Читати книгу - "Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти"

самостійного розпорядження виробленою продукцією, визначає обов'язки міністерств і відомств щодо реформування аграрних відносин.

Прискоренню земельної реформи присвячений Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Він передбачає забезпечення всім членам КСП право вільного виходу з цих підприємств та створення на їх основі приватно-орендних підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Серед джерел аграрного права важливу роль відіграють нормативні акти уряду, зокрема декрети, постанови, положення, які приймаються з різних питань господарської, фінансової, договірної та іншої діяльності сільськогосподарських підприємств.

Прикладом підзаконних актів, що їх приймає уряд нашої держави, можуть бути Положення про порядок справляння та обліку єдиного (фінансового) податку для сільськогосподарських товаровиробників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року, Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №699 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань регулювання орендних відносин».

§ 4. Внутрішньогосподарські локальні акти як джерела аграрного права

Соціально-економічне становище сільськогосподарських підприємств, їх суб'єктивні права і юридичні обов'язки за чинним законодавством обумовлюють можливість самостійно вирішувати питання господарської, фінансової, комерційної та іншої діяльності. У вирішенні цих питань, поряд із організаційно-управлінськими заходами, важливу роль відіграє їх правова регламентація, яка здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів.

З урахуванням порядку набуття юридичної сили ці акти поділяються на:

1) внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, що набувають юридичної сили з моменту їх реєстрації у виконкомі місцевої ради;

2) акти, що набувають юридичної сили з моменту їх прийняття найвищими органами самоврядування господарства — загальними зборами сільськогосподарських кооперативів, господарських товариств тощо. До першої групи належить статут сільськогосподарського кооперативу, до другої — правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці, положення про матеріальну відповідальність члена сільськогосподарського кооперативу за заподіяну господарству шкоду. У своїй сукупності ці акти становлять частину аграрно-правових актів і є джерелами аграрного права. Наведені акти вважаються правовими тому, що приймаються сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством. Вони характеризуються тим, що вміщені в них правила поведінки є загальними на відміну від актів індивідуального призначення, тобто актів конкретного застосування норм аграрного права.

Центральне місце серед локальних джерел аграрного права посідає статут сільськогосподарського кооперативу, який приймається кожним господарством із дотриманням вимог, закріплених у ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».

§ 5. Засоби вдосконалення аграрного законодавства

Держава, визначаючи аграрну політику, розроблюючи заходи, спрямовані на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і реалізацію аграрної реформи, водночас надає важливого значення вдосконаленню регулювання аграрних відносин. Нормотворча практика знає різні засоби вдосконалення та систематизації законодавства, які притаманні і законодавству аграрному.

Інкорпорація — це такий засіб удосконалення нормативних актів, коли в них включаються всі подальші зміни та доповнення, а частини, які втратили своє значення, навпаки, вилучаються з акта. При інкорпорації форми законодавства лише упорядковуються, а зміст його залишається таким самим.

Консолідація — об'єднання нормативних актів, виданих у різний час з одного й того ж питання, але зосереджених у різних актах у новий єдиний акт зведеного характеру. Такий акт є новим за формою, але не за змістом тому, що консолідація сприяє удосконаленню лише форми законодавства, не змінюючи його по суті.

Кодифікація — всяка діяльність щодо об'єднання законодавства в укрупнені акти, кодекси. Тобто це такий спосіб систематизації законодавства, при якому упорядкування форми раніше виданого законодавства провадиться поряд з удосконаленням його змісту по суті. Таким чином ліквідуються прогалини в законодавстві, переглядаються нормативні приписи, що застаріли або не виправдали себе, законодавство доповнюється новими положеннями.

Розділ III.
Державна регулятивна діяльність у сільському господарстві України
§ 1. Поняття, сутність і принципи державної регулятивної діяльності в сільському господарстві

Світовий досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність.

Обмежене втручання держави в економіку — у якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктури), у якісь — менше (виробничу і фінансово-кредитну) — притаманне змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні.

Конституція України дає права кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42). Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого — держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки розвинених країн світу підтверджує цю тезу.

Таким чином, під державним регулюванням господарських відносин у цілому і аграрних зокрема розуміють цілеспрямований вплив держави на ці відносини шляхом видання нормативно-правових актів, організації діяльності державних органів, які здійснюють це регулювання переважно економічними методами.

Законодавство України встановлює, що втручання в господарську та іншу діяльність підприємств і підприємців, зокрема сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств, з боку державних чи інших органів,