Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 176
Перейти на сторінку:
Сулеймана і про країну, що лежить по той бік гір. Я перебував у селищі, що називалося крааль22 Сітанді, за межами Землі Маніка. Кепське це місце: їсти там нічого, а дичини майже ніякої. У мене був напад лихоманки, і почувався я дуже погано. Якось туди прибув португалець, якого супроводжував тільки слуга-метис Слід сказати, що я добре знаю португальців із Делагоа23, нема на землі гірших дияволів, що жиріють на крові й стражданнях своїх рабів.

Але цей португалець різко відрізнявся од тих, із якими я звик зустрічатися. Він більше нагадував мені ввічливих іспанців, про яких мені доводилося читати в книгах. Це був високий худий чоловік із темними очима і закучерявленими сивими вусами. Ми трішки побесідували, оскільки він міг розмовляти ламаною англійською мовою, а я трішки розумів по-португальському. Він сказав мені, що його ім’я Хозе Сильвестр і що в нього є ділянка землі біля затоки Делагоа. Коли наступного дня він вирушив у дорогу зі своїм слугою-метисом, то попрощався зі мною, знявши капелюха вишуканим старомодним жестом.

“До побачення, сеньйор, — сказав він. — Якщо нам судилося колись зустрітися знову, я буду вже найбагатшою людиною на світі і тоді не забуду про вас!”

Це мене трішки розвеселило, хоч я і був надто безсилий, аби сміятися, Я бачив, що він рушив на захід, до великої пустелі, і подумав — чи не божевільний він і що він розраховує там знайти.

Минув тиждень, і я одужав. Якось увечері я сидів перед маленьким наметом, який возив із собою, і гриз останню ніжку жалюгідної птиці, яку я купив у тубільця за шматок тканини, що варта була двадцяти таких птиць. Я дивився на розжарене червоне сонце, яке тонуло в безмежній пустелі, і раптом на схилі пагорба, що знаходився переді мною на відстані близько трьохсот ярдів, помітив якусь людину. Як свідчив одяг, це був європеєць. Спочатку він повз рачки, тоді підвівся і, похитуючись, пройшов кілька ярдів. Потім він знов упав і поповз далі. Побачивши, що з незнайомцем сталося щось негаразд, я послав йому на допомогу одного із своїх мисливців. Невдовзі його привели, і виявилося, що це — як ви гадаєте, хто?

— Звичайно, Хозе Сильвестр! — вигукнув капітан Гуд.

— Так, Хозе Сильвестр, точніше — його скелет, обтягнутий шкірою. Його обличчя було яскраво-жовтого кольору від лихоманки, і великі темні очі, здавалося, стирчали з черепа — такий він був худий. Його кістки гостро проступали під жовтою шкірою, схожою на пергамент, волосся було сиве.

“Води; ради бога, води!” — простогнав він, уста його потріскалися, язик розпух і почорнів.

Я дав йому води, куди налив трішки молока, і він випив не менше двох кварт24 залпом, великими ковтками. Більше я побоявся йому давати. Після цього в нього почався напад лихоманки, він упав І став марити про гори Сулеймана, про алмази й пустелю. Я взяв його до себе в намет і намагався полегшити його страждання, скільки це було можливо. Багато зробити я, звичайно, не міг. Я бачив, чим це неминуче повинно скінчитися. Близько одинадцятої години він трішки заспокоївся. Я ліг відпочити і заснув. На світанку я прокинувся і в напівтемряві побачив його дивну, худу постать. Він сидів і пильно дивився в бік пустелі. Раптом перший сонячний промінь освітив широку рівнину, що розстелялася перед нами, і ковзнув по віддаленій вершині однієї з найвищих гір Сулеймана, яка знаходилася від нас на відстані понад сотню миль.

“Ось вона! — вигукнув помираючий по-португальському, простягнувши в бік вершини свою довгу худу руку. — Але мені вже ніколи не дійти до неї, ніколи! І ніхто ніколи туди не дійде! — Раптом він замовк. Здавалося, що він щось обмірковує. — Друже, — сказав він, обертаючись до мене, — ви тут? У мене темніє в очах”.

“Так, — відповів я, — я тут. А тепер ляжте і відпочиньте”.

“Я незабаром одпочину, — відгукнувся він. — У мене буде багато часу для відпочинку — ціла вічність. Я помираю! Ви були добрі до мене. Я дам вам один документ. Можливо, ви дістанетеся туди, якщо витримаєте подорож по пустелі, яка згубила мене і мого бідолашного слугу”.

Далі він пошукав за пазухою і витягнув предмет, який я сприйняв за бурський кисет для тютюну, зроблений зі шкури шабельної антилопи. Він був міцно зав’язаний шкіряним ремінцем, який ми називаємо “рімпі”. Помираючий спробував розв’язати його, але не зміг. Він передав його мені. “Розв’яжіть це”, сказав він. Я послухався і витягнув клаптик пожовклого полотна, на якому щось було написано літерами кольору іржі. Всередині лежав папір.

Він говорив дуже тихо, оскільки сили його танули:

“На папері написано те ж саме, що й на клаптику матерії. Я витратив багато років, аби все це розібрати. Слухайте! Мій предок, політичний емігрант із Ліссабона. був одним із перших португальців, що висадилися на цих берегах. Він написав цей документ, помираючи серед тих гір, на які ні до цього, ні після не ступала нога білої людини. Він звався Хозе да Сильвестра, і жив він триста років тому. Раб, який очікував на нього по цей бік гір, знайшов його труп і приніс записку додому, в Делагоа. Відтоді вона зберігається в сім’ї, але ніхто не пробував її прочитати, поки нарешті мені не вдалося це зробити самому. Це коштувало мені життя, але іншому може допомогти досягти успіху і стати найбагатшою людиною на світі — так, найбагатшою на світі! Тільки не віддавайте цей документ нікому, рушайте туди самі!”

Потім він знову почав марити, і через годину все було скінчено.

Мир його прахові! Він помер спокійно, і я поховав його глибоко і поклав великі валуни на могилу, тому не думаю, аби шакалам удалося вирити його труп. А потім я звідти виїхав.

1 ... 5 6 7 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"