Читати книгу - "Фалько"

На людей Захарова.

Фалько внутрішньо посміхнувся. Він познайомився з Василем Захаровим на кораблі «Граф Савойський», під час гри в карти. За п’ять днів плавання між Гібралтаром та Нью-Йорком знаменитий контрабандист пройнявся симпатією до самовпевненого й розкутого іспанця – юнака щойно відрахували з Морської академії, і родина відправила його до Америки, щоб він взявся за розум. Півроку по тому Фалько вже працював на Захарова, виконуючи різні завдання в Мексиці, США, Європі.

– Не знаю, – відказав він. – Не пригадую.

Німець напрочуд уважно спостерігав за ним.

– Чи правда, що ви вели справи не лише з росіянами, а й одночасно постачали зброю мексиканським революціонерам і бойовикам ІРА?

– Такого я зовсім не пам’ятаю.

– Розумію. Якщо не помиляюсь, ви бували в Німеччині. В Берліні.

– А ось Німеччину я чудово пам’ятаю. Підштукатурені фасади, вогні кабаре, фальшива радість, що за дві вулиці перетворюється на печаль. І всі ці шльондри в облізлих шубах шепочуть тобі на вухо: «Komm, Süsser»[5].

– Це було раніше. Перш ніж…

– Що саме?

– Перш ніж настав націонал-соціалізм.

– Ну, якщо ви стверджуєте…

Німець відчинив двері. Вони разом повернулися до зали, де оркестр, перекриваючи гучні розмови, грав увертюру до опери «Лісовий кіт».

– Ви знаєте сеньйора Ленца? – поцікавився Шретер.

– Так.

Вони зупинилися біля подружжя – чоловіка з рудуватим волоссям і височенної пишнотілої білявки в чорній атласній сукні.

– Вольфґанґ Ленц і його дружина Грета. Здається, ви вже зустрічалися. Це Лоренсо Фалько.

– Так, ми знайомі,– підтвердив Ленц.

Вольфґанґ Ленц знехтував смокінгом, обравши темний костюм. Він тримав у руках напівпорожній келих, а в його подиху відчувався запах анісу. Застебнутий на один ґудзик піджак тріщав на товстому животі. Пан Ленц, представник фабрики «Рейнметал» на півдні Європи, кілька разів перетинався з Фалько по роботі. В 1929 році вони навіть провернули спільну операцію в Бухаресті – продали трьохтисячну партію гвинтівок «Маузер», старих і несправних. Обоє непогано заробили на тій афері. Після повстання Ленц регулярно постачав зброю армії Франко. Вони з дружиною мешкали в готелі. Люди часто бачили, як німець навідується, наче до себе додому, до єпископського палацу, де був розташований Генштаб каудильйо.

– Залишаю вас у приємному товаристві,– мовив Шретер і відійшов.

Фалько вийняв портсигар і запропонував їм сигарети. Ленц відмовився, а Грета взяла.

– Англійські? О, так! Дякую! Обожнюю англійські сигарети.

Грета Ленц була на голову вища від свого чоловіка. Вона мала грубі й вульгарні риси обличчя, хоча аж ніяк не здавалася потворною. Пряме волосся до плечей. Губи, нафарбовані яскраво-червоною помадою. Вечірня сукня підкреслювала могутні германські стегна, а глибоке декольте відкривало великі пружні груди. Розвеселившись, Фалько подумав, що жодна жінка в нинішній католицькій святенницькій Іспанії не наважилася би демонструвати свої принади з такою безсоромністю.

– Цікаві у вас друзі,– зауважив Ленц, вказавши келихом на спину Шретера.

– Ділові партнери, – уточнив Фалько, підносячи запальничку до сигарети, яку Грета вже встромила у бурштиновий мундштук.

Її чоловік зробив ковток і хитро позирнув на Фалько.

– Патріотизм і бізнес часто поєднуються.

Фалько закурив і випустив дим крізь ніздрі.

– А як ваші справи?

– Гріх скаржитися. Ви ж знаєте, як усе відбувається. Генерал Франко потребує того, що я можу йому надати.

– Це коштує грошей.

– Авжеж. Але платять інші, і всі задоволені. Німеччина та Італія співпрацюють і рано чи пізно виставлять рахунки. Подейкують, що Томас Феріоль – ваш співвітчизник, який мешкає у Франції,– покриває значну частину витрат. Ви щось знаєте про це?

– Ні.

Вони ще трохи поговорили. Грета Ленц відкрила сумочку і попудрила ніс, обвіявши чоловіків ароматом парфумів «Елізабет Арден». Вона зацікавлено косилася на Фалько, але він звик до таких виявів уваги. Жінкам зазвичай подобалися його елегантні манери в поєднанні з гарним профілем і чарівною зухвалою посмішкою, прорахованою до міліметра, тисячоразово перевіреною на практиці й обраною служити своєрідною візитівкою. Змолоду завдяки особистим розчаруванням він засвоїв важливий урок: жінок приваблюють шляхетні кабальєро, але в ліжку вони надають перевагу мерзотникам. Проста математика.

– Люба, тобі принести анісівки? – спитав Ленц.

– Ні, дякую. – Вона стишила голос і додала з певним докором: – Гадаю, ти забагато п’єш.

– Ти перебільшуєш.

Відома пригодницька мелодрама 1935 року з Кларком Ґейблом і Джин Харлоу в головних ролях. (Тут і далі прим. пер., якщо не вказано інше.)

Вернуться

«Зітхання Іспанії» (1902) – популярний іспанський пасодобль, твір композитора Антоніо Альвареса Алонсо.

Вернуться

Хуліо Ромеро де Торрес (1874–1930) – іспанський художник епохи реалізму.

Вернуться

Регуларес – елітний підрозділ Збройних сил Іспанії, створений 1911 року. Під час Громадянської війни 1936–1939 років солдати цього підрозділу – здебільшого марокканці – підтримували франкістів.

Вернуться

«Ходімо, любчику» (нім.).

Вернуться