Читати книгу - "Вітрів кут"

як море, і вчора воно було таке — безкрає, одноманітно виблискувало під промінням сонця. Що ж цікавить рибалок?

— Махалка! Справа махалка! — рявкнув бригадир Прокіп Гнатович.

І тільки тепер хлопець побачив, як з моря виринув якийсь чорний предмет, кілька секунд спокійно погойдався на хвилях і раптом знову стрімко поринув у воду.

Радісно зустріли рибалки появу махалки:

— На гачках риба!

Почалася підготовка до краснолову. На воду спустили великий чотиривесельний човен. У човен поклали довгу широку дошку, багор, бамбукову жердину з важким свинцевим наконечником (цю палку рибалки називали «чеклуша») і звичайну подушку у квітчастій наволочці. Бригадир і чотири рибалки, в тому числі Рідненький і Толя, вирушали на краснолов.

Прокіп Гнатович розвів руками і, підозріливо глянувши на Толю, пробурчав:

— Не подобається мені цей дитячий садок. Одна морока.

Рибалки налягли на весла. У тому місці, де з'явилася махалка, човен зупинили. Коли чорний предмет (це була в'язка просмолених поплавців) знову виринув, його підхопили й швидко почали витягати з води товсту вірьовку, до якої на невеликих поводках кріпилися гачки.

Рідненький поклав упоперек корми дошку, а зверху — подушку, бригадир ліг грудьми на подушку так, що голова його повисла над водою, почав вибирати снасть. Раптом завирувала вода, і не встиг Толя й оком моргнути, як рибалки підхопили баграми й кинули на дно човна велику рибину з жовтим черевом. Звиваючись усім тілом, вона ковтала повітря круглим беззубим ротом.

— На почин осетерок, — потираючи руки, крякнув бородатий рибалка.

Раптом снасть сильно смикнуло. Похитнувся човен.

— Здоровенна білужища, — прохрипів бригадир, ледве підтягуючи вірьовку з гачками. Толя бачив, як налилася кров'ю потилиця бригадира. Всі, хто був у човні, насторожились. Показався великий сірий трикутний плавець.

— Чеклушею! — скомандував бригадир.

Рідненький схопив бамбукову жердину і розмахнувся.

Але тут сталося зовсім несподіване. Човен нахилився, бригадир, не втримавшись, упав за борт і зник під водою. На хвилях плавно загойдалася квітчаста подушка.

— Прокопе Гнатовичу! — надривно вигукнув хтось.

— Стрибайте у воду, ріжте снасті! — очманіло крикнув бородань.

Цей крик і повернув Толю до реальності. Не роздумуючи, хлопець схопив ніж і кинувся у воду.

За кілька секунд біля борту з'явилася голова бригадира. Він нічого не бачив: сорочка обволокла голову. Осторонь виринув Толя. Рибалки полегшено зітхнули. Міцні руки підхопили мокрих рибалок і втягли в човен.

— Рука, — прохрипів бригадир.

Тільки тепер усі побачили, що в ліву руку бригадира, вище ліктя, впилися два чорні гачки. Текла кров.

— Хто перерізав снасть? — спитав бригадир.

— Синок Прокопа. Ось він, — бородань підштовхнув Толю вперед.

— Так це ти, — Прокіп Гнатович уважно, ніби вперше бачив, глянув на Толю. Потім поривчасто обняв хлопця здоровою рукою і скупо, по-чоловічому поцілував у щоку.

— Дякую, не забуду. Та ти й пірнаєш, мов кефаль. Весь у батька…

Білугу витягли, піднявши снасть з другого кінця. Величезна рибина лежала на палубі шхуни. Бородань уважно обмацував вилискуюче на сонці черево риби, а всі стояли навколо і з цікавістю стежили за його спритними пальцями.

— Ікряна, — авторитетно сказав рибалка і коротким кривим ножиком розпоров черево. Ікру підібрали і кілька хвилин тримали в бочці у міцному розчині солі. Потім її переклали в марльові мішечки і підвісили на грот-щоглі. Так її доставлять на рибзавод.

У великому, схожому на гумовий мішок шлунку білуги Рідненький знайшов дивні речі: халяви чобіт, дві заржавілі консервні банки і якийсь довгастий, ніби мильниця, предмет. Рибалка повертів його в руках.

— Портсигар. Здається, срібний.

— Теж сказав… портсигар. Це табакерка старовинна, — зауважив бородань. — Колись усякі купчики та барони у ніс тютюнець пхали.

Бригадир взяв табакерку й покликав Толю.

— Візьми цю штуковину. Пам'ять буде. Білуга ж знаменита…

В цей час і підійшов до Толі Вася.

— Цю штучку треба в музей, — запобігливо промовив він.

Толя поклав табакерку в кишеню й нічого не відповів.

— Давай товаришувати! — зовсім несподівано запропонував Вася.

— А як же ми будемо товаришувати?

— Поклянемось у вічній дружбі, по-морському. Ти врятував мого батька.

— По-морському? Як це?

Вася нахилився, підставивши голову.

— Рви! — сказав він. — Пук волосся рви, тільки на маківці.

Ще нічого не розуміючи, Толя машинально схопив пальцями пучок жорсткого рудого волосся й смикнув: у руці нічого не залишилось.

— Дужче рви, намотуй на палець, — радив Вася.

Після деякого зусилля в Толиних руках опинився пучок волосся. Ту ж операцію Вася проробив і на Толиній голові. Після цього він з'єднав волосся разом і старанно скачав з нього пухнасту кульку. Потім витяг з кишені хлібну м'якушку й заліпив у неї волосся. Кулька полетіла за борт.

— Дружба навіки, море свідок, — урочисто промовив Вася. — А тепер я тобі покажу секретне місце. Бички там беруться один за одним. Ось такі, — і Вася розвів руками аж на півметра.

— А хіба такі бички бувають?

— Ого-го! Ще більші бувають, — зухвало брехав Вася.

Обидва замовкли.

— Про що ти мрієш? — несподівано спитав Толя.

— Як це мрієш?

— Ну, ким думаєш бути?

— Ця справа ясна. Моряком, — швидко відповів Вася.

— А я про відкриття думаю. Хочеться мені в гори, руди всілякі знаходити або різні старовинні речі — зітхнув Толя.

РОСТИСЛАВ АНДРІЙОВИЧ

— Заходьте, заходьте. Чим порадуєте? — такими словами зустрів хлопців науковий співробітник музею Ростислав Андрійович.

Кімната, в яку ввійшли хлопці, була незвичайною. Передусім, їм упала в очі велика кістка, що лежала на письмовому столі. А на