Читати книгу - "Містер Мерседес"

слід, я б його сховав, — думає він. — Я заховав

би його щонайменше на рік. А якби зміг заховати на пару років, цей потяг, може, й минувся б. Я міг би зацікавитися садівництвом, або спостеріганням

за пташками, чи навіть малюванням картин. Тім Квіглі зайнявся малярством, там, на півдні, у Флориді. У пенсіонерському поселенні, напакованому

старими копами. Судячи з усього, Квіглі насправді отримував від цього

насолоду і навіть продав кілька своїх робіт на Венеційському Арт-

фестивалі[24]. До того, як його розбив інсульт, тобто. Після інсульту він

провів вісім чи дев’ять місяців у ліжку, з цілком паралізованою правою

стороною. Для Тіма Квіглі було покінчено з малюванням. А потім він помер.

Отак-от».

Бемкає гонг до бою, і звісно ж, обидві жінки нападають на кощавого

парубка в божевільній краватці, зблискують лаковані нігті, метляється

пишне волосся. Ходжес знову тягнеться по револьвер, але встигає його

тільки торкнутись, коли чує клацання прорізу в передніх дверях і ляпання

пошти, яка впала на підлогу сіней.

У ці дні електронних листів і Фейсбука нічого важливого не вкидають у

поштовий проріз, але він все одно підводиться. Краще вже перегляне пошту, полишивши батьківський «M & P .38» на інший день.

2

Коли Ходжес із невеличким стосом пошти повертається в своє крісло, ведучий бійцівського шоу якраз каже «до побачення», обіцяючи своїй

аудиторії на «ТіВі Ленд»[25], що завтра будуть карлики. Фізичного чи

розумового ґатунку, він не уточнює.

Біля «Лей-Зі-Боя» стоять два невеличких пластикових контейнери для

непотребу, один для пляшок, які можна здати, інший для сміття. До сміття

йде рекламний буклет з «Волмарту», який обіцяє ВІДКОТ ЦІН; адресована

НАШОМУ УЛЮБЛЕНОМУ СУСІДУ пропозиція страхування для фінансового

забезпечення похорону; оголошення про те, що всі DVD тільки один тиждень

продаватимуться в «Дискаунт Електронікс» на 50 % дешевше; розміром як

поштова листівка прохання «вашого важливого голосу» від парубка, який

змагається за вакантне місце в міській раді. Є там і фотографія цього

кандидата, Ходжесу він нагадує доктора Оберліна, дантиста, який жахав

його в дитинстві. Є там також і буклет від супермаркету «Албертсонс»[26].

Його Ходжес відкладає вбік (тимчасово накриваючи ним батьківський

револьвер), бо він нашпигований купонами.

Останнім у пошті йде справжній лист — відчувається, що доволі товстий, —

у конверті ділового розміру. Він адресований: #Дет. К. Вільяму Ходжесу

(пенс.), Харпер-ровд № 63#. Зворотної адреси на ньому нема. У лівому

верхньому куті, де вона зазвичай міститься, він бачить друге у своїй

сьогоднішній пошті усміхнене обличчя. Тільки тут воно не таке, як те, що

підморгувало йому з буклета «Волмарта» про ВІДКОТ ЦІН, а радше емоційна

іконка, яку використовують в електронній пошті — смайлик у темних

окулярах і з оскаленими зубами.

Це розворушує одну згадку, і то не вельми приємну.

«Ні, — думає він. — Ні».

Але конверт він розриває так швидко і різко, що звідти випадають чотири

друкованих аркуші — не насправді друкованих, не на друкарській машинці, а

просто комп’ютерним шрифтом, який схожий на старий машинний.

«Шановний Детективе Ходжес» — починається лист.

Не дивлячись, він тягнеться рукою і відкидає на підлогу рекламний буклет

«Албертсонс», сам не помічаючи, як його пальці блукають по револьверу, і

підбирає телевізійний пульт. Натискає кнопку вимкнення, затикаючи пані

суддю «полонених не беремо» посеред якоїсь сварливої тиради, і всю свою

увагу обертає до листа.

