Читати книгу - "Метафiзичне Кабаре"

тонкі промені світла, які губилися в темних шпарах паркету.

— Це мій наречений, Вольфґанґ Сансауер. — Беба вказала на студента.

— Дуже приємно. — Старенька піднесла голову і вражено глянула на Бебу.

— Я, бабуню, твоя онука, — вигукнула в її бік Беба, помітивши занепокоєння старенької.

— Так, так, пригадую, — зітхнула полегшено бабуся. — Може, тістечок? — вона вийняла з буфета обгризене печиво і посипала ним срібну тацю. — Як ти почуваєш себе, моя дитинко? — спитала вона розчулено Бебу.

— Добре.

— У Емми все гаразд? — упевнилася старенька.

— Мама померла десять років тому, — верескнула Беба, перекрикуючи хрускіт печива. — Від раку молочної залози, — додала вона, помітивши бабусину недовіру. — Мама страшенно мучилася.

— Ах так? — старенька гречно здивувалася. — Ромуальдо здоровий?

— Вуйко загинув за два роки до маминої смерті. Його переїхав автомобіль. Я приготую каву.

Беба вийшла до кухні. Старенька з острахом присунулася ближче до Вольфґанґа.

— Ви знаєте, вона мені зовсім не внучка. Моя онученька була чемна і не схотіла б засмучувати мене цими жахливими історіями про смерті Емми й Ромуальдо. Моя онучка Беба молодша від цієї жінки, котра з вами прийшла, і носить довгу чорну косу, а тут якесь розпатлане руде волосся.

Побачивши Бебу, яка входила до салону з філіжанками на таці, старенька різко відсунулася від Вольфґанґа. Студент узяв записник і щось швидко занотував.

— Ви прийшли зняти показання з лічильника, — втішилася бабуся. — Розподільний щиток у передпокої.

Беба, скориставшись тим, що старенька встала, аби відпровадити Вольфґанґа до дверей, притьмом попрощалася.

— Ну то, до побачення, кохана бабуню. — Вона поцілувала її і, підштовхуючи поперед себе Вольфґанґа, вийшла з квартири, не звертаючи уваги на старече шамотіння.

Ліфт надто повільно сунув із першого поверху, Беба нетерпляче струснула ґратками і збігла широкими мармуровими сходами, вистеленими чорною килимовою доріжкою. На вулиці вона зупинилася, роззираючись за найближчим баром.

— Забудьмо про цей візит, добре? Іноді мене з похмілля щось гризе, певне докори сумління, аби її провідати. Мабуть, краще було б забути про бабуню, так, як вона про все забуває, тоді менше мучитиметься пригадуванням.

— Я написав у помешканні вашої бабуні вірш. — Вольфґанґ вийняв зшиток. — «Не кажіть моєму коханню, що воно померло».

— Чудово! — втішилася Беба. — Бачите, там на розі відчинений бар. — Вона пришвидшила крок.

Її зупинила, неначе фінішна стрічка, тільки барна стійка.

— Whisky, please, добродію.

Бармен, вдивляючись в осяйну, все ще нічну вроду Беби, її рожеву грезетову сукню, що опинала декольте, наповнив склянку до краю. Він перестав гапитись і прийшов до тями лише тоді, коли відчув, що по пальцях його тече віскі.

— «І не кажіть моєму коханню, що воно померло», — продекламував знову Вольфґанґ. — Вам подобається? Ця єдина фраза говорить про мільйони покинутих, обманутих, забутих кохань. Хтось покинутий все ще не бажає визнати цього, і хоча й залишився на самоті, прагне, аби кохання жило на мить довше, аніж його почуття.

— Що ви можете знати про кохання, — зневажливо пхикнула Беба, втупившись у склянку віскі.

— Нічого. Тому я знаходжуся поруч із вами, аби щось про нього довідатися.

— Від мене? — актриса обурилася. — Від мене ти, юний приятелю, не довідаєшся нічого. Ані що таке кохання, ані, тим більше, який у мене номер телефону*

___________

* — Вона не захотіла дати мені номер свого телефону, а бабусі представила як нареченого. Що б це мало значити, чи кохає вона мене, чи ні? — сповідався Вольфґанґ по телефону Джонатанові.

— Міркуй логічно. Вона пішла з тобою до бабусі, бо ти єдиний, хто пристойно виглядав у Кабаре, — милий писочок, хлоп’яча посмішка, коротко підстрижене волосся. У Жужу підмальовані очі й довге волосся, я ношу ярмулку, у конферансьє мордяка спотворена вічним здивуванням. Решта — алкоголіки, еротомани. Американці, які не розмовляють французькою. Беба не хотіла лякати старенької й потребувала товариства. Ти виглядав настільки класично, що бабуся подумала, буцім ти контролер показань лічильника. Успіх. Наступного разу Беба також вибереться до бабусі разом із тобою, але не про це йдеться, бо ти б волів сходити з Бебою до ліжка.

— Не відразу. Я спершу хотів би, аби вона мене по-справжньому покохала, хоч я й не кенгуру і маю тільки одну стать. Я навіть написав інвокацію до Беби, послухай: «Кожна людина властивої статі, вистачить статі цієї жадати».

— Так, так. «Клітор юдаїзму, оргазм християнства».

— Чого?

— Назва двотомної релігійно-сексуальної праці про вплив Старого і Нового Заповіту на мислення Фройда у світлі Зогару, тобто кабали.

— ???

— Пояснення, що Фройд нічого нового не вигадав. Повсюди йому вбачався еротизм, він був переконаний, що всіляка поведінка має сексуальний контекст. Потяг сина до матері і так далі. Усе це містить кабала. Звісно, у символічній формі. Фройд відступився від віри і через це комплексував, отож у нього відбулася проекція комплексу вини на сферу десакралізованого світу, тобто психологію. Він сам став рабином нового психоаналітичного віросповідання. Подібна поведінка називається рекомпенсацією.

У кабалі важливо повернутися до стану первісної єдності. Поєднати розділене. Чоловіче поєднати із жіночим. Кабалістична лексика така ж еротична, як любовна. Король мусить поєднатися з Королевою. Королеву іменують матір’ю, сестрою, донькою, коханою, залежно від типу обряду. Король-батько* повинен злучитися зі своєю коханою дочкою, мати із сином, і це не є інцестом у еротичному сенсі, бо все це езотеричне. Фройдові релігія десакралізувалася, він був вигнаний із раю дитинства, в якому завдяки вірі предків не було суперечностей, страждання і почуття вини. Тугою за втраченим раєм єдності він обдарував зістеризованих пацієнтів. Там, де немає ритуалу й обряду, починається істерія, тобто індивідуальний фольклор кожного з нас.

— А що це має спільного із Бебою?

— Коли б ми жили в нормальні часи, скажімо дві тисячі років тому, Фройд був би побожним чоловіком, котрий прагне поєднатися зі своєю матір’ю-душею, Беба — жрицею Астарти, тобто храмовою повією, а ти відправляв би із нею ритуал,