Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дай-но мені спершу лампу. Певно, це саме вона найбільше заважає тобі.
— Лампа тут ні до чого, вона мені зовсім не заважає! — заперечив Аладдін. — Я лише прошу подати мені руку, щоб я міг піднятися на щабель і вилізти нарешті з цього підземелля, а тоді я віддам тобі лампу.
Проте магрібцю потрібна була лише лампа і більше нічого, тож він наполягав, аби Аладдін віддав її ще до того, як вийде нагору. Та оскільки Аладдін поклав до кишені спершу лампу, а потім зверху наклав самоцвітів, то й не міг виконати дядькової забаганки. До того ж, милосердний Аллах посіяв у його душі сумніви щодо щирості намірів чаклуна. Хлопця насторожило, що дядько відмовляється допомогти йому у такій дрібниці, а просить спершу віддати лампу.
— О дядечку, — повторив він ще раз своє прохання, — подай мені, будь ласка, руку і витягни мене звідси, а вже потім забирай свою лампу. Я ж її від тебе не ховаю!
Магрібець ніби й не чув прохання Аладдіна. Він був помітно роздратований і продовжував наполягати, щоб небіж віддав йому лампу. Як уже було сказано, Аладдін якби й хотів, не міг дістати лампу, бо вона була аж на дні кишені.
Коли чаклун зрозумів, що Аладдін не збирається віддавати йому лампи, доки він не допоможе йому вибратися з підземелля, розлютився не на жарт і заходився чаклувати. Він знову вимовив заклинання, а потім жбурнув жменю білого порошку у вогнище. Земля загула й задрижала, і мармурова плита стала на своє місце, ув’язнивши під собою Аладдіна.
Ось як у гніві вчинив магрібець!
Тож саме час розповісти, що він за один і що було в нього на думці.
А був він чаклуном, який розумівся на зорях. Тому дізнавшись, що підземні скарби захищені іменем Аладдіна, він видав себе за його дядька, аби здобути омріяне багатство. Чаклувати магрібець навчався у своїй країні, Фракії. Одного разу він ясно побачив, що в землі, яка належить місту Калкасу, зберігаються багатющі скарби, і найцінніше з усього, що є у скарбниці, — чарівна лампа. Той, хто її матиме, пануватиме над усім світом. Магрібець зажадав будь-якою ціною здобути ту лампу. Ворожачи на піску, він побачив, що вхід у скарбницю може відчинити лише хлопчик на ім’я Аладдін зі злиденної родини. Тоді він ще раз розсипав пісок, зосередився — і йому відкрився гороскоп хлопчика. З нього чаклун дізнався усе про того, хто мав допомогти йому заволодіти чарівною лампою, він навіть побачив його зображення і точно знав, як той виглядає. Тоді магрібець зібрався в далеку дорогу. Хитрістю він здобув довіру Аладдіна та його збідованої матері. І все це він робив лише заради того, щоб заволодіти чарівною лампою. Але Аладдін, відмовившись віддати лампу, звів нанівець усі його плани, тому ворожбит вирішив помститися хлопцю.
А наляканий до смерті Аладдін, побачивши, що земля зімкнулася над ним, почав у розпачі кричати:
— Дядечку, дядечку-у-у!..
Проте ніхто не відгукнувся на жалісливі благання Аладдіна. Сердешний хлопчина збагнув, що чужинець хотів його використати, а коли цього зробити не вдалося, то просто покинув його напризволяще. Аж тепер йому стало ясно, що магрібець йому ніякий не дядько.
Аладдін був у відчаї, він дуже боявся, що ніколи не зможе вибратися з-під землі, і гірко заплакав. А коли заспокоївся, вирішив шукати вихід із підземелля. Хлопець роззирнувся довкола, але нічого не зміг побачити, бо всюди було темно. Тоді він спробував навпомацки знайти вихід, але марно. Магрібець зачинив не лише вихід із підземелля, але й усі двері, навіть ті, які вели до чарівного саду.
Відчай знову охопив Аладдінову душу. Та хоча тяжкі думки про смерть і гнітили його, він просив Аллаха про допомогу. Аладдін щиро вірив, що для Аллаха немає нічого неможливого. І всеблагий таки послав йому спасіння.
Тут доречно згадати про перстень, який дав хлопцеві магрібець перед тим, як відправити його в підземелля. «Цей перстень визволить тебе з будь-якої біди», — так він сказав, одягаючи перстень на палець Аладдінові. А що Аладдін, втрапивши у халепу, забув про перстень і його призначення, то щасливий випадок нагадав йому про це. Ось як це відбулося: сидячи на драбині, б’ючи себе з горя по щоках і заламуючи руки, Аладдін випадково зачепив той перстень. Тієї ж миті перед ним постав велетенський джин, раб пророка Сулеймана, нехай благословить його Аллах. Він вигукнув:
— О володарю, твій раб перед тобою! Проси в мене що завгодно, я виконаю будь-яке бажання того, хто носить на пальці цей перстень.
Аладдін міг його бачити, бо з появою джина у підземеллі розвиднілося. Вигляд велетня злякав хлопця, але лагідний голос і услужливі слова заспокоїли малого. До того ж він згадав, що магрібець казав про перстень. Зрадівши, Аладдін сказав джинові:
— О рабе цього персня! Виведи мене з підземелля…
Не встиг він висловити своє бажання, як опинився на землі, перед самим входом у підземелля.
Так Аладдін знову побачив сонце після двох нескінченно довгих днів перебування в абсолютно темній і непривітній скарбниці під землею. Його очі за цей час відвикли від світла, тому хлопцеві було боляче дивитися на звичний світ, щедро осяяний сонячним промінням. Він то розплющував, то заплющував очі, аж поки вони не звикли до світла. Хлопець пороздивлявся землю довкола, та не помітив жодної ознаки того, що десь тут вона недавно розступилася й відкрила вхід до підземної скарбниці та диво-саду. Все це було схоже на сон, бо земля була рівна і гладенька, ніби її спокій ніколи не турбували ніякі чари. Та це був не сон, бо у нього таки справді були лампа і самоцвіти. Аладдін не міг надивуватися з умінь магрібця. Хлопець щиро подякував великому Аллаху за те, що він відвернув від нього біду, а потім побачив здалеку сади, повз які вони з магрібцем проходили дорогою до цього таємничого місця.
Аладдін був дуже щасливий, що вибрався живим і здоровим із підземелля і що знайшов
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.