Читати книгу - "Язиката Хвеська"

жалілася подрузі Каті на чоловіка, той, ворочаючись на ліжку, підкотися до краю ще ближче. Сонна посмішка зійшла з губ. Максим тихенько застогнав.

А Ірина, допивши в розмові з подругою Катериною одну чашку чаю, тут же заварила собі ще і набрала номер подруги Тетяни. Виклавши їй за п'ять хвилин те, що переповідала Ксені п'ятнадцять, а Каті, відповідно, десять, вона відразу перейшла до суті справи:

— Тобі, Танюх, усе стане ясно з півслова, бо тебе твій по театрах водить. Значить, познайомився мій Бойко з одними акторами. Початківці, незалежний театр «Виклик». Ага, чула! І з якого приводу? О! Що і треба було довести! Правильно, ставлять вони «Калігулу». Як написано в анонсі, за мотивами класичного фільму, знятого на змовлення журналу «Плейбой» і забороненого в Радянському Союзі. Ти бачила так званий класичний фільм? Я теж не бачила. Тому і вистави провалюються: ніхто з тих, хто готовий сьогодні заплатити за квиток у театр «Виклик», поняття не має, чому це так круто — бути забороненим у Радянському Союзі. Правильно, ми з тобою там народилися, тільки я мало що пригадую. Черги за макаронами, горілкою, цигарками і шкарпетками… Ну, не важливо, головне, Танюх — всі на на Віктюка йдуть. А, ти в курсі. Навіть знаєш, чому йдуть? Казав мені Бойко — його наче у Львові заборонили. Так це не так давно і було, я навіть у газетах читала. Коли Віктюка заборонили, а коли — «Калігулу». Коротше, не в тому справа: Бойко мій вирішив цим «викликам» допомогти, бо вони, Танюх, бач, люди хороші! — Ірина перелила заварений чай у кухоль із написом «ІРА» і, пояснивши свої дії необхідністю зняти нервовий стрес, полізла в шафку по шоколадку, далі підтримуючи розмову: — Правильно, я теж так думаю. Хороша людина — не професія…

Виливши душу третій подрузі, Ірина вирішила прийняти ванну, додавши в воду спеціальну заспокійливу олійку. Таке своєрідне заспокійливе їй презентувала подружка Настя. Взявши баночку і згадавши про ту, хто зробив цей подарунок, Ірина пустила воду, розвела в ній ароматну олійку, а потім тут же, в ванній кімнаті, не стрималася — швидко набрала Настин номер.

У спальні Максим вже зсунувся практично на край ліжка. Поганий сон, який змушував стогнати, здимів, поступившись місцем черговому приємному сновидінню. Губи сплячого знову розтягнулися в широкій посмішці. Він навіть щось пробуркотів, та Ірина все одно не чула — тепер історію уважно слухала на тому боці Настя.

— Читала, кажеш? Так я тобі, подруго, зараз очі на оце прочитане відкрию! Коротше, Бойко в своїй газеті пише статтю. Ту, яку ти читала. Точно: виставу молодого незалежного українського театру «Виклик» заборонив особисто президент України Віктор Ющенко! Мовляв, вистава не відповідає поняттям про українську моральність та духовність! Звичайно, не забороняв! Президенту по фігу! Йому болить Трипільська культура, розбудова козацької столиці і Юля на прем'єрській посаді! Навіть спростування не було: хто серйозно сприймає їхню газетку? Вони ж її самі жовтою називають, хоча народу подобається! Ніхто нічого не спростовував, на це і розрахунок був. Тепер, після подібних статейок, що б хто не сказав — все піде в одну топку: душать, мовляв, свободу творчості різні консерваторі и не признаються, козли! Їхній редактор за скандал взагалі бабусю продасть! І свою, і чужу, Настюх, аби ти не сумнівалася! Там у них інтерв'ю з Білим Чаклуном придумали. Чаклуном, білим. Допомагає в кар'єрному зростанні, бізнесі та особистому житті, ага. Тепер у них у редакції телефон не замовкає, а начальство довольне… Ти теж дзвонила?

Якійсь час Ірина слухала, не бажаючи вірити, що її розумна та розважлива подружка теж могла купитися на статтю про Білого Чаклуна. Не просто клюнути — навіть виконувати всі рекомендації, котрі неіснуючий чаклун давав у вигаданому трьома журналюгами по п'яні інтерв'ю. Далі, без жодного ентузіазму, закінчила свою історію, розказану вже четвертий раз за вечір. Ентузіазму не було, бо, дізнавшись, що Настя купилася на Білого Чаклуна, Ірина вкотре втратила віру в здатність людей мислити розумно. А заодно з тихою радістю переконалася: все ж таки в неї геніальний чоловік, раз люди вірять усьому, що він придумає і видасть за правду.

— Словом, цих калігул відразу на телебачення, в прямий ефір. Запитують про скандал: правда, мовляв, що вас президент заборонив? Ті не відмовляються, уточнюють хіба — сам президент поки що не заперечив цю інформацію, ми, мовляв, не віримо, що він, це можуть бути його клерки, Секретаріат, Комісія з питань захисту моралі… Є в нас така, на неї будь-що валити можна… Коротше, почалося все це десь півроку тому. З того часу у «Виклику» аншлаги, гастролі і заграничні фестивалі! Бабло сиплеться, а мій хоч би сотню зелену взяв! Ага, ось сьогодні на цю сотню і накачали, наче барбоса!

… Вже коли Ірина лежала в ванні з заплющеними очима, писнув телефон, який вона завжди тримала біля себе, де б не була. Глянувши, хто дзвонить, утомленим голосом відповіла:

— Ага, Олю, привіт, сонечко… Хто тобі сказав? Ясно… Про Білого Чаклуна — правда. Тобто, не правда. Ну, правда, що це брехня… Коротше… Сама заплуталася… Ага, і не тільки це… Слухай, я вже не можу з ним… Давно кажу: бери за такі штуки процент від прибутку, ти маєш повне моральне право! А він, Олюнь, знаєш, що заявляє? Я не буду так низько падати!

У спальні Максим Бойко нарешті скотився з ліжка на підлогу.

2

Усю глибину свого падіння Макс відчув, як це завжди буває, вранці.

Спочатку прокинувся на підлозі і не відразу зрозумів, де знаходиться і чому ліжко, на яке він вкладався в тумані, таке велике і таке тверде. Потім, коли прозрів та підкорив Говерлу власного ліжка, не намацав з відповідного боку дружини. Вона розмістилася в великій кімнаті на дивані, а це, як правило, означало не просто «я ображена», а ще гірше — «ти будеш вибачатися». Ага, налякала їжака: для Максима Бойка вибачатися давно стало частиною професійного обов'язку.

Адже тижня не минало, аби він чи хтось із його колег не писав офіційне вибачення за публікацію тих чи інших неперевірених фактів.

Усі, хто робив щоденну газету «Фокус-плюс», від редактора до прибиральниці, знали: газетні матеріали, факти в яких старанно перевірені, мало кого цікавлять. До того ж на нормальну перевірку фактів потрібні, по-хорошому, тижні, як не місяці, а то й взагалі —роки. Чого газета, яка, не зважаючи на фінансові проблеми земної кулі, виходить п'ять разів на тиждень, вперто іменуючись при