3

#Шановний Детективе Ходжес!

Я сподіваюся, ви не проти того, що я використовую це ваше звання, хоча ви

вже 6 місяців як на пенсії. Я вважаю, що, якщо некомпетентні судді, продажні політики і тупі військові командири можуть після відставки

зберігати за собою свої звання, те саме мусить стосуватися і одного з

найвизначніших офіцерів поліції в історії міста.

Отже, так і має бути, Детективе Ходжес!

Сер (ще один титул, на який ви заслуговуєте, оскільки належите до

справжніх Лицарів Значка і Пістолета), я пишу вам з багатьох причин, але

мушу розпочати з повіншування вас з роками вашої служби — 27 років

детективом із загальних 40 у поліції. Я бачив по телевізору деякі

фрагменти з вашої Пенсійної Церемонії («Другий публічний канал»[27] —

ресурс, який багато хто недооцінює) і випадком знаю, що наступного вечора

у закладі «Рейнтрі Інн» поблизу аеропорту відбулася прощальна вечірка.

Можу закластися, саме там і була справжня Пенсійна Церемонія!

Звичайно, я ніколи особисто не відвідував таких «оргій», але часто

дивлюся поліцейські серіали і, попри мою впевненість у тому, що багато з

них являють вельми уявну картину «полісменської долі», у декількох

показували такі пенсійні вечірки («Полісмени Нью-Йорка», «Відділ

убивств», «Дроти» тощо тощо[28]), і я схильний думати, що вони є ТОЧНИМИ

зображеннями того, як Лицарі Значка і Пістолета висловлюють «прощавай»

одному зі своїх компатріотів. Я гадаю, так мусить бути, тому що я також

читав сцени «прощальних пенсійних вечірок» у щонайменш двох книжках

Джозефа Вомбо[29] і вони там подібні. Він мусить знати, бо сам, як і ви, є Дет-Пенсом.

Я собі уявляю ті повітряні кульки, що звисають зі стелі, багато питва, багато безсоромних балачок і купу спогадів про Старі Дні й старі справи.

Також, мабуть, багато гучної й веселої музики, ймовірно, стриптизерка, а

то й парочка їх, що «трясуть підхвістями». Там, мабуть, лунали промови

набагато забавніші та правдивіші за ті, що були на «церемонії крохмальних

сорочок».

Як вам мої припущення?#

«Непогано, — думає Ходжес. — Цілком непогано».

#Згідно з моїми дослідженнями, протягом вашої роботи детективом ви

розкрили буквально сотні справ, багато з них журналісти (яких Тед Вільямс

називав Лицарями Клавіатури[30]) охрестили «резонансними». Ви ловили

Вбивць і Банди Грабіжників, і Підпалювачів, і Ґвалтівників. В одній

статті (опублікованій у зв’язку з вашою Пенсійною Церемонією) ваш

багаторічний напарник (Детектив 1-го класу Пітер Гантлі) описує вас як

«комбінацію прискіпливості й видатної інтуїції».

Гарний комплімент!

Якщо це правда, а я гадаю, що це так, ви зараз уже вирахували, що я один

із тих небагатьох, кого ви не впіймали. Я, фактично, та людина, яку в

пресі називають:

a) Джокер.

b) Клоун.

або

c) Мерседес-Кілер

Мені до вподоби останнє ім’я!

Я впевнений, що ви «силувалися якнайкраще», але, на жаль (ваш, а не мій), ви зазнали поразки. Я так собі уявляю, Детективе Ходжес, що, якщо колись

існував хтось такий «крутий», кого ви особливо хотіли впіймати, то це був

саме той, який минулого року демонстративно в’їхав у натовп на Ярмарку

Робочих Місць проти Міського Центру, убивши вісьмох осіб і покалічивши

набагато більше. (Мушу сказати, що я перевершив найсміливіші