Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

джерел з досліджуваної проблематики дає можливість зробити висновок, що повторність злочинів у теорії кримінального права розглядають у трьох аспектах:

— як вид множинності злочинів;

— як кваліфікуючу ознаку складу злочину;

— як ознаку, що обтяжує покарання.

Як наслідок, чимало питань, пов’язаних із поняттям, змістом повторності злочинів є спірними і не до кінця з’ясованими, інші вимагають додаткової аргументації, а деякі з них — нового підходу до їх вирішення. Так, зокрема, до питань, що потребують з’ясування та додаткової аргументації, слід віднести:

— місце повторності у структурі множинності злочинів;

— співвідношення повторності та деяких суміжних понять;

— нормативне визначення поняття повторності злочинів;

— перспективи вдосконалення інституту повторності злочинів в кримінальному праві України.

Не вирішеними залишаються питання кваліфікації повторності злочинів:

— чи слід окремо кваліфікувати ті злочини, які утворюють повторність;

— якою має бути остаточна кваліфікація — за однією статтею Особливої частини КК України чи за кількома;

— як кваліфікувати закінчений злочин та готування чи замах на злочин або вчинення його у співучасті і закінчених злочинів;

— як під час кваліфікації можна відобразити наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті КК України;

— як кваліфікувати посягання, в якому є одночасно ознаки, передбачені різними частинами однієї і тієї ж статті Особливої частини КК України, чи можлива сукупність відповідних норм;

— як кваліфікувати злочини, передбачені однією і тією ж частиною статті КК України, у яких не передбачено кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину повторно».

Отож питання кваліфікації повторності злочинів потребує окремого дослідження, яке включає в себе як встановлення поняття, ознак та видів повторності злочинів, так і узагальнення існуючих правил кваліфікації повторності злочинів та її видів, вироблення системи загальних правил кваліфікації повторності злочинів, насамперед, з погляду реалізації принципів кримінально-правової кваліфікації. Тим більше, що під сумнів ставимо доцільність поняття множинності злочинів, місця в ній їх повторності, а з цього, очевидно, випливає й особливість кваліфікації таких випадків.

1.2. Історичний огляд розвитку поняття повторності злочинів

Адекватне розуміння сучасного стану розвитку законодавства в будь-якій галузі неможливе без ґрунтовного осмислення історії його становлення. Повною мірою це стосується і кримінального законодавства, зокрема й питання про поняття повторності злочинів. На сьогодні є всі умови для об’єктивного оцінення розвитку цього поняття. Видатний дослідник історії науки Б. Кедров писав: «Вивчення минулого може і має слугувати засобом для того, щоб зрозуміти сучасне і передбачити майбутнє…»[24].

У науці не існує єдиного загальноприйнятного підходу до періодизації історії розвитку українського законодавства загалом і кримінального зокрема. Однак, зважаючи на етапи історичного розвитку України і, відповідно, на особливості розвитку повторності злочинів, пропонуємо для потреб нашого дослідження виділити такі періоди:

1) кримінальне право Київської Русі і феодальної роздрібненості (X–XVII ст.);

2) козацька доба та період перебування України у складі Росії та Польщі (XVII–XVIII ст.);

3) період перебування України у складі Російської імперії та Австро-Угорщини (XIX ст. — 1917 р.);

4) радянський період (1917–1991 р.);

5) сучасний період розвитку кримінального права (після 1991 р).

Хоча така періодизація є дещо умовною, вона у загальному вигляді відображає основні тенденції формування вчення про повторність злочинів в науці кримінального права.

Першою систематизованою писаною пам'яткою звичаєвого права у добу існування Руської держави стала «Руська правда», яка є предметом уваги багатьох учених різних поколінь. Її вивчали і стосовно повторності злочинів. Так, М. С. Таганцев вважав, що у ст. 59 і ст. 60 «Руської правди» є вказівка на повторність злочинів[25]. Однак вітчизняні дослідники дотримуються іншої думки[26].

У ст. 59 «Руської правди» сказано: «Якщо господар обідив закупа, спричинивши шкоду його купі чи стариці, то повинен все йому повернути і оплатити за обіду 60 кун»[27]. Подібне положення містить і ст. 60 названого документа. Як видно, в них описано боргові відносини, які виникають між боржником (закупом) і боргодавцем (господарем), який пошкодив чи знищив майно закупа або вимагав виплати в більшому розмірі, ніж було записано в борговій записці.

Отже, в цих та інших статтях «Руської правди» положень про повторність злочинів немає. Ця історична пам’ятка відобразила такий етап розвитку держави і права, який ще не давав можливості говорити про повторність чи іншу форму множинності злочинів.

Згадки про повторність злочинів трапляються в епоху уставних грамот і судебників, які широко застосовувались на теренах України, були побудовані на її нормативній базі, і у зв’язку з цим, їх правомірно можна розглядати як частину українського кримінального законодавства. Зокрема, серед правових документів XIV ст. привертає увагу Псковська Судна грамота, яка, як відомо, є вагомою пам’яткою права епохи феодальної роздробленості на Русі, і Двінська грамота, яку видали в 1397–1398 р.р., у період, коли Двінська земля тимчасово вийшла з-під влади Великого Новгорода і визнала владу Великого князя Московського.

У ст. 5 Двінської грамоти сказано: «А кто у кого что познае татебное… татя впервые продати противу поличного; а в другие уличат, продадут его не жалуя; а уличат в третье — ино повесити; а татя всякого п’янити»