Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

історія Північного Причорномор’я розглядається переважно в контексті грецької історії? Чи не тому досі в курс вітчизняної історії не включена історія Боспорської держави, що ціле тисячоліття проіснувала на теренах України? Окрім грецьких міст-колоній до цього найбільшого на той час ранньодержавного утворення входило багато місцевих народів, про які ми не знаємо зовсім або знаємо вкрай мало. Водночас вивчення різноманітного історичного спадку Боспорської держави засвідчує не лише виняткову роль місцевих народів, а й дозволяє говорити про неї як пряму попередницю Київської держави.

Сьогодні будь-яка концепція етнічної історії не може вважатися переконливою і достовірною без даних сучасного мовознавства. Водночас дослідженням етнічних процесів у Північному Причорномор’ї займаються майже виключно археологи й історики, які лінгвістичні аргументи враховують неохоче, недостатньо або не враховують взагалі. Віднесення народів Північного Причорномор’я до так званих «неписемних народів» надовго визначило провідну роль археології у вирішенні етнічних проблем української історії. Хоча й зазначалося, що неписемність ця — поняття відносне, оскільки зберігається роль ономастичних джерел — топонімії, гідронімії, етнонімії, антропонімії. За безперечної культурно-історичної цінності археологічних матеріалів лінгвістична аргументація все ж є визначальною у питаннях мови, отже, й етносу.

Тож лінгвістичні дослідження про індоарійський елемент у Північному Причорномор’ї актуальні й важливі. Слушно каже український дослідник Олексій Стрижак, що «сучасна наука, очевидно, ще до кінця не збагнула як грандіозності, так і сміливості тих так званих індоарійських лінгвістичних (і не тільки!) <17> проблем Північного Причорномор’я, які щойно встали на весь зріст перед численними дослідниками його старовини». У таких лінгвістичних дослідженнях мають бути зацікавлені не так навіть мовознавці, як історики.

Вітчизняна історія сьогодні потребує уточнень, а в багатьох випадках і перегляду. Саме тому посилюється інтерес до індоарійських студій, потроху більшає вчених у цій царині. А нечисленні покищо дослідження про роль і місце індоарійських народів в історії Північного Причорномор’я, отже, й України, знаходять свого читача й мають значний розголос. Це засвідчила й перша книжка українського сходознавця-індолога Степана Наливайка «Таємниці розкриває санскрит», видана в 2000 році, а в 2001 перевидана. На величезному фактографічному й культурологічному індійському й українському матеріалі вона розглядає давні й сьогочасні українські реалії, проливає світло на багатовікову українську історію, культуру, мову, часто-густо обібрану, перекручену й хибно витлумачену. У вступному слові до книжки автор зазначав, що на цьому терені нас чекають іще багато несподіванок і відкриттів.

І нова книжка Степана Наливайка — «Індоарійські таємниці України» — повною мірою підтверджує це. Закономірне продовження першої книжки, вона значно розширює індоарійські обрії України.

Сергій НАЛИВАЙКО, науковий співробітник науково-дослідного Інституту українознавства МОН України <18>

Розділ I. ЕТНОНІМІЯ
Давність назв Україна та українці

Скіфія на давніх картах розташована під знаком Тельця, тобто Бика, Тура. Через це Україна, колишня Скіфія, для стародавніх народів — Країна Тура, Бика. А я вже висловлював думку, що назви Таврика, Скіфія, Русь, Україна, Волинь (як і Буковина, Гуцульщина, Бойківщина) — семантичні двійники й означають «Край/Країна Тура/Бика» (ТРС, 28–38).

«Влесова книга» на дощечці 7-є мовить: «Ми — коровичі: скіфи, анти, руси, боруси, сурожці» (ВК, 160). Термін коровичі означає і бичичі, туричі, бо, зокрема, польське діалектне karv, споріднене з етнонімом коровичі, означає і «корова», і «бик», що засвідчує виняткову давність цього слова. Коровичі — передача етноніму, який у цій пам’ятці ІХ ст. звучить кравенці, а це — найдавніша писемна фіксація сучасного етноніму українці. Водночас кожне з означених терміном коровичі племен — теж коровичі, бичичі, туричі, вони — семантичні двійники. Автор «Влесової книги» недвозначно самоідентифікує, самоототожнює себе і свій народ з коровичами-кравенцями-українцями, конкретизуючи, які саме складові творять і наповнюють реальним змістом цей збірний етнонім. І робить він це упевнено, без вагань та застережень, даючи зрозуміти, що вже в його часи це був етнонім сформований, усталений, загальновідомий. Водночас рядок із «Влесової книги» наочно ілюструє, яких історичних глибин сягає етнонім кравенці-українці. Бо на теренах України тільки писемна історія знає скіфів, теж кравенців, щонайменше зі зламу ІІ-І тис. до н. е. Хоча, звісно, етнонім скіфи існував і до цих перших писемних фіксацій.

Найдавнішим санскритським відповідником польському karv є go (gu, gau), яке теж означає і «корова», і «бик». Тож у санскриті «країна бика-тура-корови» — ґо-раштра, ґо-радж’я або ґо-деша, тобто ґо-країна. Тому цілком імовірно, що У в Україна — залишок первісного go, gu, gau (пор. англ. cow) — «бик», «корова». Що така трансформація можлива, засвідчують непоодинокі мовні факти. Найперше, санскр. go, gu в українській мові відбите як ха, хо, ху, го, гу. Наприклад, хінді gosayin — «господар» (досл. «власник корів») і укр. хазяїн, санскр. gudabha і укр. худоба, індійські імена Gopta, Goptar — «Воїн», «Цар» (досл. «Охоронець корів») і українські прізвища Хопта, Гоптар, престижне в індійців воїнське ім’я Gomukha — «Биколикий» й українське прізвище Хомуха, ім’я бога-пастуха й бога-воїна Крішни Ґопал, Ґопала — «Воїн», «Цар» (досл. <21> «Охоронець корів», «Пастух») й українські прізвища Гупал, Гупало, Гупалов, Гупалюк, Гупаленко. Тож Ґо-країна могло мати й форму Гу-країна, звідки й У-країна. А Гу-країна могло мати різновид Ву-країна, звідки і В-країна. Приклади підтверджують і це. Назва Умань у просторічному мовленні звучить і як Гумань, і як Вумань, а жіноче ім’я Устя — як Густя і Вустя. Подібні приклади дають інші мови: укр. горобець, гострий — рос. воробей, вострый, іран. Гураз і Вараз — «Вепр», іран. Віштасп — грец. Гістасп, санскр. удра «вода» — лат. hydros — укр. видра («водна тварина»), санскр. віра «богатир» — грец. heros «герой» — іє. wiros «чоловік», «муж» тощо.

Санскр. go відбивається і як а чи о. Це ілюструють, зокрема, індійський теонім Гопалан (Go+palan) і грецький теонім Аполлон (A+pollon). Функції обох божеств тотожні, як і імена, що означають «Захисник корів», «Пастух», переносно — «Воїн», «Цар» (ТРС, 93–99). Тож індійське Gо в такому разі передане грецьким А. Так і санскр. gotra — «рід» (досл. «гурт корів») має українську форму отара. Певно, й назва Одеса — теж «Край Бика», що постала від первісного Годеша, Годеса, де деша, деса — «край», «країна» (ТРС, 142–152). Одещина багата на