між іншим, бо пан Янек Кукань із Кукані по-філософському нехтував загальною суєтністю й був далекий від чвар, і скнарості, і потерпань, і заздрості, і всією силою свого незвичайного розуму зосередився на Великому творінні. Як уже мовилося вище, це Велике творіння входило в свою завершальну стадію, але ще важко було сказати, як довго ця остання стадія триватиме – може, день, а може, тиждень, місяць або місяці; вчені книги, в яких розповідалося про пошуки Каменя філософів, у цьому пункті, так само як і в безлічі інших, дуже неодностайні й туманні і сходяться тільки в одному: в цій завершальній фазі визрівання Каменеві філософів треба приділяти особливо пильну увагу. Тож панові Янекові не залишалося нічого іншого, як пильнувати, підтримувати в пічці вогонь, вірити, уповати й надіятись.

Терпляче виконуючи все це, алхімік поринав також у приємні роздуми про поєднання в часі двох народжень, які його ощасливили й чиїм творцем він був, – про народження дорогоцінної матерії, яке відбувалося зараз на його очах, і про народження синочка, яке щасливо закінчилося; і, трохи захмелілий від свого подвійного батьківства, вчений не вберігся від дещо фривольної думки – його суворо стиснуті вуста мимохіть скривила радісна усмішка: «Наскільки легше пустити на світ дитя, ніж винайти Камінь філософів!»

Ця думка була не лише фривольна, але врешті-решт могла видатися навіть божевільною, бо вчений таким чином прирівнював одну до одної дві події, які не мали між собою нічого спільного; у випадку народження дитяти можна було говорити про його народження в повному і первісному значенні цього слова, а в випадку Каменя філософів – тільки в значенні переносному. Та насправді це не так – адже й Камінь філософів терпів справжні муки народження, бо й він, так само як і дитя, виник не інакше як шляхом вінчання і змішання двох начал – чоловічого і жіночого. Чоловіче начало заступає тут Філософська сірка, що, звісно, не має нічого спільного з сіркою звичайною: її з великими труднощами добуто з чистого золота, котре являє собою матеріалізацію тепла, що міститься в землі і в вогні, а мовою алхіміків вона одержала самі тільки чоловічі назви, наприклад: Зміїний самець, Король, Чоловік, Дух, Діяч, Безкрилий дракон або Червоний лев. Жіночим началом, з яким Філософська сірка з’єдналася під час Шлюбу, коли роль священика виконувала Філософська сіль, була Філософська ртуть, екстрагована зі срібла, матеріалізована волога, що міститься в повітрі і в воді, – вона називається Вірменською сукою, а також Лілеєю або Білою манною, Лоном, Молоком, Білою дамою, Мінливою порою плюс цілою низкою інших, не менш дивних назв, котрі розпалюють уяву. Дитя народжує мати, запліднена батьком, якого теж